Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №200/4317/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року Справа№200/4317/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 13 червня 2025 року, в якому позивач просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 05 червня 2025 року № 056550006836 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058) на підставі її заяви від 29 травня 2025 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону № 1058 з 29 травня 2025 року.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

17 червня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував докази у відповідача та у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – ГУ ПФУ в Донецькій області).

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 12 січня 2026 року № 40/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 14 січня 2026 року № 4757-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 22 травня 2025 року № 164/25/337/В їй встановлена інвалідність третьої групи.

29 травня 2025 року позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

05 червня 2025 року ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 056550006836, яким відмовило у призначенні пенсії через відсутність у позивачки страхового стажу необхідної тривалості.

При цьому ГУ ПФУ у Вінницькій області не врахувало до страхового стажу періоди роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року (12 років) з покликанням на нечіткість відтиску печатки, якою засвідчений запис про звільнення у трудовій книжці.

За розрахунком пенсійного органу страховий стаж позивачки становить лише 09 років 01 місяць 20 днів, тоді як для особи її вікової категорії необхідним є стаж 14 років.

Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Позивач наполягала на протиправності оскаржуваного рішення, оскільки воно ґрунтується виключно на формальній підставі – нечіткості відтиску печатки на записі про звільнення у трудовій книжці, – тоді як сам факт роботи у спірний період відповідач не оспорює, а зміст запису про звільнення є читабельним і відповідає тексту наказу.

Позивач наголосила, що відповідальність за належне ведення трудових книжок покладається на адміністрацію підприємства, а не на працівника, що прямо випливає з п. 18 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі – Постанова № 656) та п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі – Постанова КМУ № 301).

Отже, недоліки в оформленні трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть позбавляти працівника права на зарахування відповідного періоду до стажу та права на отримання пенсії, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17.

Позивач зауважила, що нечіткість відтиску печатки зумовлена об`єктивним чинником – записи внесені понад 25 років тому і природне знебарвлення відбитку з плином часу є цілком передбачуваним явищем.

При цьому підстави для надання додаткових уточнюючих документів, на яких наполягає відповідач, відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі – Порядок № 637) виникають лише у разі відсутності необхідних записів або їх неправильності чи неточності. Однак у її випадку жодна з цих умов не настала, оскільки записи про роботу наявні і достовірні.

Позивач доводила, що з урахуванням спірного періоду її страховий стаж становить 21 рік 02 місяці 12 днів, що значно перевищує необхідний мінімум у 14 років, а відмова у призначенні пенсії порушує гарантоване ст. 46 Конституції України право на соціальний захист у разі втрати працездатності та суперечить ст. 22 Конституції України, яка забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На підтвердження своїх доводів позивач покликалася на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 05 грудня 2019 року у справах № 235/805/17, № 242/2536/16-а та від 06 грудня 2019 року у справах № 663/686/16-а та № 500/1561/17.

Просила задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, у порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Відповідач наголошував на тому, що рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірним та обґрунтованим, оскільки на дату звернення за призначенням пенсії страховий стаж позивачки становив лише 09 років 01 місяць 20 днів, що є меншим за необхідні 14 років, передбачені ч. 1 ст. 32 Закону № 1058 для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп віком від 56 до 59 років включно.

Відповідач наполягав на тому, що період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року правомірно не зарахований до страхового стажу, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці не завірений належним чином (відтиск печатки є нечітким та майже не проглядається).

Відповідач покликався на п. 2.4, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, (далі – Інструкція № 58), і стверджував, що запис про звільнення в обов`язковому порядку має бути засвідчений печаткою підприємства.

Зауважив, що не покладає на позивачку відповідальність за порушення порядку ведення трудових книжок, а лише констатує правові наслідки таких порушень у вигляді незарахування спірного періоду до її стажу.

Також відповідач відзначив, що позивач мала можливість усунути зазначені недоліки, надавши уточнюючі довідки відповідно до Порядку № 637, однак цим правом не скористалась.

На підтримку своєї позиції відповідач покликався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 березня 2020 року у справі № 155/1180/17.

Крім того відповідач наполягав на тому, що підрахунок стажу та перевірка документів належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, а покладання судом на пенсійний орган обов`язку зарахувати спірний період до стажу і призначити пенсію становитиме втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 14 серпня 2018 року місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

Позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено довідкою від 07 червня 2023 року № 1425-5002801173.

Її фактичне місце проживання після переміщення: АДРЕСА_2 .

Як свідчить витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 164/25/337/В (дата прийняття рішення 22 травня 2025 року, номер рішення 164/25/337/Р), з 25 квітня 2025 року ОСОБА_1 безстроково встановлена третя група інвалідності внаслідок загального захворювання.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ідентифікаційний код 13322403) зареєстроване як юридична особа, у спірних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень та адміністративним органом.

29 травня 2025 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду ОСОБА_1 звернулася з заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Надані відповідачем та ГУ ПФУ в Донецькій області матеріали пенсійної справи позивачки свідчать, що разом з заявою про призначення пенсії вона подала такі документи: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 ; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07 червня 2023 року № 1425-5002801173; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ; диплом серії НОМЕР_5 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 164/25/337/В (дата прийняття рішення 22 травня 2025 року, номер рішення 164/25/337/Р); трудову книжку серії НОМЕР_6 .

Докази, які б свідчили, що разом з заявою про призначення пенсії позивач подавала будь-які інші документи, суду не надані.

Також суду не надані докази, які б свідчили, що пенсійний орган пропонував позивачці подати додаткові документи, зокрема, для підтвердження страхового стажу.

За принципом екстериторіальності для розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 травня 2025 року був визначений структурний підрозділ ГУ ПФУ у Вінницькій області.

05 червня 2025 року за наслідками розгляду заяви позивачки та поданих нею документів, а також з урахуванням Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 056550006836 «Про відмову у призначенні пенсії», яким відмовило у призначенні пенсії по інвалідності згідно зі ст. 32 Закону № 1058.

Відмовляючи у призначенні пенсії, пенсійний орган виходив з такого:

Вік заявника на дату звернення – 59 років 05 місяців 18 днів.

Відповідно до ст. 32 Закону № 1058 для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп від 56 років до досягнення 59 років включно необхідний страховий стаж становить 14 років.

Страховий стаж особи – 09 років 01 місяць 20 днів.

Згідно з абз. 2 п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі – Порядок № 22-1) заява про призначення пенсії може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Результати розгляду документів, долучених до звернення:

До обрахунку стажу не враховано період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_7 , оскільки нечіткий, майже не проглядається відтиск печатки, яким засвідчений запис про звільнення.

Для врахування вказаного періоду позивачці рекомендовано надати уточнюючу довідку.

З огляду на викладене ГУ ПФУ у Вінницькій області вирішило відмовити у призначенні пенсії по інвалідності згідно з Законом № 1058 у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості.

Заявниці роз`яснено право на оскарження рішення в порядку, визначеному ст. 105 Закону № 1058 та ст. 79, 80, 82 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Розрахунок стажу (форма РС-право) свідчить, що при вирішенні питання щодо наявності у позивачки права на пенсію ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувало до її страхового стажу такі періоди:

з 01 вересня 1981 року по 28 березня 1985 року – навчання у вищих/середніх навчальних закладах – 03 роки 06 місяців 28 днів;

з 29 березня 1985 року по 31 жовтня 1987 року – догляд за дитиною до 3 років – 02 роки 07 місяців 03 дні;

з 15 травня 1998 року по 02 січня 2000 року – 01 рік 07 місяців 18 днів;

з 01 липня 2000 року по 31 липня 2000 року – 00 років 01 місяць 00 днів;

з 01 січня 2004 року по 31 січня 2004 року – 00 років 01 місяць 00 днів;

з 01 квітня 2004 року по 31 травня 2004 року – 00 років 00 місяців 08 днів;

з 01 серпня 2004 року по 30 вересня 2004 року – 00 років 01 місяць 00 днів;

з 01 жовтня 2004 року по 31 грудня 2004 року – 00 років 01 місяць 23 дні;

з 01 березня 2006 року по 03 квітня 2006 року – 00 років 01 місяць 23 дні;

з 13 вересня 2007 року по 15 жовтня 2007 року – 00 років 01 місяць 19 днів;

з 01 січня 2010 року по 28 лютого 2010 року – 00 років 01 місяць 20 днів;

з 01 жовтня 2010 року по 15 листопада 2010 року – 00 років 01 місяць 08 днів;

з 27 вересня 2012 року по 09 листопада 2012 року – 00 років 01 місяць 20 днів;

з 02 березня 2024 року по 30 травня 2024 року – безробіття – 00 років 03 місяці 00 днів,

всього – 09 років 01 місяць 20 днів.

Протокол від 05 червня 2025 року № 056550006836 також свідчить, що ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії виходячи з такого:

вид пенсії – відсутнє право на пенсію;

дата народження, стать – ІНФОРМАЦІЯ_2 , жінка;

дата звернення, вік, ознака роботи – 29 травня 2025 року, 59 років 5 місяців 18 днів, не працює;

причина інвалідності – загальне захворювання;

група інвалідності – третя група;

серія та номер витягу МСЕК – № 164/25/337;

дата встановлення інвалідності – 22 травня 2025 року;

період встановлення інвалідності – з 25 квітня 2025 року довічно;

тривалість стажу:

страховий стаж (неповний) – 09 років 01 місяць 20 днів;

страховий стаж до 01 січня 2004 року – 07 років 10 місяців 19 днів;

страховий стаж після 01 січня 2004 року – 01 рік 03 місяці 01 день;

рішення – відмовити у призначенні пенсії згідно із Законом № 1058.

Щодо періоду роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року, на зарахування якого до страхового стажу, претендує позивач, суд встановив такі обставини.

Трудова книжка серії НОМЕР_6 містить такі записи:

[…]

Запис 2 – 25 квітня 1985 року на підставі наказу від 29 квітня 1985 року № 75к позивач була прийнята на роботу до радгоспу «Костянтинівський» на посаду ветсанітара.

Запис 3 – 01 липня 1990 року на підставі наказу від 09 липня 1990 року № 79 переведена на посаду ветфельдшера.

Запис 4 – 16 травня 1997 року на підставі наказу від 16 травня 1997 року № 28-к звільнена за ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) за власним бажанням.

Запис 4 про звільнення внесений інспектором відділу кадрів, засвідчений його підписом і печаткою КСП «Костянтинівське».

Під записом 4 на аркушах 2-3 трудової книжки міститься запис про те, що 05 липня 1996 року на підставі наказу від 05 липня 1996 року № 355 радгосп «Костянтинівський» перейменований на колективне сільськогосподарське підприємство «Костянтинівське» (далі – КСП «Костянтинівське».

[…]

Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування (форма ОК-5) містять інформацію про стаж ОСОБА_1 набутий починаючи з 1999 року.

ГУ ПФУ у Вінницькій області не зарахувало позивачці до страхового стажу період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року.

Разом з цим частину цього періоду (з 25 квітня 1985 року по 31 жовтня 1987 року) відповідач зарахував до страхового стажу у складі періоду з 29 березня 1985 року по 31 жовтня 1987 року як час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджено розрахунком стажу (форма РС-право).

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

На час звернення позивачки з заявою про призначення пенсії, тобто станом на 29 травня 2025 року, Закон № 1058 діяв в редакції від 04 квітня 2025 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій […] із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, […].

П. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, серед іншого, пенсія по інвалідності.

Умови призначення пенсії по інвалідності визначені ст. 30 Закону № 1058.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону.

Ч. 1 ст. 31 Закону № 1058 установлено, що група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного способу функціонування особи – для повнолітніх осіб.

Страховий стаж, необхідний для призначення пенсії по інвалідності, визначений ст. 32 Закону № 1058.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону № 1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

[…]

для осіб з інвалідністю II та III груп:

[…]

від 56 років до досягнення особою 59 років включно – 14 років;

[…].

Порядок звернення за призначенням пенсії визначений ст. 44 Закону № 1058.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058 призначення […] пенсії здійснюється за зверненням особи […].

Звернення за призначенням […] пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення […] пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Строки призначення пенсії визначені ст. 45 Закону № 1058.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:

[…]

2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;

[…].

Абз. 1 ч. 5 ст. 45 Закону № 1058 установлено, що документи про призначення […] пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення […] або про відмову в призначенні […] пенсії.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1).

На час звернення позивачки з заявою про призначення пенсії Порядок № 22-1 діяв в редакції від 10 березня 2025 року.

При цьому 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі – Постанова правління ПФУ № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення […] пенсії […] (Заява про призначення/перерахунок пенсії – додаток 1); […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі – орган, що призначає пенсію).

Заява про призначення […] пенсії […] може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі – вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, […].

У разі подання заяви засобами Порталу Дія та за умови реалізації технічної можливості щодо її формування та подання, формування заяви здійснюється засобами Порталу Дія відповідно до відомостей, зазначених в додатках до цього Порядку. Відомості, необхідні для формування заяви, можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними реєстрами органів державної влади.

[…]

Відповідно до п. 1.7 розділу І Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію […].

П. 1.8 розділу І Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

[…]

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених ч. 4 ст. 45 Закону № 1058.

[…]

Документи, необхідні для призначення пенсії, визначені розділом ІІ Порядку № 22-1.

Відповідно до абз. 1 п. 2.2 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підп. 1-4 п. 2.1 цього розділу.

Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акта огляду МСЕК (абз. 2 п. 2.2 розділу ІІ Порядку № 22-1).

В свою чергу підп. 1-4 п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачають подання таких документів:

1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків […], надається у разі відсутності в паспорті громадянина України […] інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі – персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 […] (далі – Положення № 10-1), а у разі необхідності – за формою згідно з додатком 3 до Положення № 10-1 (далі – індивідуальні відомості про застраховану особу).

[…];

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення № 10-1).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5).

[…];

4) відомості про місце проживання особи;

[…].

Відповідно до п. 2.9 розділу ІІ Порядку № 22-1 під час подання заяв, передбачених п. 1.1 розділу І […] цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України […].

В заявах зазначається інформація про місце проживання […].

[…]

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

[…]

Згідно з п. 2.23 розділу ІІ Порядку № 22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, […].

[…]

П. 2.28 розділу ІІ Порядку № 22-1 установлено, що інформація, що міститься в державних електронних інформаційних ресурсах, отримується шляхом електронної інформаційної взаємодії або направлення запитів до власників (розпорядників) зазначених відомостей.

Електронна інформаційна взаємодія здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.

Приймання, оформлення і розгляд документів регламентовані нормами розділу ІV Порядку № 22-1.

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Згідно з п. 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника […]; надає інформацію щодо умов та порядку призначення […] пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 1058, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до п. п. 17-19 Порядку № 637. […]; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з п. 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). […]; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

[…]

П. 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 установлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні […] пенсії […] із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. […].

Відповідно до п. 4.8 розділу ІV Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, […]. Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, […].

За правилами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення […] пенсії […] електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, […] для здійснення виплати пенсії.

[…]

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.

Аналіз положень п. 1.1, 4.2, 4.3, 4.8, 4.10 Порядку № 22-1 зумовлює такі висновки:

- з заявою про призначення пенсії особа може звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб, (сервісний центр) або подати відповідну заяву через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду або Портал Дія;

- при прийманні документів працівник сервісного центру територіального органу Пенсійного фонду, до якого звернувся заявник, вчиняє дії, передбачені п. 4.2 Порядку № 22-1;

- після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів, електронну пенсійну справу.

При цьому зміст норм, що містяться в п. 4.2 та 4.10 Порядку № 22-1, свідчить, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території.

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії;

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям ГУ ПФУ у Вінницькій області рішення від 05 червня 2025 року № 056550006836, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону № 1058.

Для вирішення публічно-правового спору, що виник між сторонами, суду належить перевірити додержання пенсійним органом вимог Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі – Закон № 2073), а прийняте ним рішення – на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.

Закон № 2073 регулює відносини органів виконавчої влади, […], їх посадових осіб, […], з фізичними […] особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів (ч. 1 ст. 1 цього Закону).

За визначенням, наведеним у п. 1, 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 2073, адміністративний орган – орган виконавчої влади, […] їх посадова особа, […], який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації; адміністративний акт – рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

У спірних правовідносинах відповідач є адміністративним органом, а прийняте ним рішення – адміністративним актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2073 адміністративна процедура має проводитись з додержанням таких принципів: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Щодо правомірності дій пенсійного органу при обчисленні стажу суд зазначає таке.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначає ст. 24 Закону № 1058.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правилами, наведеними у ч. 4 ст. 24 Закону № 1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788) визначав порядок і умови зарахування стажу роботи до набрання чинності Законом № 1058.

Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені ст. 56 Закону № 1788.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Таким чином, страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків, зараховується починаючи з 01 січня 2004 року; до 01 січня 2004 року трудовий стаж вимірювався періодом роботи і не був пов`язаний зі сплатою страхових внесків.

Підтвердження трудового і страхового стажу.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до ч. 3 ст. 48 КЗпП роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, […].

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 48 КЗпП).

Порядок підтвердження стажу роботи визначає ст. 62 Закону № 1788, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

[…]

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Відповідно до абз. 1 п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

04 червня 1998 року на виконання Указу Президента України від 04 травня 1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» (далі – Постанова КМУ № 794), п. 1 якої затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі – Положення № 794).

П. 2 Постанови КМУ № 794 Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією доручено забезпечити з 01 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

П. 3 Постанови КМУ № 794 установлено, що починаючи з 01 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону № 1788 здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.

Згідно з п. 1 Положення № 794 персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (далі – відомості про фізичних осіб).

П. 2 Положення № 794 визначено, що до основних завдань персоніфікованого обліку, з-поміж іншого, належить створення інформаційних передумов для визначення розміру пенсійних виплат за пенсійним страхуванням залежно від тривалості страхового стажу та особистого внеску фізичної особи у формування коштів цього страхування.

Відповідно до абз. 1 п. 3 Положення № 794 в основі персоніфікованого обліку лежить обов`язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб.

Згідно з п. 10 Положення № 794 роботодавці зобов`язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них; надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Відповідно до п. 16 Положення № 794 на кожну фізичну особу відкривається персональна облікова картка, […].

Персональна облікова картка фізичної особи повинна мати таку структуру:

[…]

2) частина персональної облікової картки, що відображає сплату страхового збору (внесків) та стаж роботи фізичної особи:

ідентифікаційний номер роботодавця;

рік, за який внесено відомості;

тривалість трудової або іншої діяльності, яка зараховується до стажу роботи;

сума заробітку (доходу), на який нараховується страховий збір (внески) на пенсійне страхування (помісячно);

розмір страхового збору (внесків) на пенсійне страхування за відповідний місяць;

відомості, які підтверджують наявність особливих умов праці, які дають право на пенсію на пільгових умовах;

[…]

У персональній обліковій картці одночасно накопичуються відомості про фізичних осіб від кожного роботодавця, де працювала особа, з урахуванням усіх фактів її трудової міграції та роботи за сумісництвом.

[…]

Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562, (далі – Положення № 10-1).

Згідно з п. 1 розділу І Положення № 10-1 це Положення […] визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – Реєстр застрахованих осіб) […].

Відповідно до п. 4 розділу І Положення № 10-1 Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.

Згідно з п. 5 розділу І Положення № 10-1 Реєстр застрахованих осіб забезпечує:

облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію;

накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

[…].

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення № 10-1 Реєстр застрахованих осіб формується як система накопичення, збереження електронних даних на базі централізованих інформаційних технологій […].

Згідно з п. 2 розділу ІІ Положення № 10-1 джерела формування реєстру застрахованих осіб визначені ст. 18 Закону № 2464.

У Реєстрі застрахованих осіб накопичується, зберігається, автоматично обробляється інформація (далі – обробка інформації) про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування із: звітності та повідомлень про прийняття працівника на роботу; системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; електронних пенсійних справ; системи обліку сплати страхових внесків; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; відомостей, що подаються застрахованими особами у випадках, передбачених законами та цим Положенням; реєстру страхувальників Державного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; звернень громадян до органів Пенсійного фонду України; інших джерел, передбачених законодавством.

Згідно з п. 1 розділу III Положення № 10-1 з метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки.

Відповідно до п. 1 розділу IV Положення № 10-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені ч. 3 ст. 20 Закону № 2464 та ч. 3 ст. 21 Закону № 1058.

П. 2 розділу IV Положення № 10-1 установлено, що до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме:

персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов`язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності;

відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства;

відомості про облік стажу окремих категорій осіб відповідно до законодавства;

[…]

періоди страхового стажу на основі сплати страхових внесків та єдиного внеску системи обліку сплати страхових внесків;

[…].

Згідно з п. 3 розділу IV Положення № 10-1 відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Аналіз наведених вище норм Закону № 1788 і Порядку № 637 зумовлює такі висновки:

- основним документом, що підтверджує трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, є трудова книжка;

- у разі відсутності трудової книжки (або коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи), трудовий стаж за період до 01 січня 2004 року встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, архівними установами тощо;

- з 01 січня 2004 року страховий стаж як період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески, обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Позивач доводить, що має право на зарахування до страхового стажу періоду роботи 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року.

Суд встановив, що з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року ОСОБА_1 працювала в радгоспі «Костянтинівський», який в подальшому перейменований на КСП «Костянтинівське», ветсанітаром та ветфельдшером (записи 2-4 трудової книжки).

