Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №420/441/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/441/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" запису стосовно поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних;

- зобов`язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 привести інформацію стосовно ОСОБА_1 у відповідність із даними, визначеними у обліково-послужній картці № 790/01, а саме виключити ОСОБА_1 з військового обліку та вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" таких відомостей: про категорію обліку - "Військовозобов`язаний"; про місце обліку - " ІНФОРМАЦІЯ_1 "; Дата взяття на облік: 16.11.2001 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . 2001 року позивача виключено з військового обліку на підставі п.5 ч.5 ст.37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", що підтверджується відповідним записом в обліково-послужній карті № 790/01. Поряд з цим, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів статус позивача визначено як військовозобов`язаний. У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до відповідача про внесення до зазначеного реєстру відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Відповідач усно повідомив про неможливість внесення змін. Позивач вважає свої права порушеними, а дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 09.01.2026 р. позовну заяву залишено без руху у зв`язку з недоліками позовної заяви та надано позивачу строк для їх усунення.

Ухвалою від 14.01.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

05.02.2026 р. від представника ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову, оскільки не є належним відповідачем у справі.

Станом на 25.03.2026 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 відзив на позовну заяву не надав.

Згідно ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, ОСОБА_1 вироком Біляївського районного суду Одеської області від 21.01.1999 р., визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.101 КК України та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Згідно копії обліково-послужної карти № 790/01, позивача взято на військовий облік 16.11.2001 р. ІНФОРМАЦІЯ_3 , та знято з військового обліку 16.11.2001 р. як засудженого за тяжкий злочин на підставі п.5 ч.5 ст.37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Відповідно до витягу Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованого 08.09.2025 р., позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний в ІНФОРМАЦІЯ_4 (Біляївка), дата взяття на облік 16.11.2001 р., дата уточнення даних: 03.05.2025 р.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" запису стосовно поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до п.5 ч.5 ст.37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції станом на день виключення позивача з військового обліку 16.11.2001 р.) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , відповідно до вироку Біляївського районного суду Одеської області від 21.01.1999 р., визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.101 КК України та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Редакція ч.3 ст.101 Кримінального кодексу України станом на час винесення вироку суду стосовно позивача передбачала позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років за умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним рецидивістом.

Відповідно до ст.7-1 Кримінального кодексу України (у редакції, яка діяла на час винесення позивачу вироку) тяжкими злочинами визнаються перелічені в частині 2 цієї статті умисні діяння, що являють підвищену суспільну небезпеку.

До тяжких злочинів належать, зокрема, умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2).

Відтак, враховуючи наведене вище, злочин (умисне тяжке тілесне ушкодження), за вчинення якого, зокрема, й було засуджено позивача, станом на час його вчинення та винесення вироку, визнавався тяжким.

З урахуванням наведеного, матеріалами справи підтверджується, що 16.11.2001 р. позивача виключено з військового обліку, про що зроблений запис у військовому квитку. При цьому, відповідач, здійснюючи запис у військовому квитку про виключення позивача з військового обліку у якості підстави такого виключення послався на п.5 ч. 5 ст.37 Закону №2232-ХІІ.

У зв`язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 р. № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 р., (далі - Закон №3633-ІХ), редакція частини ст.37 Закону № 2232-ХІІ, якою регламентувалось взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього, зазнала змін, внаслідок яких, виключено пункт про виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

За змістом ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024 р., виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Крім того, 18.05.2024 р. набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560 (далі Порядок № 560).

Згідно пункту 4 розділу " Загальні питання" Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України " Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з 18.05.2024 р. редакція ст.37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.

Отже, підстава "які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину" була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, з 18.05.2024 р. громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі ст.37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024 р.) як особи, що були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

З огляду на наведені вище положення Закону № 2232-ХІІ та Порядку № 560, з 18.05.2024 р. особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Крім цього, суд враховує, що згідно з ч.1 та 2 ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення (п.9 ст.89 КК України).

У п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 16 "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" вказано, що при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість.

У постанові Верховного Суду від 27.09.2018 р. у справі № 647/1831/15-к наведено висновок, згідно з яким припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загально-правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.

Суд зазначає, що сторонами не заперечується, що станом на день звернення позивача до відповідача із заявою про виключення його з обліку військовозобов`язаних він визнався таким, який не має судимості.

При цьому, суд наголошує, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч.1 ст.37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч.6 ст. 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних з огляду на відсутність у ст.37 Закону № 2232-ХІІ, такої підстави як виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

На підставі наведеного, суд вважає, що відповідачем правомірно внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" запис стосовно поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, оскільки у цій справі в межах спірних правовідносин не встановлено протиправних дій/бездіяльності або рішень відповідача, які б порушували права позивача, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко