Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №560/7875/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/7875/25

РІШЕННЯ

іменем України

26 березня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені.

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю заборгованість в сумі 32661 грн 09 коп. (тридцять дві тисячі шістсот шістдесят одна грн 09 коп.), з яких:

- адміністративно-господарські санкції у розмірі 32321 грн 73 коп. (тридцять дві тисячі триста двадцять одна грн 73 коп.);

- пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 339 грн 36 коп. (триста тридцять дев`ять грн 36 коп.).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач в порушення вимог, визначених статтями 19, 20 Закону України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII), не сплатив за 2024 рік адміністративно-господарські санкції у сумі 32321,73 грн та пеню у розмірі 339,36 грн - за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вжила всіх залежних від неї заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.05.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік по відповідачу:

- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 8 осіб;

- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб;

- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа;

- фонд оплати праці штатних працівників - 517147,67 грн;

- середня річна заробітна плата штатного працівника - 64643,46 грн;

- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше - 0 одиниць;

- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 32321,73 грн.

Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, направлений через електронний кабінет фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, що підтверджується квитанцією від 04.03.2025.

У зв`язку із несплатою нарахованої суми адміністративно-господарських санкцій в розмірі 32321,73 грн позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 339,36 грн.

Вважаючи, що відповідач не виконав зазначений обов`язок, позивач звернувся з цим позовом до суду.

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Закон №875-XII визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Нормами статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, зокрема, про працевлаштованих осіб з інвалідністю.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини 10 статті 19 Закону №875-XII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до пункту 1 Порядку надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2023 №553 (далі - Порядок №553), цим Порядком визначено механізм надання підприємством, установою, організацією, фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - роботодавець), філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (міському, районному, міськрайонному центру зайнятості - до дати припинення їх діяльності) (далі - центр зайнятості) інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Пунктом 2 Порядку №553 встановлено, що роботодавець з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, інформує центр зайнятості за його місцезнаходженням.

Нормами пункту 1.4 розділу І Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Мінекономіки від 12.04.2022 №827-22 (далі - Порядок №827-22), встановлено, що форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Згідно з пунктом 1.5 розділу І Порядку №827-22 форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до пункту 1.7 розділу І Порядку №827-22 актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.

Згідно з пунктом 1.8 розділу І Порядку №827-22 роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.

Отже, відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто, передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто, заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Крім того, оцінка дій учасника господарських відносин щодо вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення має здійснюватися судом крізь призму загальноправового принципу добросовісності. Формальні дії, які завідомо не спрямовані на досягнення реального результату, що вимагається законом (у цьому випадку - працевлаштування особи з інвалідністю), не можуть вважатися належним виконанням обов`язку.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.07.2025 у справі №320/8104/22.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 23.08.2024 подано звіт за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якому повідомлено про наявність 1 вакансії, на яку можливе працевлаштування особи з інвалідністю.

Зміст наведених правових норм свідчить, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком або збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду, яка відображена у постанові від 16.06.2020 у справі №813/3047/18.

Отже, відповідачем в 2024 році були вжиті необхідні та залежні від нього визначені законодавством заходи для працевлаштування особи з інвалідністю, зокрема, створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та подано звіт форми №3-ПН до центру зайнятості.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №466 від 05.06.2019 до Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, контроль за виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю був чітко віднесений до компетенції Державної служби України з питань праці та її територіальних органів. Саме вони уповноважені проводити перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, на предмет дотримання вимог статей 19 і 20 Закону №875-XII.

За змістом пунктів 2, 16 та 17 Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2017 №70, у редакції постанови №466 від 05.06.2019, предметом перевірки є виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, а підтвердженням факту порушення може бути лише акт перевірки Держпраці. Саме акт перевірки є єдиним належним доказом невиконання нормативу, який надсилається до Фонду для подальшого реагування.

У спірних правовідносинах позивач посилається виключно на автоматизований розрахунок, сформований за даними Пенсійного фонду України. Однак, відповідно до вимог чинного законодавства, така інформація може бути лише підставою для проведення перевірки, але не доказом порушення.

У постанові від 21.11.2022 у справі №400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраця та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлений факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік.

Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували вихідні дані, використані позивачем при розрахунку суми санкції, зокрема, показники фонду оплати праці, кількість штатних працівників, середньорічну заробітну плату та інші відомості, що містяться у даних Пенсійного фонду України. За відсутності таких документів не лише неможливо перевірити правильність і обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку, але й неможливо встановити сам факт порушення відповідачем вимог законодавства.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач спростував, а позивач не підтвердив правомірність заявлених позовних вимог, а тому, в їх задоволенні слід відмовити.

Судові витрати в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу між сторонами не належать.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Грушевського, 87, м. Хмельницький, Хмельницька обл., 29000 , код ЄДРПОУ - 14149591)

Відповідач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )

Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк