Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №120/9913/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 березня 2026 р. Справа № 120/9913/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Гайсинського відділу Управління державної міграційної служби (УДМС) у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Гайсинського відділу Управління державної міграційної служби (УДМС) у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, відмовою Гайсинського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області у вклеюванні нового фото у зв`язку із досягненням 45 років до паспорта громадянина України у формі книжечки, зразка, затвердженого Постановою Верховної ради України від 1994 року.

Ухвалою суду від 23.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

04.08.2025 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначає, що 13.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до Ладижинського сектору УДМС у Вінницькій області із заявою про вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45-річного віку. У зв`язку з ліквідацією зазначеного сектору заяву передано до Гайсинського відділу УДМС у Вінницькій області, який листом від 20.08.2025 повідомив позивача про відмову у вклеюванні фотокартки, оскільки поданий паспорт є непридатним для подальшого використання та підлягає обміну відповідно до вимог наказу МВС України від 06.06.2019 №456. При цьому відповідач посилається на положення Положення про паспорт громадянина України №2503 та Порядку №456, якими передбачено обов`язок особи подати документи для вклеювання фотокартки протягом одного місяця після досягнення відповідного віку, а паспорт, до якого фотокартку не вклеєно, вважається недійсним.

Крім того, відповідач звертає увагу на постанову Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 №1202, якою передбачено, що паспорти зразка 1994 року, до яких не вклеєно фотокартку у зв`язку з досягненням 25- або 45-річного віку, підлягають обміну або вклеюванню нових фотокарток після припинення чи скасування воєнного стану. На думку відповідача, поданий позивачем паспорт є непридатним для використання, а тому відмова у вклеюванні фотокартки є правомірною; водночас правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 не підлягають застосуванню, оскільки спір у цій справі не стосується відмови у видачі паспорта у формі книжечки. У зв`язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Крім того, відповідач зазнає про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Вивчивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив, що 13.08.2024 позивач ОСОБА_1 звернулася до Ладижинського сектору УДМС у Вінницькій області із заявою про вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45-річного віку. У зв`язку з ліквідацією зазначеного сектору заяву було передано на розгляд до Гайсинського відділу УДМС у Вінницькій області.

Листом Гайсинського відділу УДМС у Вінницькій області від 20.08.2024 за № 0517-680/0517.1-24 відповідач відмовив позивачу у вклеюванні фотокартки та видачі паспорта зразка 1994 року з посиланням на відсутність правових підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. У листі відповідач зазначив, що позивача повідомлено про відмову у вклеюванні фотокартки, оскільки поданий паспорт є непридатним для подальшого використання та підлягає обміну відповідно до вимог пункту 3 частини 1 розділу IV наказу МВС України від 06.06.2019 №456.

Позивачка вважає, що відповідач порушив її право на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, а тому за захистом такого права звернулася до суду.

Вирішуючи спір та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд насамперед враховує норми Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" (далі Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ).

Згідно з п. 1 вказаного Положення паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до п. 3 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

За приписами п. 8 цього ж Положення термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку провадиться у п`ятиденний термін.

Для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру (п. 15 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ).

Одночасно за правилами п. 16 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.

Наведені правові норми є чинними, отже підлягають застосуванню.

20.11.2012 прийнятий Закон України № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ч. 4 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Пунктом п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" в редакції на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що:

прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;

паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

За правилами п. 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Пунктом 131 наведеного вище Порядку № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи., що за своєю суттю є персональними даними.

Як зазначено у п. 6 цього Порядку № 302, обмін паспорта здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);

2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);

3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;

4) закінчення строку дії паспорта;

5) непридатності паспорта для подальшого використання;

6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;

7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Відповідно до п. 2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженого 06.06.2019 наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591, для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім`я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку.

Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.

Рішення про вклеювання фотокартки до паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок (п. 5 розділу V Тимчасового порядку).

Відтак на час судового розгляду справи норми чинного законодавства передбачають вклеювання до паспорту громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням особою 45 років.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Особа може реалізовувати своє право на свободу совісті в межах, передбачених статтею 35 Конституції України, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" та інших нормативно-правових актів України.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій 06.07.2010 Законом України № 2438-VI, зазначено, що: будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; в) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім`я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе (ч. 4 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством (ч. 5 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист персональних даних" підставами для обробки персональних даних є: необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом.

Так, абз. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" зазначена мета обробки персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі: ідентифікація особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас нормами права не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня альтернатива такого вибору.

У правових висновках Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, які згідно із ч. 3 ст. 291 КАС України мають бути враховані судами, звернуто увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів та нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу використання традиційних методів ідентифікації особи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Останнє є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Поряд з цим у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Встановленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Х`ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Наразі діє два нормативно-правових акти: постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.92 № 2503-XII та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 № 302, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Суд враховує, що для захисту прав і свобод громадян працівники ДМС України мають застосовувати Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-XII, адже відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. І саме Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 постановою Верховної Ради України № 2503-XII, у спірному випадку є нормативним актом, який найбільш повно сприяє реалізації прав громадянина.

Судом встановлено, що 13.08.2024 позивачка звернулася до Ладижинського сектору УДМС у Вінницькій області із заявою про вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45-річного віку, однак у зв`язку з ліквідацією зазначеного сектору заяву було передано до Гайсинського відділу УДМС у Вінницькій області. Листом від 20.08.2024 відповідач відмовив у вклеюванні фотокартки, посилаючись на те, що поданий паспорт є непридатним для подальшого використання та підлягає обміну.

Оцінюючи наведені обставини, суд зазначає, що чинне законодавство передбачає можливість вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року при досягненні особою 45-річного віку, а тому сама по собі обставина пропуску місячного строку для звернення не позбавляє особу права на таке вклеювання.

Суд зауважує, що вказане порушення не є законодавчо визначеною підставою для відмови громадянину у вклеюванні фотокартки у паспорт у формі книжечки та не дає відповідачу правомірних підстав для позбавлення особи права на користування таким паспортом.

Подібного висновку за схожих обставин дійшов Верховний Суд у постановах від 05.12.2019 у справі № 420/270/19, від 31.01.2020 у справі № 200/6627/19-а, від 06.02.2020 у справі № 420/3253/19 та від 31.03.2020 у справі № 460/842/19.

Додатково суд зазначає, що чинним законодавством України передбачена можливість вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особи після спливу тридцятиденного строку на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Крім того, суд враховує, що згідно з п. 8 Положення № 2503-XII при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку до паспортної книжечки особи вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

При цьому паспорт, в якому не вклеєно фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним для встановлення відповідної особи, однак визнання паспорту недійсним немає наслідком його вилучення.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо відмови вклеїти фото до паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року у зв`язку з досягненням позивачкою 45-річного віку та зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії.

Щодо посилань представника відповідача на пропущення строку подання позивачем позову у цій справі, суд вказує, що згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Проте у цій справі позивачем не оскаржується відмова Гайсинського відділу УДМС у Вінницькій області. Відтак, враховуючи предмет спору та обставини справи, звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Гайсинського відділу Управління державної міграційної служби (УДМС) у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у вклеюванні фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки, серія НОМЕР_1 , у зв`язку з досягненням особою 45-річного віку.

Зобов`язати Гайсинський відділ Управління державної міграційної служби (УДМС) у Вінницькій області вчинити дії щодо вклеювання до паспорта громадянина України ОСОБА_1 у формі книжечки, серія НОМЕР_1 , нової фотокартки у зв`язку з досягненням особою 45-річного віку.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Гайсинський відділ Управління державіної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Волонтерів, 20, м. Гайсин, Вінницька область)

Суддя Мультян Марина Бондівна