Суд: Вінницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 25 березня 2026 р.
Справа: №120/13989/25
Суддя: Крапівницька Н. Л.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Вінниця
26 березня 2026 р. Справа № 120/13989/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі- відповідач 2) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій (рішення) відповідача щодо відмови позивачу у призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Ухвалою від 10.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного страхового стажу.
У встановлений судом строк від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що спеціальний стаж позивача становить 26 років 07 місяців 27 днів. Наданий пакет документів не надає визначення на право 10 пенсій (в архівній довідці про навчання 01.09.1982-17.06.1987 від 20.06.2025 №572-А, архівна довідка про стаж 28.08.1989- 25.05.1990 від 09.05.2024 № 07-04/409, свідоцтво про шлюб — (помилка в імені ОСОБА_2 — (Таисия російською) не відповідають даним паспорту — ОСОБА_3 ). За таких обставин, для виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 відповідно до Закону 1058 законні підстави відсутні.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
27.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою щодо призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Після опрацювання системою поданої заяви, за принципом екстериторіальності, органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04.07.2025 №025750012260 позивачу відмовлено в призначенні позивачу відповідної допомоги, оскільки спеціальний стаж позивача становить 26 років 07 місяців 27 днів. Наданий пакет документів не надає визначення на право 10 пенсій (в архівній довідці про навчання 01.09.1982-17.06.1987 від 20.06.2025 №572-А, архівна довідка про стаж 28.08.1989- 25.05.1990 від 09.05.2024 № 07-04/409, свідоцтво про шлюб — (помилка в імені ОСОБА_2 — (Таисия російською) не відповідають даним паспорту — ОСОБА_3 ).
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі Закон № 1058), який набрав чинності 01 січня 2004 року.
Згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 23.11.2011 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, яким визначаються умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону 1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відповідно до пункту 6 вказаного Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону № 1058-ІV станом на день її призначення.
Згідно з пунктом 7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.06.2021 у справі №328/1620/17, умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV. Слід зазначити й про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Як встановлено судом, фактичною підставою для відмови у виплаті позивачці грошової допомоги, встановленої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, слугувало те, що до її стажу, який дає право на призначення грошової допомоги не підтверджено право на нарахування вищевказаної грошової допомоги, оскільки у архівній довідці від 20.06.2025 №572-А про навчання з 01.09.1982 по 17.06.1987, архівній довідці від 09.05.2024 №07-04/409 про стаж з 28.08.1989 по 25.05.1990, свідоцтві про шлюб, ім`я особи відносно якої видані дані документи зазначено « ОСОБА_3 » (російської мовою « ОСОБА_4 ») в той час як ім`я позивача згідно паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого Хмільницьким МВ УМВС України у Вінницькій області 25.06.1997 — Таїса.
У відповідності до п. 7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах на посадах викладачів, заступників директорів з навчальної роботи, а також у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Тобто, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах, фактом виходу на пенсію саме з цих посад у закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотриманням такою особою будь-якого іншого виду пенсії до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Згідно Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, в загально освітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі- дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної, навчально-виробничої частини або з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги, практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інші форми гурткової роботи. закладах: директори (завідуючі), Окрім того, в дошкільних навчальних всіх типів вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XIIпостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.
З 01.09.1982року по 17.06.1987року вказаний стаж підтверджується довідкою №573 -А від 20.06.2025року та Дипломом ПВ №717170, де позивач навчалась на денному навчанні географічного факультету.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п."д" ч. 3 ст.56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 р. № 590 "Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій" (далі - Порядок № 590).
Підпунктом "і” пункту 109 Порядку №590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т.д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.
Такими чином, період навчання в середньому спеціальному закладі та інтернатурі входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років та на виплату грошової допомоги.
Згідно п. «д» ч.З ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Період роботи з 28.08.1989року по 25.05.1990 року посада вчителя географії Лазівської НСШ підтверджується трудовою книжки НОМЕР_2 під записом за №4. Вказаний період роботи підтверджується довідкою про заробітну плату №07-04/355 від 13.06.2025.
Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу не врахував періоди навчання та роботи, оскільки у архівній довідці від 20.06.2025 №572-А про навчання з 01.09.1982 по 17.06.1987, архівній довідці від 09.05.2024 №07-04/409 про стаж з 28.08.1989 по 25.05.1990, свідоцтві про шлюб, ім`я особи відносно якої видані дані документи зазначено « ОСОБА_3 » (російської мовою « ОСОБА_4 ») в той час як ім`я позивача згідно паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого Хмільницьким МВ УМВС України у Вінницькій області 25.06.1997 — Таїса.
Із змісту паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , вбачається, що ім`я позивача зазначено " ОСОБА_3 " (українською мовою) та " ОСОБА_4 " (російською мовою).
Однак, в матеріалах справи наявна копія диплому серії НОМЕР_3 , виданий 17.06.1987 за реєстраційним, який підтверджує період навчання ОСОБА_1 (українською мовою), ОСОБА_5 (російською мовою).
Відповідно до архівної довідки №573-А від 20.06.2025, яка видана Львівським Національним університетом ім. І. Франка, про те, що на підставі архівних документів Львівського національного університету ім. І. Франка, встановлено, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно була зарахована студенткою І курсу географічного факультету денної форми навчання за спеціальністю «географія». ОСОБА_7 , студентці V курсу денного навчання географічного факультету, змінено прізвище на « ОСОБА_8 » у зв`язку з одруженням. ОСОБА_1 завершила навчання на географічному факультеті денної форми навчання та отримала диплом НОМЕР_4 , виданий 17.06.1987.
06.06.1987 розпочато заповнення трудової книжки серії НОМЕР_2 на ім`я " ОСОБА_4 " (російською мовою). Згодом ім`я позивача викреслено за зазначено " ОСОБА_4 " (російською мовою), про що на першій сторінці трудової книжки зроблено запис " Ім`я « ОСОБА_4 » змінено на « ОСОБА_4 » згідно паспорту № НОМЕР_1 , виданий Хмільницьким МРФ УМВС України у Вінницькій області 25.06.1997 року».
Суд звертає увагу, що така невідповідність в зазначенні імені позивача є формальною неточністю, яка за загальним правилом, не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).
Суд зауважує ту обставину, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, по батькові, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки.
В свою чергу, відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірний запис у дипломі чи довідках є недійсним чи того, що диплом не належить позивачеві.
Суд також враховує, що аналіз змісту зазначених документів свідчить про те, що допущено граматичну помилку, знову ж таки у зв`язку з різним написанням імені позивача в українській та російській транскрипції, а отже не виникає зайвих сумнівів, що вказані документи належать саме позивачу , та видані на його ім`я, оскільки містять додаткові ідентифікуючі дані, дата народження, ім`я, прізвище, місце навчання та роботи, що дає підстави стверджувати що всі вони стосуються однієї особи.
Таким чином, враховуючи, що помилка в написанні імені в документах позивача про освіту не можуть нівелювати відомості про навчання й освіту особи, а також трудову діяльність, та позбавляти її права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею стажу.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення такої допомоги. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Як вже встановлено судом, відповідачем не зараховано до спеціального стажу, який дає право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV періоди навчання позивача з 01.09.1982 по 17.06.1987 та роботи з 28.08.1989 по 25.05.1990.
Так, у межах цих спірних правовідносин судом вже надана оцінка протиправності дій щодо не зарахування до спеціального стажу позивача вказані періоди.
При цьому суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України Вінницькій області не здійснювало розгляд заяви позивача та не приймало рішення про відмову у призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV, з урахуванням до спеціального стажу позивача вказаних періодів, а тому відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити вказану грошову допомогу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача, з врахуванням встановлених судом обставин справи, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу роботи позивача періоди навчання з 01.09.1982 по 17.06.1987 та роботи з 28.08.1989 по 25.05.1990 та нарахувати та виплатити позивача грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 № 1191.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам, в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про передчасність висновку пенсійного органу в незарахуванні періодів роботи та навчання, тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як суб`єктом владних повноважень, яким було прийнято оскаржуване рішення.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Водночас на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно зі способом захисту порушених прав позивача.
Керуючись ст.ст. 73-76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025750012260 від 04.07.2025.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1982 по 17.06.1987 включно та роботи з 28.08.1989 по 25.05.1990 включно.
Нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 №1191.
В решті позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги 26, м. Дніпро , код ЄДРПОУ 21910427)
Суддя Крапівницька Н. Л.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua