Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №320/9893/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 року Київ № 320/9893/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В.,

за участі секретаря судового засіданні - Строганової К.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - не прибув,

представника третьої особи - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування постанов,

у с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 05.02.2026 ВП № 80139525 про відкриття виконавчого провадження;

- визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 05.02.2026 ВП № 80139525 про арешт коштів боржника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.02.2026 у виконавчому провадженні № 80139525 з виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у сумі 34 000 грн, постанову про арешт коштів боржника від 05.02.2026 у виконавчому провадженні № 80139525. Зазначає, що Постанова ІНФОРМАЦІЯ_2 № Б/394 від 13.01.2025 про стягнення штрафу подана для примусового виконання з пропущенням встановленого законом строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а тому підстави для відкриття виконавчого провадження були відсутні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрито провадження у справі та призначено судове засідання по справі.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача та представник третьої особи у судове засіданні не прибули, причин неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не зверталися.

Відповідно до частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідач правом надання відзиву не скористався.

Третьою особою були надані суду пояснення щодо позову, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову, зазначає, що 13.01.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 було винесено постанову № Б/394 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою на ОСОБА_1 накладено штраф штрафу у сумі 17 000 грн, дата вступу постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.01.2025 № Б/394 в законну силу - 23.01.2025, 08.04.2025 постанова № Б/394 від 13.01.2025 була направлена для виконання відповідачу. Протокол № 642 від 10.03.2025 та Постанова № 642 від 10.03.2025 складені третьою особою вже після прийняття оскаржуваних постанов державного виконавця від 05.02.2026, а тому жодним чином не вплинули на права ОСОБА_1 та не впливають на дії відповідача в частині відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № Б/394 від 13.01.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою на ОСОБА_1 . 05.02.2026 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управлінні Міністерства юстиції України Дидюком Богданом Олександровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80139525 з виконання постанови від 13.01.2025 № Б/394 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави в сумі 34 000 грн, на підставі заяви стягувача - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, дії відповідача є законними і обґрунтованими.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши позовну заяву, письмові пояснення, вислухавши позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.

13.01.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 було винесено постанову № Б/394 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою на ОСОБА_1 накладено штраф штрафу у сумі 17 000 грн.

Постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.01.2025 № Б/394 була направлена третьою особою на адресу позивача, але поштове відправлення повернулось з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

Дата вступу постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.01.2025 № Б/394 в законну силу - 23.01.2025.

08.04.2025 постанова № Б/394 від 13.01.2025 була направлена для виконання відповідачу.

05.02.2026 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управлінні Міністерства юстиції України Дидюком Богданом Олександровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80139525 з виконання постанови від 13.01.2025 № Б/394 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави в сумі 34 000 грн, на підставі заяви стягувача - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також 05.02.2026 державним виконавцем винесені постанови про арешт коштів боржника - ОСОБА_1 , та про розмір мінімальних витрат зазначеного виконавчого провадження.

Крім того, судом встановлено, що 25.02.2026 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управлінні Міністерства юстиції України Дидюком Богданом Олександровичем винесено постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні ВП № 80139525.

Позивач не погоджується з винесеними 05.02.2026 постановами державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника, вважає їх протиправним та такими, що мають бути скасовані, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (надалі, також – Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Примусове виконання рішень, відповідно до статті 5 Закону № 1404-VIII, покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями пункту 1 частини другої цієї ж статті Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Статтею 11 Закону № 1404-VIII передбачені загальні строки у виконавчому провадженні.

Частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII визначено, що строки у виконавчому провадженні – це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем.

Частиною другою статті 11 Закону № 1404-VIII передбачено, що будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 1404-VIII, строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання врегульовані статтею 12 Закону № 1404-VIII.

Так, відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною другою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIII, стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі, також - КУпАП), постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Статтею 289 КУпАП встановлено десятиденний строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення з дня винесення постанови.

За положеннями статті 299 КУпАП (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Відповідно до статті 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Згідно з статтею 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

В цій справі постанова про накладення штрафу була винесена 13.01.2025 та набрала законної сили 23.01.2025, через 10 днів з дня винесення такої постанови.

Постанова № Б/394 від 13.01.2025 містить відмітку про дату набрання нею чинності - 23.01.2025 та відмітку про її направлення позивачу поштою.

08.04.2025 постанова № Б/394 від 13.01.2025 була направлена для виконання відповідачу.

05.02.2026 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управлінні Міністерства юстиції України Дидюком Богданом Олександровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80139525 з виконання постанови від 13.01.2025 № Б/394 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави в сумі 34 000 грн, на підставі заяви стягувача - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також 05.02.2026 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника - ОСОБА_1 .

Доказів оскарження чи скасування постанови від 13.01.2025 № Б/394 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави в сумі 34 000 грн суду не надано.

