Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №751/9148/25 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 751/9148/25 Головуючий у 1 інстанції Діденко А. О.

Провадження № 33/4823/260/26

Категорія - ч. 5 ст. 126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Салая Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 січня 2026 року,

У С Т А Н О В И В :

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Грузії, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.

Стягнуто з нього на користь держави 605,60 грн судового збору.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 22.10.2025 року, близько 22:24 год. в м. Чернігові по просп. Перемоги, 62, керував транспортним засобом «Фольксваген Транспортер», д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП повторно, оскільки 13.11.2024 притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП (постанова серії ЕНА № 3470539).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати постанову суду і закрити провадження по справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Як підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження вказує необізнаність щодо розгляду справи у суді та прийнятого рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про незаконність та необґрунтованість прийнятого рішення, посилаючись на те, що об`єктивна сторона правопорушення, яке ставиться йому у вину полягає у непред`явленні водієм посвідчення водія, тоді як він пред`явив посвідчення водія Республіки Грузія, яке є міжнародним посвідченням і відповідно до Віденської конвенції, підписаної, серед інших і Грузією, видає посвідчення водія, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року. Тобто власники таких посвідчень, під час тимчасового перебування в Україні мають право їздити з національними посвідченнями цих країн без обов`язкової наявності посвідчення водія міжнародного зразка. Тому він як іноземець, який перебуває в Україні (у тому числі з посвідкою) має право керування транспортними засобами на підставі наявного у нього посвідчення.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, із заявою про відкладення не звертався, тому його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

З метою доступу до правосуддя, апеляційний суд вважає можливим визнати доводи про пропущений строк на апеляційне оскарження обґрунтованими та поновити такий.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, яке ставиться у вину ОСОБА_1 полягає у повторному протягом року керуванні транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до ст. 35 КУпАП, повторним визнається вчинення особою протягом року однорідного правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.

Протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 491079 встановлено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом без права керування таким транспортним засобом, що є порушенням вимог п. 2.1 «а» ПДР та факт вчинення правопорушення повторно протягом року.

Обставини, зазначені у протоколі також узгоджуються із дослідженим судом відеозаписом із нагрудних камер поліцейських, на якому відображені події, які відбувалися 22.10.2025 року за участю водія ОСОБА_1 .

Із переглянутого відеозапису встановлено, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції. Під час спілкування працівників поліції із водієм вбачається обізнаність останнього щодо неможливості керування транспортним засобом не маючи права на те, на що він, посилаючись на Віденську конвенцію про рух, зазначав, що посвідчення водія в Україні буде отримувати після того, як стане громадянином України та на питання поліцейських повідомив, що в Україні перебуває з 2007 року.

Факт скоєння вказаного адміністративного правопорушення підтверджується також довідкою ст.інспетора ВАП УПП в Чернігівській області Т.Бойко, відповідно до даних якої, ОСОБА_1 посвідчення водія не отримував, а повторність протягом року вчинення правопорушення підтверджується копією постанови серії ЕНА № 3470539 від 13.11.2024, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення.

Таким чином суд першої інстанції цим доказам дав належну оцінку і правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Апеляційний суд приходить переконання, що в діях ОСОБА_1 наявні кваліфікуючі ознаки: як керування транспортним засобом, не маючи такого права, так і повторності, а відтак і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Доводи апелянта про те, що місцевим судом не взято до уваги наявність у нього посвідчення водія іноземної держави (Республіки Грузія), чим він обґрунтовує відсутність складу вказаного правопорушення, є непереконливими.

Стаття 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, зокрема, на підставі посвідки на постійне проживання.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно його ж повідомлення під час складання протоколу, про те, що він не являється громадянином України і мешкає в Україні з 2007 року на підставі посвідки на проживання, яка у матеріалах справи відсутня.

Разом із тим, даними реєстраційної картки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 підтверджується, що власником є ОСОБА_1 , зазначено місце проживання, ідентифікаційний код та у графі паспорт зазначена дата видачі: 21.06.2008, виданий УГІРФО ГУМВС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1992 року № 340 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі - Положення), яке є обов`язковим в т.ч. і для іноземних громадян.

Згідно з абзацом 5 пункту 30 Положення, посвідчення водія іноземної держави, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає обміну. Обмін таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів (за винятком випадків, визначених пунктом 32 цього Положення).

Відповідно до 32 Положення, видані громадянам України за кордоном посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національні посвідчення водія без складання теоретичного і практичного іспитів за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України. У такому випадку в національному посвідченні водія зазначається право на керування транспортними засобами тих категорій, які зазначені в посвідченні водія іноземної держави, яке підлягає обміну.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що керування транспортним засобом за наявності іноземного та міжнародного посвідчення дозволяється лише особам, які тимчасово перебувають на території України, при цьому, якщо особа переїжджає на постійне місце проживання в Україну, її іноземне посвідчення водія дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 проживає на території України тривалий час (з 2008 року), то граничний термін дії наявного у нього посвідчення водія вочевидь закінчився, тому відповідно до вищевказаного Положення останній повинен був обміняти посвідчення водія іноземної держави.

Посилання апелянта на порушення відповідних положень Віденської Конвенції про дорожній рух від 1968 року, яка ратифікована Україною та Республікою Грузією, є необґрунтованим, оскільки положеннями статті 41 вказаної Конвенції передбачено, що посвідки водія, видані однією Договірною Стороною, повинні визнаватися на території іншої Договірної Сторони до моменту, з якого дана територія стає постійним місцем проживання власника посвідки.

У даному ж випадку територія України стала для ОСОБА_1 постійним місцем проживання, починаючи з 2008 року.

Відтак, доводи про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення не заслуговують на увагу. Таку позицію останнього слід розцінювати як намагання ним уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

Таким чином, апеляційний суд приходить висновку, що суд І інстанції, у відповідності до ст. 252 КУпАП, повно, всебічно і об`єктивно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та з урахуванням, характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, наклав адміністративне стягнення у межах санкції частини цієї статті.

Апеляційним переглядом не встановлено порушень судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування чи зміни постанови суду.

За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И В :

Поновити строк на апеляційне оскарження.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП – без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддяГ. А. Салай