Розрахунок стажу свідчить, що ГУ ПФУ у Вінницькій області не зарахувало позивачці до страхового стажу період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року. Частина цього періоду (з 25 квітня 1985 року по 31 жовтня 1987 року) зарахована до страхового стажу у складі періоду з 29 березня 1985 року по 31 жовтня 1987 року як час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В рішенні, яке є предметом спору, ГУ ПФУ у Вінницькій області зазначило, що період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року не зарахований до страхового стажу згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_6 , оскільки «нечіткий, майже не проглядається відтиск печатки, яким завірено запис про звільнення».

Суд відхиляє цей аргумент пенсійного органу з огляду на таке.

Як вказано вище, трудова книжка є основним документом про стаж, набутий до 01 січня 2004 року; необхідність подання додаткових документів для підтвердження такого стажу, зокрема, уточнюючих довідок, постає у разі: 1) відсутності трудової книжки або 2) відсутності в ній відповідних записів чи їх неправильності або неточності.

На час внесення до трудової книжки ОСОБА_1 запису 4 (про звільнення) діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, (далі – Інструкція № 58).

Відповідно п. 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки, крім іншого, вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

За правилами п. 2.3 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення […] вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), […] в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). […]

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, […].

Відповідно до п. 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, […] тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

П. 2.8 Інструкції № 58 установлено, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності – вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності – облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Згідно з п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».

[…]

За правилами п. 2.15 Інструкції № 58 якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування – наказ (розпорядження), його дата і номер.

Згідно з абз. 1 п. 2.26 Інструкції № 58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до абз. 1 п. 2.27 Інструкції № 58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 – дата звільнення; у графі 3 – причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

За приписами абз. 1 п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Проаналізувавши зміст трудової книжки серії НОМЕР_6 , суд дійшов висновку, що записи 2-4 про роботу ОСОБА_1 в період з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року внесені з дотриманням вимог Інструкції № 58, а також Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162, (далі – Інструкція № 162), яка застосовувалась до набрання чинності Інструкцією № 58.

Запис 4 (про звільнення) внесений інспектором відділу кадрів, засвідчений його підписом і печаткою підприємства, тобто з дотриманням вимог п. 2.2, 2.3, 2.4, абз. 1 п. 2.26, абз. 1 п. 2.27 абз. 1 п. 4.1 Інструкції № 58.

За цих обставин суд дійшов висновку, що період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року підтверджений належним чином оформленими записами в трудовій книжці, чого цілком достатньо для його зарахування до страхового стажу, позаяк він набутий до 01 січня 2004 року.

Отже, ОСОБА_1 має право на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року.

Дійсно, якість відтиску печатки, якою засвідчений запис 4 (про звільнення), не дає можливості повністю встановити напис на печатці.

Однак низька контрастність відтиску печатки, а також накладання на нього тексту запису про звільнення, не заважає встановити, що печатка належала КСП «Костянтинівське», тобто підприємству – роботодавцю. До того ж під записом 4 міститься запис про перейменування радгоспу «Костянтинівський» на КСП «Костянтинівське».

В рішенні, яке є предметом спору, ГУ ПФУ у Вінницькій області вказало, що «для зарахування вказаного періоду (з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року) рекомендовано надати уточнюючу довідку».

З цього приводу суд зазначає, що пенсійний орган не довів, що, дійшовши висновку про те, що інформації, вказаної в трудовій книжці, недостатньо для зарахування спірного періоду до страхового стажу, перш ніж відмовити у призначенні пенсії, запропонував позивачці подати додаткові документи, зокрема, уточнюючу довідку, (як того вимагають приписи п. 1.8, 4.2 Порядку № 22-1).

Щодо покликання пенсійного органу на норму абз. 2 п. 1.1 Порядку № 22-1 і його твердження про те, що скановані копії документів мають бути придатними для сприйняття їх змісту, суд зауважує таке.

Якщо, за висновком ГУ ПФУ у Вінницькій області, сканована копія трудової книжки не відповідала вимогам абз. 2 п. 1.1 Порядку № 22-1, воно мало повідомити про це позивачці та запропонувати їй надати оригінал трудової книжки або копію належної якості, однак цього також не було зроблено.

Суд встановив, що ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувало ОСОБА_1 до страхового стажу частину спірного періоду (з 25 квітня 1985 року по 31 жовтня 1987 року) у складі періоду з 29 березня 1985 року по 31 жовтня 1987 року як час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Варто відзначити, що згідно з п. «ж» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку.

З огляду на те, що з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з радгоспом «Костянтинівський» (в подальшому – КСП «Костянтинівське»), у цей період вона не була «непрацюючою матір`ю» в розумінні п. «ж» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788.

Відтак, пенсійний орган мав зарахувати весь період з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року до страхового стажу позивачки як період роботи на підставі ч. 1 ст. 56 Закону № 1788.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини та зміст правових норм, які регулюють спірні правовідносини, рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 05 червня 2025 року № 056550006836 «Про відмову у призначенні пенсії» є протиправним.

Висновок суду про протиправність рішення ґрунтується на тому, що воно не відповідає критеріям, наведеним у п. 3, 5 ч. 2 ст. 2 КАС, є необґрунтованим та не може вважатися таким, що прийнято добросовісно і розсудливо.

Відмовляючи позивачці у призначенні пенсії, ГУ ПФУ у Вінницькій області не забезпечило всебічний, повний та об`єктивний розгляд поданих нею документів.