Надані позивачем Протокол № 642 від 10.03.2025 та Постанова № 642 від 10.03.2025 про закриття справи про адміністративне правопорушення не беруться судом до уваги оскільки не стосуються предмету доказування в даній справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтями 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Як встановив суд, оскаржувані постанови державного виконавця від 05.02.2026 були прийняті під час виконання постанови № Б/394 від 13.01.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою на ОСОБА_1 накладено штраф штрафу у сумі 17 000 грн, протокол про адміністративне правопорушення третьою особою не складався, про що зазначено в постанові № Б/394 від 13.01.2025.

А протокол № 642 від 10.03.2025 та постанова № 642 від 10.03.2025 складені третьою особою вже після прийняття постанови № Б/394 від 13.01.2025, а тому жодним чином не вплинули на права ОСОБА_1 та не впливають на дії відповідача в частині відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № Б/394 від 13.01.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою на ОСОБА_1 .

Доказів закриття справи про адміністративне правопорушення за постановою № Б/394 від 13.01.2025 суду не надано.

При цьому суд звертає увагу позивача, що обов`язок щодо надсилання постанови № Б/394 від 13.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, проставлення відмітки про набрання законної сили та всіх інших реквізитів виконавчого документа, в даному випадку покладено на третю особу.

Однак у цій справі відповідачем є виконавча служба, предметом спору - постанова старшого державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, а тому питання щодо дотримання процедури надіслання постанови № Б/394 від 13.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення не може бути спірним у даному випадку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що державний виконавець, за наявності відмітки у постанові про набрання нею чинності, не наділений законом повноваженнями перевіряти обставини надсилання позивачеві даної постанови, яка є виконавчим документом, перевіряти фактичне одержання позивачем постанови, дату такого одержання.

З приводу доводів позивача про пропущення третьою особою строку звернення постанови про накладення штрафу до стягнення, оскільки постанова надійшла до відповідача на виконання 02.02.2026, тобто більше ніж через 1 рік після її винесення, суд зазначає таке.

Законом України "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 15.03.2022 № 2129-ІХ (надалі, також – Закон № 2129-ІХ) розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" доповнено пунктом 10-2, відповідно до якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Вказаний Закон набув чинності 26.03.2022.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введений стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на сьогодні триває.

Таким чином, згідно з внесеними Законом № 2129-IX змінами, перебіг строку пред`явлення виконавчого документу до виконання переривається на період дії воєнного стану.

Відповідно, у цій справі відсутні підстави вважати, що строк для пред`явлення до виконання виконавчого документу закінчився, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувачу.

Вирішуючи спір у цій справі суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, 23 січня 2023 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі № 260/2595/22 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 10 пункту 10-2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах.

Предметом судової перевірки касаційної інстанції у межах тієї адміністративної справи була правомірність постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих документів за умови додержання виконавцем вимог законодавства та повернення виконавчих документів стягувачу у зв`язку з пропуском строку їх пред`явлення до виконання.

Роблячи висновки у справі № 260/2595/22 у постанові від 15 березня 2023 року Верховний Суд наголосив, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі про адміністративне правопорушення встановлені Законом № 1404-VIII.

Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10.2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII, відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом № 1404-VIII як спеціальним нормативно-правовим актом, Верховний Суд резюмував, що у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

З огляду на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому як КУпАП, так і іншими законами України, зокрема Законом № 1404-VIII, Верховний Суд вважає обґрунтованим врахування державним виконавцем чинних законодавчих змін у порядку пред`явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання.

Отже, оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом № 1404-VIII, як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Аналогічні висновки за подібних правовідносин зроблено Верховним Судом у постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 420/10415/22.

З урахуванням висновків Верховного Суду щодо правозастосування за подібних зі спірними правовідносин, посилання позивача на пропущений строку щодо пред`явлення виконавчого документа до виконання та повернення відповідачем з цих підстав виконавчого документа, не є обґрунтованими.

Ураховуючи викладене, суд вважає безпідставними доводи позивача про протиправність оскаржуваних постанов державного виконавця з огляду на прийняття їх без врахування пропуску стягувачем строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Інших доказів протиправності оскаржуваних постанов позивачем суду не надано, аргументів щодо цього не наведено.

Крім того, судом враховано, що 25.02.2026 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управлінні Міністерства юстиції України Дидюком Богданом Олександровичем винесено постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні ВП № 80139525.

Зважаючи на це, в суду відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Підсумовуючи викладене, оцінивши встановлені обставини та проаналізувавши положення законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі Закону № 1404-VІІІ та в межах своїх повноважень, тому вимоги позивача є безпідставними, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позовних вимог, відповідно до вимог статей 132, 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вирішує питання про стягнення на користь позивача понесених судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Басай О.В.