Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №320/43168/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року справа №320/43168/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської міської прокуратури з вимогами стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2021 у справі №640/24283/20 за період з 16.09.2021 по 10.07.2022 у розмірі 223119,33 грн.

Ухвалою суду від 07.01.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі судового рішення, яке підлягало негайному виконанню, позивачку поновлено на посаді прокурора відділу представництва в адміністративному судочинстві управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури міста Києва та органів прокуратури з 11.09.2020. Проте фактично, відповідач виконав вимоги судового рішення та поновив ОСОБА_1 на посаді лише 11.07.2022, у зв`язку із чим, відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України та враховуючи затримку виконання судового рішення, позивачка просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у розмірі 223119,33 грн.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на правомірності свої поведінки у межах спірних правовідносин, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснює, що Постановою Верховного Суду від 10.11.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022, прийняті справі №640/24283/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, тому відсутні підставі для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані учасниками справи докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у справі №40/24283/20 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення №4 Кадрової комісії №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп?ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора».

Визнано протиправним та скасувано наказ Прокуратури міста Києва №1880к від 09.09.2020.

Поновлено ОСОБА_1 в Київській міській прокуратурі на посаді прокурора відділу представництва в адміністративному судочинстві управління представництва інтересів держави в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури з 11.09.2020.

Означене рішення допущено до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 23081,31 грн.

У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у справі №640/24283/20 залишено без змін.

11 липня 2022 року наказом №981к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу представництва в адміністративному судочинстві управління представництва інтересів держави в суді прокуратури міста Києва.

Постановою Верховного Суду від 10.11.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022, прийняті справі №640/24283/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

Враховуючи наведене, позивачка вбачає підстави для стягнення з Київської міської прокуратури на свою користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року у частині негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Згідно з ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.8 ст.235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, положеннями статті 235 Кодексу законів про працю України, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.

Відповідно до положень ст.236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд наголошує, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.12.2018 у справі №465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26.02.2020 у справі №702/725/17 (провадження № 61-12857св18) від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Суд зазначає, що обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, органами та посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням із часу його оголошення в судовому засіданні.

Так, відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.3 ст.14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку Суд констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 Кодексу законів про працю України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі №420/8539/21.

Суд зазначає, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 480/69/19.

Разом з цим, суд не погоджується з доводами відповідача стосовно того, що скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у справі №640/24283/20 у частині поновлення на роботі виключає можливість застосування статті 236 КЗпП до спірних правовідносин.

Так, з дня, наступного за днем ухвалення рішення у справі №640/24283/20, у відповідача виник обов`язок негайно виконати рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді. Проте, рішення суду виконане не було.

Суд зазначає, що приписи ч.8 ст.235 Кодексу законів про працю України і приписи п.3 ч.1 ст.371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до відділу кадрів) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

Таким чином, в основі «затримки виконання», про яку йдеться в статті 236 КЗпП України, перебуває саме нехтування роботодавцем наведеними правовими вимогами, що здатне мати для працівника наслідки у вигляді (зокрема, але не виключно) втрат від неотримання заробітної плати, неможливість працевлаштуватись тощо. Своєю чергою це означає, що зі скасуванням судового рішення про поновлення працівника, передумова застосування статті 236 КЗпП України не зникає, оскільки залишається факт порушення роботодавцем вимог Закону про негайне виконання судового рішення в цій частині та обов`язковість судового рішення.

Сама лише незгода з висновками суду про незаконність звільнення працівника та оскарження судового рішення із цих міркувань жодним чином не виправдовують затримку виконання такого судового рішення, тому доводи скаржника в означеній частині суд відхиляє.

Подібні правові висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2025 року у справі №280/5280/23.

Вирішуючи питання щодо суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, слід врахувати наступні обставини.

Сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі повинна обраховуватися за період з 16 вересня 2021 року по дату, яка передувала дню фактичного виконання рішення суду 10 липня 2022 року.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

У відповідності до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов?язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Таким чином, середня заробітна плата для цілей, передбачених статтею 236 КЗпП України, повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, слід врахувати середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 , встановлений у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року у справі №640/24283/20.

Вказаним рішенням встановлено, що середньомісячна заробітна плата позивачки становить 23630,88 грн, а середньоденна - 1099,11 грн.

Зазначена обставина також підтверджується довідкою Київської міської прокуратури від 15.09.2020 №18/350.

Період затримки виконання рішення становить 203 днів (з 16.09.2021 по 10.07.2022).

Відтак середній заробіток, вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивачки на публічній службі (роботі) в органах прокуратури становить 223119,33 грн = 1099,11 грн * 203 робочих днів.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивачки стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2021 у справі №640/24283/20 за період з 16.09.2021 по 10.07.2022 у розмірі 223119,33 грн.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Стягнути з Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2021 у справі №640/24283/20 за період з 16.09.2021 по 10.07.2022 у розмірі 223119 (двісті двадцять три тисячі сто дев`ятнадцять) грн 33 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.