Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №522/4023/21 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/185/26

Справа № 522/4023/21

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представника ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» - Рябка С.О. та представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Є.О. – Зауліної О.Г.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Панько Михайло Михайлович на рішення Приморського районного суду Одеської області від 28 червня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку», приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Тетяни Андріївни, про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання протиправним і скасування рішення і записів про реєстрацію права власності та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

09 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» (-далі ТОВ ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку»), Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича, Державного підприємства «СЕТАМ» (далі ДП «Сетам»), ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Тетяни Андріївни про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання протиправним і скасування рішення і записів про реєстрацію права власності та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 жовтня 2006 року між ним та АТ «УкрСибБанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11054942000, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 51 000 доларів США. Того ж дня, у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено Договір застави автомобіля Toyota, марка Sienna 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2010 року у справі №2- 5446/10 з ОСОБА_1 на користь AT «УкрСибБанк» стягнуто суму боргу за кредитним договором у розмірі 39 557,40 доларів США. На виконання вказаного рішення суду 23 вересня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження.

08 грудня 2011 року між AT «УкрСибБанк» та AT «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11054942000 від 10.10.2006, за умовами якого право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11054942000 перейшло до AT «Дельта Банк».

26 грудня 2011 року виконавчий лист від 23.09.2010 №2-5446/10 був повернутий виконавцем стягувачу у зв`язку з неможливістю встановити особу боржника, виконавче провадження було закрито та після закриття виконавчого провадження №22268419, виконавчий лист №2-5446/10 АТ «Дельта-Банк» до виконання не пред`являвся.

У 2012-2014 роках АТ «Дельта-Банк» було звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Toyota, марка Sienna 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , автомобіль був переданий банку в рахунок погашення заборгованості.

11 травня 2019 року між АТ «Дельта-Банк» та ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» укладено договір №1370/К про відступлення права вимоги.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2019 року замінено стягувача у виконавчих листах, виданих Приморським районним судом м. Одеси у справі №2-5446/10 з АТ «УкрСиббанк» на ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку», поновлено пропущений строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання, видано дублікати виконавчих листів про стягнення з позивача на користь АТ «УкрСиббанк» суми заборгованості у розмірі 39 557,40 доларів США. 03 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області відкрито виконавче провадження №61443143.

21 вересня 2020 року проведено електроні торги та складено протокол №503091 проведення електронних торгів. За результатами проведених торгів двокімнатної квартири, загальною площею 50,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 переможцем торгів було визнано ОСОБА_2 з ціновою пропозицією 564 281 грн.

Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шипковим Є.О. 02 жовтня 2020 року складено Акт приватного виконавця про проведені електронні торги.

12 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Дімітровою Т.А. на підставі Свідоцтва серії та номер НОМЕР_2 від 12.10.2020 було зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 50,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ..

Позивач зазначає, що під час виконавчого провадження були допущені порушення, у приватного виконавця були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження, оскільки у дублікаті виконавчого листа, пред`явленого до виконання ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку», було виправлено особу стягувача з АТ «УкрСиббанк» на ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку», на зворотній частині виконавчого листа вказані дані нового стягувача, що заборонено законом. Крім того вказує, що позивач не отримував ні постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2020, ні будь-яких інших постанов. У ході виконавчого провадження виконавцем було накладено арешт на транспортний засіб боржника Suzuki Grand Vitara, р/н НОМЕР_3 , частки у статутному капіталі ТОВ «Агропромислове підприємство «Протос», ТОВ «Перша зерно торгова компанія», кошти, що містяться на рахунках у банківських установах, тому виконавець повинен був звернути стягнення саме на таке майно, а у разі його відсутності – на нерухоме.

Також позивач вважає, що електронні торги з продажу вказаної квартири були проведені з порушенням Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2831/5.

Позивач зазначив, що він не був жодним чином повідомлений про визначену вартість майна, оцінювачем не було проведено безпосереднє ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом огляду та дослідження приміщень, позивача не було повідомлено про проведення огляду об`єкта оцінки і про необхідність забезпечення доступу для огляду приміщень. Ні приватний виконавець ні оцінювач квартиру не оглядали, оцінка майна здійснювалася без огляду та врахування її технічного стану.

Крім того, згідно з даними сторінки торгів ДП «Сетам» зберігачем майна був призначений ОСОБА_3 , тоді як до боржника щодо зберігання майна ніхто не звертався та він не надавав письмову відмову від його зберігання.

ОСОБА_1 вказує, що торги з реалізації квартири було проведено з грубим порушенням порядку їх проведення, що порушило права та інтереси позивача, як власника майна, адже не існувало правових підстав для відкриття виконавчого провадження, прилюдні торги, які відбулися 21 вересня 2020 року, були проведені на підставі виконавчого документа, який не підлягав виконанню, а тому виконавче провадження було відкрито з порушенням законодавства. Позивач отримав кредит під заставу автомобіля та передав його кредитору, а відтак вважав, що не має ніяких зобов`язань перед банком, він ніколи не отримував від жодного з кредиторів чи виконавців ніяких листів, вимог чи постанов, а про наявність вимог від приватного виконавця дізнався від орендаря спірної квартири.

Зазначає, що чисельні та незаконні дії/бездіяльність нового кредитора, приватного виконавця, а саме - відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, який не відповідає вимогам закону, не повідомлення про відкриття виконавчого провадження, порушення порядку стягнення, не повідомлення про оцінку майна, призвели до порушення його прав та позбавили його власності на єдину квартиру.

Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шипков Є.О. у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, зазначив, що боржник був фактично обізнаний про розпочате примусове виконання, оскільки 29 травня 2020 року до приватного виконавця звернувся його представник за довіреністю ОСОБА_4 із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, який був у той же день ознайомлений із матеріалами виконавчого провадження та отримав під розписку копії документів. Позивач ОСОБА_1 , незважаючи на вимогу виконавця, не надав інформацію про місцезнаходження автомобіля Audi р/н НОМЕР_4 . Оскільки у ході виконавчого провадження було виявлено квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

29 травня 2020 року приватним виконавцем було вручено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_4 вимогу №1236 про надання приватному виконавцю доступу до відповідного житлового приміщення о 10.00 год. 01 червня 2020 року, проте у вказаний час та дату, доступ до відповідного житлового приміщення приватному виконавцю надано не було, про що було складено відповідний акт.

Також, у ході примусового виконання, відповідно до даних з Єдиного Державного реєстру було встановлено, що боржник є засновником юридичної особи, а саме: Агропромислового підприємства «Протос» та 03 червня 2020 року приватним виконавцем було накладено арешт на частку статутного капіталу вказаного підприємства у розмірі 10%, що належить ОСОБА_1 .. Оскільки боржник був обізнаний про розпочате примусове виконання судового рішення та на вимоги приватного виконавця не реагував, 28 липня 2020 року було здійснено повторний виїзд за адресою: АДРЕСА_1 з метою проведення опису квартири, належної боржнику, у результаті чого 28 липня 2020 було складено постанову про опис та арешт майна боржника, яку відповідно до супровідного листа №1735 від 28.07.2020 було надіслано боржнику, а оскільки боржник доступу до квартири не надав, під час опису присутній не був, майно було прийнято на відповідальне зберігання представником стягувача - ОСОБА_3 ..

У вищевказаній постанові сторонам виконавчого провадження було роз`яснено їх права та обов`язки, згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця, проте сторони виконавчого провадження не повідомили виконавця про досягнення згоди щодо вартості майна.

Також, боржник не скористався свої правом передбаченим частиною 8 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», передати стягувачу належне йому майно або реалізувати таке майно та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом.

У зв`язку з невиконанням боржником у добровільному порядку рішення суду, 07 серпня 2020 року виконавцем було призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому проваджені з метою визначення ринкової вартості арештованого нерухомого майна боржника, про що винесено відповідну постанову, копію якої було направлено на виконання суб`єкту оціночної діяльності та до відома сторонам виконавчого провадження.

Також зазначає, що ним від ДНАП ОМР було отримано довідку №П1-77770-ю/л про зареєстрованих осіб у квартирі, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , згідно із якою у квартирі були зареєстровані лише повнолітні особи.