Крім того, в процесі розгляду заяви ОСОБА_1 і прийнятті оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області не забезпечило дотримання принципів адміністративної процедури, про які йдеться в п. 1, 3, 5, 12 ч. 1 ст. 4 Закону № 2073.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 2073 адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, […].

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2073 адміністративний орган застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом державної влади, […], у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Ч. 4 ст. 6 Закону № 2073 установлено, що висновки про застосування норм права, наведені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

На порушення принципу законності адміністративної процедури ГУ ПФУ у Вінницькій області не забезпечило правильне застосування норм Законів № 1058 та № 1788, а також Порядку № 637 при обчисленні страхового стажу позивачки, а також проігнорувало висновки Верхового Суду стосовно недоліків в оформленні записів трудової книжки та їх впливу на можливість зарахування того чи іншого періоду до стажу, що дає право на пенсію.

Щодо покликання відповідача на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 березня 2020 року у справі № 155/1180/17, суд зазначає таке.

В цій постанові Верховний Суд зазначив:

«[…]

Виходячи з аналізу зазначених норм (ст. 24 Закону № 1058, ст. 48 КЗпП, п. 3, 18 Порядку № 637) вбачається, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені п. 3 Порядку № 637. Трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків тільки у випадку відсутності трудової книжки та інших документів, якими підтверджується трудовий стаж, і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в п. 17 цього Порядку (у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями).

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що спірний період роботи позивача з 20 лютого 1998 року по 30 серпня 2001 року в КСПАФ «Відгодівельник» може бути підтверджений показаннями свідків, оскільки до матеріалів справи долучено копію трудової книжки […], засвідченої печаткою та підписом роботодавця, яка містить відомості про роботу позивача в ПОАФ «Відгодівельник» (правонаступник КСПАФ «Відгодівельник») за період з 28 березня 2005 року по 15 травня 2005 року.

Позивачем не було наведено жодних доводів, чому в зазначеній трудовій книжці немає записів про його роботу в спірний період, однак є записи про його роботу за період з 28 березня 2005 року по 15 травня 2005 року. Також позивачем не наведено переконливих доводів про те, що ним вчинялися дії для отримання інших документів для підтвердження спірного стажу, при цьому судами попередніх інстанцій не встановлено, що ПОАФ «Відгодівельник» є ліквідованим і у позивача була відсутня така можливість.

[…]

[…]

З приводу доводів касаційної скарги щодо права позивача на перерахунок пенсії на основі спірного стажу, запис про який міститься в трудовій книжці […] від 20 лютого 1998 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1.1, 2.1. Порядку № 22-1, страховий стаж за період роботи до 1 січня 2004 року обчислюється на підставі записів у трудовій книжці.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем до заяви про перерахунок пенсії було подано трудову книжку, в якій зазначено, що з 20 лютого 1998 року по 30 серпня 2001 року працював в КСПАФ «Відгодівельник». Однак, як слідує із записів у в трудовій книжці, запис не завірений печаткою організації.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, у разі звільнення працівника записи роботи засвідчуються підписом роботодавця і його печаткою.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, подана позивачем для перерахунку пенсії копія трудової книжки […] від 20 лютого 1998 року містить відомості про роботу виключно за період з 20 лютого 1998 року по 30 серпня 2001 року, які не засвідчені печаткою роботодавця, така відсутня і на титульній сторінці трудової книжки.

Відповідно до п. 2.12 Інструкції № 58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Тому, вірними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачем подана трудова книжка ([…] від 20 лютого 1998 року), яка не оформлена в установленому порядку.

Враховуючи зазначене […], колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для […] прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

[…]».

Отже, правовий висновок Верховного Суду зводиться до того, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені п. 3 Порядку № 637, (про що Верховний Суд прямо вказав в п. 50-51 постанови від 28 січня 2025 року у справі № 300/8132/23).

Решта – висновки Верховного Суду стосовно оцінки доказів у конкретній справі № 155/1180/17, яка за своїми фактичними обставинами суттєво відрізняється від справи, що розглядається.

Так, у справі № 155/1180/17 в першій трудовій книжці позивача взагалі не було запису про спірний період роботи, хоч і були записи про інші періоди роботи, а в другій трудовій книжці був виключно запис про спірний період роботи, однак друга трудова книжка була оформлена без дотримання вимог Інструкції № 58, (зокрема, запис про звільнення не був засвідчений печаткою підприємства – роботодавця).

Натомість у випадку ОСОБА_1 спірний період роботи підтверджений належним чином оформленими записами трудової книжки, внесеними з дотриманням вимог Інструкції № 162 та Інструкції № 58.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом; адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Всупереч приписам ч. 1, 2, 3 ст. 8 Закону № 2073 ГУ ПФУ у Вінницькій області не забезпечило належність і повноту з`ясування обставин, що мали значення для вирішення питання щодо наявності/відсутності у ОСОБА_1 права на пенсію.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 2073 адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону № 2073 адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства.

Суд відзначає, що не може вважатися добросовісною поведінка пенсійного органу, який відмовив у зарахуванні до страхового стажу більш ніж 10 років стажу через «недоліки» в оформленні записів трудової книжки, яких насправді не було.

На переконання суду, діючи добросовісно, пенсійний орган мав об`єктивну можливість на підставі записів трудової книжки встановити всі необхідні відомості для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року.

