Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №320/42545/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року м. Київ справа №320/42545/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 22.09.2023 №1537 в частині застосування до підполковника поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції;

- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 12.10.2023 №1769 о/с в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції згідно з пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він не надавав згоди на призначення його на іншу посаду в ГУНП у м. Києві до закінчення двомісячного строку з дня його особистого попередження про можливе подальше звільнення зі служби, у зв`язку з чим відповідачем протиправно були прийняті оскаржувані накази від 22.09.2023 №1537 в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції та від 12.10.2023 №1769 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач зазначає, що він не складав жодних рапортів, заяв про призначення на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів “Позняки” та “Осокорки”) Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві, а відтак відсутні були правові підстави для призначення його на вказану посаду. На думку позивача, відповідач не довів правомірності своїх рішень, оскільки не дотримався обов`язковості згоди поліцейського на переміщення на нижчу посаду, у зв`язку з чим просить суд скасувати спірні накази.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що посадові особи ГУ НП у м. Києві діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Звертав увагу суду, що у ході проведення службового розслідування було встановлено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який виразився у неприбутті та невиході на службу без поважних причин, на підставі чого були прийняті спірні накази, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач також направив до суду відповідь на відзив та письмові пояснення, в яких наголошено на обґрунтованості позовних вимог.

Відповідач також надав до суду заперечення та письмові пояснення, в яких вказав про безпідставність позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

У подальшому, у зв`язку із встановленням обставини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду після відкриття провадження в адміністративній справі, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу, стягнення моральної шкоди залишено без руху та позивачеві встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали шляхом подання до суду заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на звернення до суду, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу ГУНП у м. Києві від 22.09.2023 № 1537 в частині застосування до підполковника поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції та наказу ГУНП у м. Києві від 12.10.2023 № 1769 о/с в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції згідно з пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону № 580-VIII. Роз`яснено позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду, відповідно до пунктів 2, 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

На виконання зазначеної ухвали суду позивачем 30.04.2024 (зареєстровано 02.05.2024) надано до суду заяву про поновлення процесуального строку (вхід. № 40716). Обґрунтовуючи заяву позивач стверджує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Крім того, зазначає, що його представник – адвокат Амельченко В. П. отримав травму, що унеможливило своєчасно подати цю позовну заяву, оскільки позивач не є фахівцем з питань захисту прав та інтересів в адміністративному суді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на звернення до суду ОСОБА_1 . Позовну заяву ОСОБА_1 до НП України, ГУНП у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 про залишення позову без розгляду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13.02.2025 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 скасовано. Справу № 320/42545/23 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції – Київського окружного адміністративного суду.

Матеріали справи були одержані Київський окружним адміністративним судом 24.02.2025.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справи було визначено суддю Лисенко В.І.

24.03.2025 матеріали справи були передані судді для подальшого розгляду.

Ухвалою суду від 25.03.2025 прийнято адміністративну справу до свого провадження. Визнано неповажними підстави пропуску строку, зазначені ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом від 30.04.2024 (зареєстрованої 02.05.2024, вхід. № 40716). Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказу, стягнення моральної шкоди, - залишено без руху.

Ухвалою суду від 11.04.2025 поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позовом, та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 11.04.2025 зупинено провадження в адміністративній справі №320/42545/23 до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/40149/23.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 (суддя Войтович І.І.) у справі №320/40149/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві; зобов`язано Національну поліцію України повторно розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України», з урахуванням правових висновків суду, викладених в судовому рішенні. В решті вимог відмовлено.

Враховуючи вищевикладені обставини, ухвалою суду від 20.03.2026 поновлено провадження в адміністративній справі №320/42545/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказу, стягнення моральної шкоди.

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України (далі - ДЗІСД).

19.04.2023 наказом Національної поліції України за № 313 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції - було скорочено.

24.04.2023 позивача попереджено за частиною першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» про можливість скорочення у зв?язку з реорганізацією Департаменту захисту інтересів суспільства і держави на підставі змін у штатах Національної поліції та про можливе наступне звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 4 (у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) на підставі частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

22.06.2023 позивач був ознайомлений із некомплектом (переліками) по підрозділах апарату центрального управління НПУ, міжрегіональних територіальних органів НПУ. Питання подальшого проходження служби позивачем вирішувалось центральним органом управління поліції - Національною поліцією України.

Наказом НПУ від 23.06.2023 №954 о/с позивача було переведено для подальшого проходження служби до ГУ НП у м. Києві.

Разом з тим, 19.06.2023 позивачем скеровано рапорт на т.в.о Голови НПУ Івана Вигівського про призначення на вакантну посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу 1-го управління Департаменту карного розшуку НПУ, зареєстрований за вхідним НПУ №22492 від 22.06.2023.

