Вирок від 25 березня 2026 р. у справі №521/27624/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/712/26

Справа № 521/27624/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 06.02.2025 року, відносно

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Сиктивкар Російської Федерації, громадянина України, не працюючого, тимчасово проживаючого до затримання у кімнаті АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР № 12023162470001416 від 02.10.2023 року,

установив

Зміст оскарженого судового рішення

Оскаржуваним вироком суду першої інстанції, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та йому призначено покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_7 зараховано в строк відбутого покарання час його попереднього ув`язнення в період з 27.12.2024 року до дня набрання вироком законної сили, у співвідношенні одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 відраховується з 27 грудня 2024 року.

Також даним вироком вирішено питання речових доказів та заходів забезпечення.

Відповідно до вироку суду першої інстанції

Приблизно о 18 годині 21.09.2023 ОСОБА_9 перебувала у квартирі АДРЕСА_2 , яку вона орендувала та мешкала. У цей час вона розмістила анкету у публічному доступі на інтернет-ресурсі «Ukrgo.com» з метою знайти чоловіка для зустрічі інтимного характеру.

Цього ж дня о 17 годині 43 хвилини на абонентський номер НОМЕР_1 , який використовувала ОСОБА_9 , надійшов дзвінок з абонентського номера НОМЕР_2 , який використовував ОСОБА_7 .

Під час телефонної розмови ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_9 , що побачив її анкету та зацікавлений у зустрічі з нею, на що ОСОБА_9 повідомила ОСОБА_7 адресу свого мешкання, як місця зустрічі.

О 20 годині 32 хвилини цього ж дня ОСОБА_7 прибув за адресою мешкання ОСОБА_9 , яка відчинила йому двері та впустила до квартири, у приміщенні якої крім них нікого не було. ОСОБА_9 та ОСОБА_7 пройшли до приміщення спальної кімнати вказаної квартири, після чого вступили у статевий акт між собою.

Після статевого акту у ОСОБА_7 виник кримінально протиправний намір на відкрите заволодіння майном ОСОБА_9 без визначення конкретного предмета свого злочину.

Зокрема, ОСОБА_7 керувався корисливим мотивом та мав на меті обернути викрадене у ОСОБА_9 майно на свою користь.

Для реалізації свого кримінально протиправного наміру цього ж дня в період приблизно з 21 години 30 хвилин до 21 години 40 хвилин, але не пізніше цього часу, ОСОБА_7 , являючись фізичною особою чоловічої статі, який досяг повних 36 років, усвідомлюючи свої дії та керуючи ними в через відсутність психічних захворювань, розладів психічної діяльності або хворобливого стану психіки, з усвідомленням суспільної небезпечності характеру своїх дій, передбаченням їх суспільно небезпечних наслідків та з бажанням їхнього настання у виді порушення економічних відносин власності, діючи в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, який продовжено Указом Президента України від 26.07.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 3275-ІХ від 27.07.2023, яким строк дії воєнного стану продовжено з 18.08.2023 строком на 90 діб, почав погрожувати ОСОБА_9 застосуванням насильства, вдався до психологічно тиску на неї, схопив за шию руками, виказавши вимогу на негайне надання їй речей, що становлять цінність.

ОСОБА_9 , перебуваючи у заляканому стані, сприймаючи погрози як реальні, повідомила ОСОБА_7 про те, що вона може надати йому свій мобільний телефон марки «Samsung» моделі «А32», який перебував у кімнаті цієї квартири, повідомивши йому код розблокування цього телефону.

Зазначений телефон ОСОБА_7 взяв собі, тобто заволодів ним, залишив приміщення квартири, тим самим відкрито викрав його, отримавши можливість розпоряджатися ним на власний розсуд, заподіявши майнової шкоди ОСОБА_9 у розмірі 10 449 гривень.

Суд першої інстанції кваліфікував кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим за ч. 4 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), із погрозою застосування насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, вчинене в умовах воєнного стану.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Не погоджуючись з вироком суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.186 КК України у виді позбавлення волі, строком на 7 (сім) років.

Прокурор посилається на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м`якості. Прокурор зазначає, що санкцією ч.4 ст.186 КК України, в редакції закону, яка діяла на момент вчинення злочину, так і на момент розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, передбачено мінімальний розмір покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років. Призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України, може бути лише за наявності кількох (не менше двох) пом`якшуючих обставин і воно має бути вмотивованим. Всупереч вказаних вимог закону про кримінальну відповідальність, суд необґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання у розмірі меншому, ніж передбачено санкцією ч.4 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 роки, без мотивування належним чином підстав для застосування положень ст. 69 КК України.