До того ж, як слушно зауважила позивач, запис 4 внесений до трудової книжки понад 25 років тому і природне знебарвлення відбитку печатки з плином часу є цілком передбачуваним явищем.

Крім того, керуючись здоровим глуздом, неможливо ігнорувати те, що на якість відображення відбитку печатки зі сплином часу впливають такі фактори як тип чорнил, тип і якість паперу, умови зберігання документа тощо.

Відтак об`єктивні часові зміни, які відбулися з відбитком печатки, якою засвідчений запис про звільнення, не можна розцінювати як оформлення (внесення) запису без додержання вимог Інструкції № 58, і тим більше, позбавляти працівника права на зарахування відповідного періоду роботи до стажу, а по суті – права на пенсію на цій підставі.

Крім того, відповідач порушив принцип гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 2073 особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно виплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону № 2073 адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків.

Ч. 3 ст. 17 Закону № 2073 установлено, що особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 2073 учасники адміністративного провадження мають право:

1) отримувати від адміністративного органу роз`яснення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, а також щодо змісту своїх прав та обов`язків у межах адміністративного провадження, визначених законом;

2) брати участь в адміністративному провадженні особисто або через своїх представників;

[…]

4) бути заслуханими адміністративним органом з питань, що є предметом адміністративного провадження, до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес такого учасника;

5) отримувати та надавати документи, інші докази, що стосуються обставин справи;

[…]

7) подавати клопотання про:

[…]

в) витребування документів або відомостей, необхідних для розгляду та вирішення справи;

[…].

Крім того, відповідно до п. 1.8 розділу І Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, має письмово повідомити заявника про те, які документи необхідно подати додатково.

В порушення принципу гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, перш ніж прийняти рішення про відмову у призначенні пенсії, ГУ ПФУ у Вінницькій області не повідомило ОСОБА_1 про необхідність подання додаткових документів для підтвердження спірного періоду, не надало їй можливості надати пояснення, подати додаткові документи, звернутися з клопотанням про витребування додаткових документів та відомостей для підтвердження підстав зарахування до страхового стажу періоду, який пенсійним органом не був зарахований.

Прийняття рішення у справі регламентовано нормами ст. 69 Закону № 2073.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону № 2073 за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

Вимоги до змісту адміністративного акта наведені у ст. 71 Закону № 2073.

Так, згідно з ч. 1 ст. 71 Закону № 2073 письмовий адміністративний акт […] складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.

Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім`я відповідальної посадової особи адміністративного органу.

У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.

Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.

У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.

У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.

Рішення, яке є предметом спору, не відповідає вимогам ст. 71 Закону № 2073 щодо змісту адміністративного акта, зокрема, в його заключній частині відсутні відомості про строк набрання ним чинності.

Вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта визначені ст. 72 Закону № 2073.

Так, згідно з ч. 1 ст. 72 Закону № 2073 адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, […] повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених ч. 6 цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону № 2073 у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта (ч. 4 ст. 72 Закону № 2073).

Згідно з ч. 5 ст. 72 Закону № 2073 відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Ч. 6 ст. 72 Закону № 2073 передбачено, що мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.

Рішення, яке є предметом спору, не відповідає вимогам мотивування (обґрунтування) адміністративного акта, визначеним ст. 72 Закону № 2073.

Мотивування (обґрунтування) рішення про відмову у призначенні пенсії не забезпечує ОСОБА_1 належну можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження, оскільки всупереч приписам ч. 2 ст. 72 Закону № 2073 в цьому рішенні відсутня детальна правова оцінка обставин, виявлених пенсійним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Серед іншого, пенсійний орган не конкретизував, які саме вимоги і якого нормативно-правового акту, за його висновком, порушені підприємством-роботодавцем при внесенні записів до трудової книжки позивача.

Суд наголошує, що в контексті спірних правовідносин йшлося про прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії, тобто про відмову особі в реалізації її конституційного права на соціальний захист.

Відтак, таке рішення потребувало ретельного, повного і чіткого обґрунтування, чого відповідачем не було забезпечено.

Умови правомірності адміністративного акта наведені у ст. 87 Закону № 2073.

Згідно з ч. 1 ст. 87 Закону № 2073 адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону № 2073 протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним ч. 1 цієї статті, зокрема:

1) прийнятий адміністративним органом, що:

а) не мав на це повноважень;

б) використав дискреційні повноваження незаконно;

2) суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта;

3) порушує норми матеріального права;

4) не відповідає принципам адміністративної процедури.

Порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта (ч. 3 ст. 87 Закону № 2073).

Отже, невідповідність адміністративного акта принципам адміністративної процедури є самостійною і достатньою підставою для визнання його протиправним.

Оскільки рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 05 червня 2025 року № 056550006836 «Про відмову у призначенні пенсії» є протиправним, порушене право позивачки підлягає поновленню шляхом скасування цього рішення.

Виходячи з встановлених фактичних обставин та правового регулювання спірних правовідносин, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, для повного та ефективного захисту порушеного права позивачки на пенсійне забезпечення суд вважає за необхідне також застосувати такі способи захисту як зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області:

- зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року;

- призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону № 1058 за її заявою від 29 травня 2025 року з 25 квітня 2025 року.

Стосовно заперечень відповідача, які полягають у тому, що обчислення стажу і призначення пенсії належать до його дискреційних повноважень, суд вважає за необхідне зазначити таке.

За визначенням, наведеним у п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону № 2073, дискреційне повноваження – повноваження, надане адміністративному органу законом, обрати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Як визначено у Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року, дискреційні повноваження означають свободу адміністрації оцінювати ситуації й приймати у них рішення, надають адміністрації простір у здійсненні вибору між вільними рішеннями.

Проявом адміністративного розсуду може бути:

а) коли норма, встановлюючи певні варіанти рішень, зобов`язує орган зробити вибір одного з варіантів;

б) коли норма уповноважує орган або посадову особу діяти на власний розсуд і при цьому настання правових наслідків не пов`язується конкретними умовами тощо.

Разом з цим у випадку наявності у людини з інвалідністю третьої групи, яка досягла 59-річного віку, страхового стажу 14 років і більше, набутого на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, пенсійний орган має лише один варіант правомірної поведінки – прийняти рішення про призначення пенсії, тобто йдеться про повноваження, які не є дискреційними.

Те саме стосується і обчислення стажу, оскільки у разі підтвердження певного періоду належними документами (доказами), пенсійний орган так само має лише один варіант поведінки – зарахувати відповідний період до стажу.

ОСОБА_1 на час настання інвалідності і на день звернення за пенсією набула страховий стаж 18 років 08 місяців 05 днів, із розрахунку:

06 років 07 місяців 13 днів (зараховані пенсійним органом) + 12 років 00 місяців 22 дні (протиправно незараховані пенсійним органом за період з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року) = 18 років 08 місяців 05 днів;

суд враховує, що за розрахунком відповідача страховий стаж позивачки становить 09 років 01 місяць 20 днів, у складі якого врахований період з 29 березня 1985 року по 31 жовтня 1987 року (02 роки 07 місяців 03 дні) як час догляду за дитиною до досягнення трирічного віку;

правомірність зарахування до страхового стажу періоду з 29 березня 1985 року по 24 квітня 1985 року (00 років 00 місяців 27 днів) як часу догляду за дитиною до досягнення трирічного віку не є предметом спору у справі, що розглядається;

період з 25 квітня 1985 року по 31 жовтня 1987 року (02 роки 06 місяців 07 днів) підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки у складі періоду роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року, оскільки в цей час вона працювала, тобто не була «непрацюючою матір`ю»;

06 років 07 місяців 13 днів визначені судом як такі, що «(зараховані пенсійним органом)», шляхом зменшення фактично зарахованого відповідачем стажу (09 років 01 місяць 20 днів) на тривалість періоду з 25 квітня 1985 року по 31 жовтня 1987 року (02 роки 06 місяців 07 днів), який має враховуватись до стажу як період роботи, а не час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Таке зменшення обумовлено тим, що в силу положень ст. 24 Закону № 1058 за загальним правилом стаж враховується в одинарному розмірі і спрямовано на те, що уникнути «подвійного» зарахування до стажу одного і того самого періоду з 25 квітня 1985 року по 31 жовтня 1987 року (як часу догляду за дитиною до досягнення трирічного віку і як періоду роботи).

Отже, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення за призначенням пенсії (29 травня 2025 року), досягла 59 років.

З 25 квітня 2025 року їй встановлена інвалідність третьої групи, про що прямо вказано у витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 164/25/337/В.

Як на день встановлення інвалідності, так і на день звернення за пенсією, позивач набула страховий стаж 18 років 08 місяців 05 днів, тобто більше 14 років, встановлених ч. 1 ст. 32 Закону № 1058 для особи з інвалідністю третьої групи, яка досягла 59 років.

Відтак, ОСОБА_1 набула право на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону № 1058.

Оскільки інвалідність встановлена позивачці з 25 квітня 2025 року, а з заявою про призначення пенсії позивачка звернулася 29 травня 2025 року, тобто звернення за пенсію відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності – з 25 квітня 2025 року.

Суд вважає за необхідне відзначити, що норма п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 призначення пенсії по інвалідності пов`язує з датою встановлення інвалідності, тобто з датою початку інвалідності (у випадку позивачки – 25 квітня 2025 року), а не з датою прийняття компетентним органом самого рішення про встановлення інвалідності (22 травня 2025 року).

Як наслідок, такий спосіб захисту як зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, не становитиме втручання в дискреційні повноваження відповідача та забезпечить ефективний захист порушеного права позивачки.

При цьому суд відзначає, що при призначенні пенсії відповідачу належить переглянути розрахунок стажу в частині зарахування періоду догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з урахуванням висновків, які суд навів вище.

Суд зауважує, що з огляду на приписи п. 4.2, 4.10 Порядку № 22-1 належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 є ГУ ПФУ у Вінницькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.

Отже, саме на ГУ ПФУ у Вінницькій області суд покладає обов`язок зарахувати спірний період роботи до страхового стажу та прийняти рішення про призначення пенсії.

Позовні вимоги в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону № 1058 з 29 травня 2025 року задоволенню не підлягають, оскільки за встановлених судом фактичних обставин та виходячи з правового регулювання спірних правовідносин, належним та ефективним способом захисту її порушеного права є покладання на відповідача обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 25 квітня 2025 року.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн (квитанція від 13 червня 2025 року).

Докази здійснення інших судових витрат суду нею не надані.

Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов`язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ідентифікаційний код 13322403, місцезнаходження: 21005, Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 05 червня 2025 року № 056550006836 «Про відмову у призначенні пенсії».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 25 квітня 1985 року по 16 травня 1997 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за її заявою від 29 травня 2025 року з 25 квітня 2025 року.

5. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Повне судове рішення складено 24 березня 2026 року.

Суддя Т.О. Кравченко