Зокрема, 22.06.2023 на електронну адресу НПУ pg.npu@police.gov.ua позивач направив копії рапортів на призначення на одну із вакантних посад, які були зареєстровані у Відділі документального забезпечення Національної поліції України.

Крім того, 28.06.2023 позивач на електронну адресу НПТУ info@police.gov.ua направив лист щодо надання інформації по результатам поданих рапортів на призначення на вакантні посади або звільнення зі служби в поліції у зв?язку із скороченням штатів, зареєстрований за вхідним НПУ №23302/сл від 23.06.2023.

У зв?язку з відсутністю відповідей на вищезазначені листи, 05.07.2023 представником позивача було направлено адвокатський запит на адресу Національної поліції України.

19.07.2023 надійшла відповідь на вищезазначений запит - лист Національної поліції України №55аз/12/1/2/03-2023 від 12.07.2023, у якому зазначено, що протягом двомісячного строку попередження до Департаменту кадрового забезпечення не надходило жодного рапорту позивача щодо виявлення бажання подальшого проходження служби в поліції. Також вказано, що рапорт позивача, поданий поштою, був залишений без реалізації, оскільки надійшов після видання наказу № 954 о/с від 23.06.2023 про переведення позивача для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві.

Разом з тим, у ході проведення службового розслідування встановлено, що наказом Національної поліції України від 23.06.2023 № 954 о/с для подальшого проходження служби до ГУНП у м. Києві переведені окремі працівники Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України, зокрема підполковник поліції ОСОБА_1 (0053469), що переведений із 25.06.2023.

Наказом ГУНП у м. Києві від 03.07.2023 № 1115 o/c позивач з 25.06.2023, з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, ставлення до виконання службових обов`язків призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (3 обслуговування житлових масивів «Позняки» та «Осокорки») Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві.

Позивачу було доведено до відома 29.06.2023 в телефонному режимі вимоги наказу НПУ № 954 о/с від 23.06.2023, запропоновано прибути до ГУ НП у м. Києві з метою вирішення питання подальшого проходження служби на одній із вакантних посад, однак, позивач до ГУНП у м. Києві не прибув, рапорт про призначення на відповідну вакантну посаду не подавав, що підтверджено актом про відмову прибути до ГУНП у м. Києві від 29.06.2023 №3008/125/26/07-23.

За результатами проведення службового розслідування у діях оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів "Позняки" та "Осокорки") Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві підполковника поліції ОСОБА_1 встановлено порушення вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2, 5, 8 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, та абзаців другого, третього пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, що виразилось у неприбутті останнього до ГУНП у м. Києві та невиході за місцем проходження служби, невиконанні службових обов?язків з метою забезпечення відповідних заходів в умовах дії в Україні правового режиму воєнного стану, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави та забезпечення необхідних завдань працівниками поліції відповідно до вимог Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022.

У зв?язку з викладеним, за вчинення указаного дисциплінарного проступку, дисциплінарною комісією рекомендовано до оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів "Позняки" та "Осокорки") Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві підполковника поліції ОСОБА_1 застосувати дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

У подальшому, наказом ГУНП у м. Києві від 22.09.2023 № 1537 «Про застосування дисциплінарних стягнень до полковника поліції ОСОБА_2 , полковника поліції ОСОБА_3 та підполковника поліції ОСОБА_1 » (копія додається) до Позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у неприбутті для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві та невиході на службу без поважних причин, із 25.06.2023 по 22.09.2023, внаслідок порушення вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2, 5, 8 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII та абзаців другого, третього пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179.

Рекомендованим листом за трекінгом № 0100111480685 позивачу надіслано повідомлення про застосування до нього дисциплінарного стягнення, яке він згідно до трекінгу Укрпошти отримав 16.10.2023 (поштове відправлення № 0100111878719).

З метою виконання дисциплінарного стягнення, наказом ГУНП у м. Києві від 12.10.2023 № 1769 о/с «Щодо особового складу», відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.

Листом ГУНП у м. Києві від 12.10.2023 № 4643/125/26/01-2023 позивача повідомлено про звільнення його зі служби в поліції, який він отримав 16.10.2023.

Не погоджуючись з правомірністю спірних наказів ГУНП у м. Києві позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) та Закон України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України".

Згідно з пунктами 1, 2, 6 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, з-поміж іншого, зобов?язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов?язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов?язків, наказів керівництва; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

За частиною другою статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Відповідно до частини четвертої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, переміщений з вищої посади на посаду, нижчу ніж та, яку він займав, у подальшому просувається по службі з дотриманням вимог, визначених цим Законом, а звільнений з посади в дисциплінарному порядку, - після зняття дисциплінарного стягнення.

Згідно частини шостої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» якщо законом визначено додаткові вимоги до кандидатів на призначення на окремі посади в органах (закладах, установах) поліції, призначення на такі посади здійснюється за умови відповідності особи, яка призначається на таку посаду, додатковим вимогам.

У відповідності до частини сьомої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.

За частиною восьмою статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Відповідно до частини дев`ятої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Згідно частин десятої-одинадцятої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження. Не допускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом шести місяців з дня притягнення до адміністративної відповідальності, а також поліцейських, які мають діюче дисциплінарне стягнення.

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

За частиною другою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Згідно частини третьої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк (частина четверта статті 68 Закону України «Про Національну поліцію»).

Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства (частина п`ята статті 68 Закону України «Про Національну поліцію»).

Згідно частини шостої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов`язаний виконувати обов`язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов`язки.

Відповідно до частини сьомої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» якщо поліцейський, посада якого була скорочена, звернувся до керівника відповідного органу (закладу, установи) з клопотанням про надання йому відпустки, така відпустка може бути надана на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Тривалість наданої відпустки у такому разі не може перевищувати загальну кількість днів, що залишилися до передостаннього дня двомісячного строку з дня персонального попередження поліцейського про можливе наступне звільнення зі служби в поліції.

Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції (частина восьма статті 68 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено підстави звільнення зі служби в поліції, зокрема, в частині першій даної статті вказано, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв`язку із закінченням строку контракту;

2) за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави;

12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.

Згідно частини другої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

За частиною третьою статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» день звільнення вважається останнім днем служби.

У частинах третій та четвертій статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою МВС України.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179 під час виконання службових обов?язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов?язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.

Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію України» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Статтею 11 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов?язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За змістом частини першої-третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.

Разом з тим, відповідно до відомостей Програмного забезпечення "Діловодство спеціалізованого суду", 02.11.2023 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до НП України, у якому просив суд: визнати протиправним і скасувати наказ НП України № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до ГУНП у м. Києві; зобов?язати керівника НП України припинити трудові відносини з ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закон України «Про Національну поліцію»; стягнути з НП України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 копійок. (справа №320/40149/23).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 (суддя Войтович І.І.) у справі №320/40149/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві; зобов`язано Національну поліцію України повторно розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України», з урахуванням правових висновків суду, викладених в судовому рішенні, в решті вимог відмовлено.

З вищевказаних обставин, вбачається що суди в межах адміністративної справи № 320/40149/23 дійшли висновку, що при виданні наказу від 23.06.2023 №954 о/с відповідач діяв у спосіб і в порядку, що не передбачені вимогами Закону № 580-VIIІ, оскільки нормами спеціального законодавства передбачено обов`язковість згоди поліцейського на його переміщення відповідно до статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», яка є обов`язковою умовою для здійснення переміщення поліцейського на посаду, нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, і у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.

Відповідачем не було дотримано алгоритму подальших дій після попередження поліцейського.

Крім того, в межах судового розгляду вищевказаної адміністративної справи було доведено, що після отримання Попередження 24.04.2023 про скорочення посади та можливе наступне звільнення, 19.06.2023 позивачем засобами поштового зв`язку Укрпошта за трекінгом 0421407971111 рекомендованим листом було скеровано рапорт до відповідача про призначення на вакантну посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу 1-го управління Департаменту карного розшуку Національної поліції України, який було отримано НПУ 22.06.2023 та зареєстровано за вх. №22492.

Згідно листа Департаменту кадрового забезпечення від 21.06.2023 № 3501/12/1/2-03-2023, 22.06.2023 в присутності заступника начальника управління – начальник відділу комплектування апарату управління комплектування Департаменту кадрового забезпечення НПУ Ю. Осадчого, ОСОБА_1 був ознайомлений із переліком вакантних посад в підрозділах центрального органу управління Національної поліції України, проти чого відповідач у даній справі не заперечував.

ОСОБА_1 , як встановлено судом, подав до НПУ відповідні рапорти на призначення на одну із вакантних посад:

- начальника управління, управління телекомунікацій та зв`язку Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки НПУ від 21.06.2023;

- начальника відділу (ДС), відділу управління об`єктами державної власності управління інвестицій та нерухомого майна Департаменту управління майном НПУ від 21.06.2023;

- начальника відділу 5 го відділу 1 го управління Департаменту кримінального аналізу НПУ від 21.06.2023;

- заступника начальника відділу, відділу контрольно-методичної роботи управління дільничих офіцерів поліції Департаменту превентивної діяльності НПУ від 21.06.2023;

- старшого оперуповноваженого в ОВС 1го відділу 1 го управління Департаменту міграційної поліції НПУ від 21.06.2023;

- старшого інспектора з ОД 4 го відділу 1 го управління Департаменту кримінального аналізу НПУ від 21.06.2023.