Також зазначає, що твердження суду про те, що злочин, хоча і був вчинений обвинуваченим під час дії в України воєнного стану, проте обставини його вчинення, встановлені судом свідчать, що відкрите викрадення чужого майна обвинуваченим відбулося без використання умов воєнного стану, є невірними, оскільки «вчинення злочину в умовах воєнного стану» є кваліфікуючою ознакою для складу злочину і впливає на кваліфікацію дій винної особи незалежно від того, чи використовувала ця особа умови воєнного стану для вчинення злочину.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.

Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги

В судовому засіданні апеляційного суду, прокурор, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, натомість обвинувачений ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив вирок суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

Мотиви апеляційного суду

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 , у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювались.

Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного правопорушення ОСОБА_7 не є предметом апеляційного розгляду, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.

Згідно положень ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Однак, наведених вимог закону суд першої інстанції не дотримався, оскільки призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, суд свого рішення належним чином не мотивував.

Так, однією з засад призначення покарання за вчинені кримінальні правопорушення закон визначає призначення судом покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому нормами ст.69 КК України, положення якої покликані гуманізувати закону про кримінальну відповідальність є призначення покарання «нижче нижчого». Але застосування даної норми може відбуватись лише за наявності певних обставин, а саме наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного.

Апеляційний суд визнає слушними доводи прокурора щодо відсутності підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Колегія суддів зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ч.ч.1,2 ст.66 КК України та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення ст.ст. 66, 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Наведене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною у судових рішеннях, зокрема у постанові від 01.08.2023 року Другої судової палати ККС у складі ВС (справа №621/2376/22).

Зі змісту оскарженого вироку вбачається, що суд при призначенні покарання із застосуванням положень ст.69 КК України послався на наявність: щирого каяття; публічний осуд своє поведінки в суді та готовність нести покарання за вчинений злочин, а також те, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Проте, посилання місцевого суду на вказані обставини, як такі, що дають підстави для застосування при призначенні покарання положень ст.69 КК України, не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Так, наявність щирого каяття; публічний осуд своє поведінки в суді та готовність нести покарання за вчинений злочин, на переконання колегії суддів, не є тими обставинами, які суттєво впливають на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 діяння.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений систематично не з`являвся в судові засіданні суду першої інстанції та перебував у розшуку.

Таким чином, місцевий суд при призначенні обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, фактично послався на дані про особу обвинуваченого, які не підтверджені доказами та не обґрунтував належним чином які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.

За встановлених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст.69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що твердження суду про те, що злочин, хоча і був вчинений обвинуваченим під час дії в України воєнного стану, проте обставини його вчинення, встановлені судом свідчать, що відкрите викрадення чужого майна обвинуваченим відбулося без використання умов воєнного стану, є невірними, апеляційний суд приймає, та зауважує, що такий висновок суду не відповідає змісту кримінального закону та його правильному тлумаченню.

Зокрема, кваліфікуюча ознака «вчинення злочину в умовах воєнного стану» пов`язується законодавцем не з обов`язковим використанням винною особою специфічних факторів чи переваг, зумовлених воєнним станом, а з самим фактом вчинення діяння у період дії відповідного правового режиму.

Системне тлумачення норм кримінального права свідчить, що законодавець, встановлюючи підвищену кримінальну відповідальність за вчинення злочинів в умовах воєнного стану, виходив із підвищеної суспільної небезпечності таких діянь у зв`язку із загальною дестабілізацією суспільних відносин та підвищеною вразливістю потерпілих.

Відтак, для інкримінування зазначеної кваліфікуючої ознаки достатнім є встановлення факту вчинення злочину в період дії воєнного стану, незалежно від того, чи використовував обвинувачений конкретні умови, що виникли у зв`язку з його запровадженням.

Отже, твердження суду про необхідність доведення використання обвинуваченим умов воєнного стану є необґрунтованим та таким, що суперечить змісту закону.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що виходячи з конкретних обставин даного кримінального провадження, суд першої інстанції при призначені обвинуваченому покарання неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема положення ст.69 КК України, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок його м`якості.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги прокурора й скасування вироку в частині призначеного покарання, з ухваленням нового вироку в цій частині, у відповідності з вимогами ст. 420 КПК України.

Керуючись статтями 370, 376, 407, 409, 413, 414, 420, 615, КПК України, апеляційний суд, -

ухвалив

Апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 06.02.2025 року, в кримінальному провадженні №12023162470001416 від 02.10.2023 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, - скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч.4 ст.186 КК України покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4