Означений перелік вакантних посад вказаний у переліку вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління НПУ станом на 01.06.2023 скерованого Департаментом кадрового забезпечення листом від 12.06.2023 № 3331/12/1/2/03-2023 до Департаменту захисту інтересів суспільства і держави НПУ який отриманий за вх. №1242вс від 15.06.2023 та підтверджений відповідачем.

До зазначених рапортів позивачем було подано ОСОБА_4 також загальний рапорт від 22.06.2023 із долученими шістьма рапортами, в якому він просив прийняти вказані рапорти, що підтвердила в судовому засіданні допитаний в якості свідка співробітниця ДКЗ ОСОБА_5 .

Також, ОСОБА_1 подавав рапорт від 22.06.2023 в якому зазначив, що в разі не можливості призначити на вказані в рапортах заяви звільнити зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штату до ОСОБА_6 , але останній відмовився його прийняти.

Та, оскільки рапорти не були прийняті ОСОБА_7 , рапорт від 22.06.2023 щодо звільнення у зв`язку із скороченням штату в разі не можливості призначити на посади за поданими позивачем рапортами, такий був переданий ОСОБА_1 старшому інспектору ДЗІСД ОСОБА_8 для подальшого спрямування його до Відділу документального забезпечення НПУ.

В судовому засіданні допитаний свідок старший інспектор ДЗІСД ОСОБА_8 підтвердила обставини вручення їй ОСОБА_1 вказаного рапорту, який вона передала для реєстрації до Відділу документального забезпечення НПУ наступного дня та який було зареєстровано за вх. №22581 від 23.06.2023.

ОСОБА_1 також 22.06.2023 були повторно надіслані всі рапорти на електронну адресу НПУ ІНФОРМАЦІЯ_1

28.06.2023 позивач надіслав лист на вказану електронну пошту НПУ щодо надання інформації за наслідками отриманих рапортів, продублював вищевказані рапорти але відповіді не отримав.

Суди дійшли висновку, що вищенаведені рапорти ОСОБА_1 були отримані відповідачем, належними доводами та доказами відповідач не спростував встановлені та перевірені судом твердження позивача щодо належного надіслання до НПУ рапортів.

Також, суди вказали, що позивач мав право протягом двох місяців з дня ознайомлення із Попередженням, а саме до 24.06.2023 подати відповідні рапорти про згоду на переведення чи про звільнення, у зв`язку з чим спірний наказ від 23.06.2023 №954 о/с виданий із порушенням прав та інтересів позивача на дотримання порядку переведення та можливого звільнення визначеного ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію».

Суд зауважує, що, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №761/29966/16-ц (провадження №61-5327св19) роз`яснив, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Враховуючи приписи частини четвертої статті 78 КАС України та обставини, встановлені під час судового розгляду справи № 320/40149/23, за наслідком якого прийнято судове рішення, що набрало законної сили, суд дійшов висновку, що оскільки наказ № 954 о/с визнано протиправним та скасовано в судовому порядку, відтак відсутні правові підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції на підставі наказу ГУНП у м. Києві від 22.09.2023 № 1537 та звільнення зі служби на підставі наказу ГУНП у м. Києві від 12.10.2023 № 1769 о/с.

Оскаржувані накази були прийняті без належної правової підстави, оскільки дисциплінарний проступок позивача (неприбуття на службу) був безпосередньо зумовлений наказом НПУ від 23.06.2023 № 954 о/с про його переведення до ГУНП у м. Києві, який у подальшому був визнаний протиправним та скасований судовим рішенням, що набрало законної сили.

Стосовно позовної вимоги про стягнення завданої відповідачем моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, 28.11.2018 у справі № 281/550/15-а, 21.11.2018 у справі № 826/19928/16, від 30.01.2018 у справі № 813/5138/13-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди пов`язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом. При цьому заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивач вказує на те, що оскаржуваними наказами, діями відповідача йому завдано душевні страждання, порушено його права, гарантовані чинним законодавством. Позивач вимушений витрачати значну кількість часу та зусиль для відстоювання своїх прав, що порушує звичайний режим життя, призводить до стресових ситуацій та перевтоми.

Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які могли б підтвердити дійсний факт душевних та моральних страждань позивача, викликаних діями та рішенням відповідача або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішення відповідача.

Відтак, позивачем та представником не доведено, що зазначеними діями та рішенням відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, у чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Беручи до уваги те, що позивачем та його представником не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання заявленої моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині вимог.

За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, інших заяв до розподілу судом витрат у справі, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 22.09.2023 № 1537 в частині застосування до підполковника поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 12.10.2023 №1769 о/с в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.