11 серпня 2020 року приватним виконавцем було отримано звіт суб`єкта оціночної діяльності ПП «Брокбізнесконсалт» про незалежну оцінку майна від 10.08.2020, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки - квартири загальною площею 50,6 м.кв., житловою площею 32,7 кв.м, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 , складала 663 860,00 грн, у той же день за вих. №2053 на адресу сторін виконавчого провадження було направлено відповідного листа з повідомленням про оцінку арештованого майна, в якому було зазначено про вартість оціненого майна, визначену суб`єктом оціночної діяльності, роз`яснені вимоги ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

У подальшому приватним виконавцем була надіслана до ДП «СЕТАМ» заявка на реалізацію арештованого майна боржника ОСОБА_1 та на 01.09.2020 було призначено перші торги з реалізації арештованого майна за ціною 663 860,00 грн.

У зв`язку з відсутністю попиту перші торги з реалізації арештованого майна не відбулись та на 21.09.2020 були призначені другі торги за стартовою ціною 564 281,00 грн.

За результатами проведених прилюдних торгів майно було придбано ОСОБА_2 за стартовою ціною, тобто без торгу.

02 жовтня 2020 року приватним виконавцем складено акт про реалізацію майна, який видано на ім`я ОСОБА_2 на підставі протоколу проведення електронних торгів №503091 від 21.09.2020.

09 жовтня 2020 року на підставі заяви стягувача та у порядку п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Отже на думку приватного виконавця при примусовому виконанні виконавчих листів у справі №2-5446/10 він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, жодного порушення вимог чинного законодавства ним допущено не було.

Щодо належного повідомлення боржника про розпочате примусове виконання та доведення до нього документів виконавчого провадження з посиланням на ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» зазначає, що боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

При цьому, постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП №61443143 та №61444851 були надіслані сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцію з повідомленням про вручення 03.03.2020 за вих. №№753,754,755,756.

Твердження позивача щодо обов`язку державного виконавця пересвідчитись в отриманні боржником копії постанови про виконавче провадження вважає такими, що суперечать положенню частин першої-сьомої статті 28 Закону №1404-УІІІ, за приписами якої копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, без надання строку на добровільне виконання постанови.

Крім того зазначає, що у матеріалах виконавчого провадження наявна довіреність Марковського Е.А. на ім`я ОСОБА_4 , який 29 травня 2020 року ознайомився із матеріалами виконавчого провадження. Довіреність дійсна протягом року (до 28.05.2021) та у приватного виконавця відсутні дані стосовно того, що така довіреність була відкликана.

Згідно довіреності від 28.05.2020 Горун Ю.В. уповноважений ОСОБА_1 , у тому числі, на представництво інтересів щодо виконання судових рішень.

Боржник через своїх представників користувався АСВП та сайтом ДП «Сетам», був обізнаний про хід виконавчого провадження, що підтверджується і тим, що до своєї позовної заяви він надав документи виконавчого провадження, роздруковані із системи АСВП та сайту ДП «Сетам», а саме: постанову про арешт коштів від 05.03.2020 та протокол торгів №503091.

Щодо черговості звернення стягнення на майно боржника зазначає, що відповідно до норм чинного законодавства боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. У будь-якому випадку черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем, проте відмову виконавця задовольнити зазначену вимогу боржника може бути визнано в судовому порядку необґрунтованою. Проте, ОСОБА_1 у жодний спосіб не повідомив виконавця про наявність у нього на праві власності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення у першу чергу, зокрема, не повідомив, де перебуває належний йому на праві власності автомобіль AUDI, д.н.з. НОМЕР_4 ; не здійснив перенесення даних до Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо автомобіля SUZUKI модель GRAND VITARA д.н.з НОМЕР_5 , який за інформацією, наявною у стягувача, належав боржникові та був введений в експлуатацію у 2008 році; не повідомив про належність йому майна попередньої черги; не з`являвся на виклики державного виконавця; не повідомив про рахунки, на яких можуть знаходитися кошти; не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу; не допустив виконавця до житла, що належить йому для проведення виконавчих дій, у зв`язку з чим посилання позивача на те, що приватний виконавець мав об`єктивні докази наявності у боржника корпоративних прав у АП «Протос» (ТОВ) та порушив встановлений законом порядок виконання та своїми діями порушив черговість звернення стягнення, є необґрунтованими, оскільки закон надає право саме виконавцеві остаточно визначати черговість стягнення на кошти та інше майно боржника.

Крім того указує, що грошова оцінка частки боржника у статутному капіталі складає 30 000,00 грн (10%) та, враховуючи суму боргу за виконавчим документом, за рахунок звернення стягнення на корпоративні права не могли бути в повній мірі задоволені інтереси стягувача.

Також зазначає, що реалізація квартири, належної боржнику, фактично не позбавила його єдиного житла, оскільки навіть у позовній заяві боржник зазначає, що про наявність вимог від приватного виконавця дізнався від орендаря спірної квартири, тобто, у боржника наявне інше житло, в якому він проживає.

Щодо проведення опису та оцінки без доступу до внутрішніх приміщень квартири та передачі на відповідальне зберігання майна представнику стягувача зазначає, що боржник усупереч вимогам п. 2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» не допустив виконавця до житла для проведення виконавчих дій, опис та оцінку було здійснено без доступу до внутрішніх приміщень квартири.

Крім того, всі основні показники вартості, зазначені боржником у позові були враховані оцінювачем під час підготовки звіту, оскільки серед додатків до звіту містяться копія технічного паспорту на квартиру та фото об`єкта.

Вважає, що оцінювачем надано об`єктивний висновок про вартість об`єкта оцінки, який підтвердився попитом на ринку. Боржником не надано до суду ні альтернативної оцінки, ні рецензії на звіт, які могли б підтвердити його доводи.

Крім того указує, що Законом та Порядком реалізації арештованого майна передбачено, що для вирішення питання про передачу на відповідальне, безоплатне, зберігання майна стягувачу не потрібна на це згода боржника, а передача на відповідальне зберігання майна Організатору здійснюється лише за умови відмови стягувача прийняти це майно на зберігання.

Так, приватним виконавцем було 28 липня 2020 року складено постанову про опис та арешт майна боржника та у зв`язку із тим, що боржник доступу до квартири не надав, під час опису присутній не був, майно було прийнято на відповідальне зберігання представником стягувача ОСОБА_3 .. Також вказує, що позивач, зазначаючи всі обставини, а саме: передачу на відповідальне зберігання майна стягувачу, проведення опису та оцінки без огляду внутрішніх приміщень квартири, не вказує у чому саме полягає порушення його прав приватним виконавцем та діями оцінювача.

Щодо скасування в апеляційному порядку ухвали суду про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання зазначає, що оскаржувані торги з реалізації арештованого майна відбулись 21 вересня 2020 року, акт про реалізацію майна складено 02 жовтня 2020 року, свідоцтво видано та запис про право власності внесений 12 жовтня 2020 року, тобто до скасування судом апеляційної інстанції ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2019 року у частині поновлення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, яку було скасовано 19 січня 2021 року.

Вважає, що електронні торги з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна проведено на підставі чинного на момент їх проведення виконавчого документа, а тому відсутні підстави для визнання цих торгів недійсними.

На позовну заяву відповідач ОСОБА_2 надав відзив у якому вказує, що вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, зазначає, що підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, а дії приватного виконавця у виконавчому провадженні не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Позивач не оскаржував висновок про вартість об`єкта оцінки у порядку, передбаченому законом, а тому його доводи про порушення, допущені виконавцем у ході виконавчого провадження до початку проведення процедури торгів не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Вважає, що сам по собі факт реалізації майна з других торгів свідчить про те, що оцінка майна у цій справі не була занижена, а тому відсутні порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 при проведенні електронних торгів.

Крім того вказує, що вимоги позивача про визнання недійсним акту про реалізацію майна від 02.10.2020, свідоцтва про право власності, скасування запису про право власності ОСОБА_2 на квартиру та визнання за позивачем права власності на спірну квартиру є по суті вимогами про витребування майна у добросовісного набувача, яким він є, та такі не підлягають задоволенню відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦПК України. Вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

12 квітня 2021 року ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, оскільки дії приватного виконавця у виконавчому провадженні не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. На момент проведення прилюдних торгів з продажу квартири, що належала ОСОБА_1 , дотримано процедуру звернення стягнення на майно боржника у виконавчому проваджені, виконавчі дії здійснювались виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», станом на дату проведення прилюдних торгів строк пред`явлення виконавчого документа було поновлено на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-546/10 від 05 грудня 2019 року, якою задоволено заяву відповідача про заміну сторони у виконавчому листі, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, видачу дубліката виконавчого листа. Жодних правових підстав для визнання правочину купівлі-продажу вищезазначеної квартири за результатами прилюдних торгів позивачем не наведено, вважає, що всі доводи позивача зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення норм матеріального та процесуального права. У боржника наявна не оскаржена та підтверджена рішенням суду заборгованість за кредитним договором, яка на сьогоднішній день не сплачена. Щодо посилання позивача про порушення законодавства під час проведення оцінки арештованого майна, вказує, що її було проведено відповідно до вимог чинного законодавства.

У відзиві на позовну заяву ДП «Сетам» вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки електронні торги відбулися з дотриманням норм чинного законодавства, позивачем не наведено жодних доводів, обставин та підстав, які б свідчили про протиправність дій ДП «Сетам» під час проведення електронних торгів. ДП «СЕТАМ» виконує функції організатора електронних торгів, який діє винятково в межах повноважень, визначених Порядком, розміщуючи інформацію в системі електронних торгів на підставі документів, поданих Приватним виконавцем. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку організатора торгів перевіряти законність дій приватного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію відповідного майна. У підприємства, як організатора електронних торгів, відсутні повноваження надавати правову оцінку діям приватного виконавця, зокрема, перевіряти відомості, наведені у заявці, окрім повноти її заповнення. Вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав, оскільки електронні торги, за результатами яких реалізовано квартиру, відбулися без будь-яких порушень, а тому не можуть бути визнані недійсними. При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними підлягають встановленню обставини, зокрема, чи мало місце порушення вимог Порядку, інших норм законодавства при проведенні електронних торгів, чи вплинули такі порушення на результати електронних торгів. При цьому у цій справі таких обставин не встановлено.

Позивачем ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Панько М.М., подано відповідь на відзив ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку», в якій щодо порушень під час виконавчого провадження зазначає, що сама суть процедури видачі дубліката виконавчого листа полягає в тому, що суд видає такий же виконавчий лист, як був виданий первинно, із позначкою «дублікат». При цьому ані ЦПК України, ані Інструкція із діловодства не передбачає можливості вносити будь-які зміни у зміст виконавчого листа. При цьому, при попередній зміні стягувача з АТ «УкрСиббанк» на АТ «Дельта Банк» ніяких змін до виконавчого листа не вносилось.

Щодо неналежного направлення боржнику документів виконавчого провадження зазначає, що згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження було відкрито 03 березня 2020 року. Постанови про відкриття виконавчого провадження, ані будь-яких інших постанов позивач не отримував, матеріали виконавчого провадження взагалі не містять доказів направлення будь-яких документів боржнику. При цьому в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси у справі №2- 5446/10 встановлено, що боржник не отримував документів на які посилався приватний виконавець.

Щодо черговості стягнення на майно вказує, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів відсутності коштів чи рухомого майна, не містять доказів вчинення виконавцем дій щодо реального пошуку такого майна, натомість виконавець, маючи дані станом на червень 2020 року про наявність у боржника рахунків у банківський установах, рухоме майно, частки у статутного капіталі фактично не проводив стягнення за рахунок такого майна, а майже одразу, у серпні 2020 року, реалізував на торгах єдине житло боржника. Щодо неповідомлення боржника про оцінку майна зазначає також, що нерухоме майно було оцінено у суму 663 860,00 грн, що більш ніж у двічі перевищує суму боргу. Майно було реалізоване за 564 281 грн, проте не відомо, де знаходяться кошти, що складають різницю між ціною продажу нерухомого майна та сумою заборгованості. Щодо неналежного направлення документів виконавчого провадження указує, що позивач (боржник) має єдину зареєстровану адресу: АДРЕСА_1 , яка вказана у виконавчому документі та яка не змінювалась. Посилання ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» на те, що боржник ознайомлений з матеріалами справи, а отже його права не порушені вважає безпідставними, оскільки на його адресу не було направлено відповідних документів. Представник боржника ознайомився з матеріалами справи вже після закінчення виконавчого провадження.

ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких щодо аргументів та доводів ОСОБА_1 , які він викладає в своїй відповіді на відзив, вказує, що вони є аналогічними тим, які викладені ним в позовній заяві і ним в противагу надано свої вагомі доводи та заперечення з долученням відповідних доказів у відзиві на позовну заяву.

16 лютого 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Шипков Є.О. подав до суду письмову заяву про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строку позовної давності.

Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з правових підстав, наведених у позовній заяві.

Представники відповідачів та третьої особи у задоволенні позову просили відмовити.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на задоволенні позову.

Адвокат Рябко С.О. в інтересах відповідача ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник відповідача приватного виконавця Шипкова Є.О. – адвокат Заулина О.Г. в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась. 16 лютого 2023 року на електронну адресу суду надійшла заява представника, яка підписана ЕЦП, відповідно до якої остання просить справу розглядати у відсутність представника, вказує, що позовні вимоги не визнає.

Представник ДП «Сетам» в судове зсідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, причини неявки суду не відомі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку», Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Є.О., ДП «СЕТАМ», ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т.А. про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання протиправним і скасування рішення і записів про реєстрацію права власності та визнання права власності відмовлено (а.с. 136-148).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Панько Михайло Михайлович просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача ДП «Сетам» та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Т.А. в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання судових повісток-повідомлення та довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронний кабінет Електронного суду (т. 4 а.с. 82-88).

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності – це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2010 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11054942000 від 10.10.2006, яка станом на 24 лютого 2009 року становить 39 557,40 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 24.02.2009 складає 304 592,02 грн та судові витрати у сумі 1 820 грн.

На виконання указаного рішення суду 23 вересня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження.

На підставі укладених договорів, право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 перейшло до АТ «Дельта Банк», а у подальшому до ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2019 року замінено стягувача у виконавчих листах, виданих Приморським районним судом м. Одеси у справі №2-5446/10 з АТ «УкрСиббанк» на ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку», поновлено пропущений строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання, видано дублікати виконавчих листів про стягнення з позивача на користь АТ «УкрСиббанк» суму заборгованості у розмірі 39 557,40 доларів США.

Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шипковим Є.О 03 березня 2020 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №61444851 з примусового виконання виконавчого листа №2-5446/10 від 23.01.2020 на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2010 року.

Копію вказаної постанови приватним виконавцем надіслано ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_2 .

05 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шипковим Є.О. прийнято постанову про арешт майна боржника, яку надіслано боржнику на адресу: АДРЕСА_2 .

28 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шипковим Є.О. прийнято постанову про опис та арешт майна боржника – квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

10 серпня 2020 року ПП «Брокбізнесконсалт» складено звіт про незалежну оцінку майна, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки - квартири загальною площею 50,6 м.кв., житловою площею 32,7 кв.м, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної боржнику ОСОБА_1 , складала 663 860,00 грн.

У протоколі проведення електронних торгів №503091 зазначено, що торги відбулися 21 вересня 2020 року, стартова ціна та ціна продажу – 564 281 грн, переможець торгів – ОСОБА_2 ..

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва, серія та номер: 2380, виданого 12.10.2020 видавник: ОСОБА_6 , Одеський міський нотаріальний округ, зареєстровано за ОСОБА_2 ..

Відповідно до частини 1 статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Згідно частини 4 статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до частини 1 статті 650, частини 1 статті 655 та частини 4 статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку.

Дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2831/5, який діяв на час проведення оспорюваних електронних торгів (далі - Порядок).

Відповідно до Порядку електронні торги - продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Згідно пунктів 1-5 розділу ІІ Порядку реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Організатор здійснює внесення до системи інформації про арештоване майно (формування лота) та його реалізацію за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу. Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець). Виконавець призначає зберігача у порядку, встановленому статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись принципом забезпечення схоронності та цілісності майна.

Зберігачами можуть бути боржник, члени його сім`ї або інші особи, у тому числі організатор. Зберігач зобов`язаний забезпечити належні умови зберігання майна відповідно до властивостей такого майна, торговельно-технологічних, санітарно-гігієнічних і протипожежних норм, його демонстрацію та передачу переможцю електронних торгів (торгів за фіксованою ціною).

ДП «Сетам» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби. Обов`язок організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, чинним законодавством не передбачений.

Державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №438/610/14-ц (провадження №14-577цс19).

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі №668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі №6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі №6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі №6-2988цс15, від 29 червня 2016 року, у справах №6-370цс16 та №6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі №6-231цс17.

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Сукупність цих обставин позивачем під час розгляду справи не доведено, не доведено, що зазначені ним у позовній заяві порушення вплинули на результат електронних торгів, а також не доведено обставин, які б свідчили про порушення його прав і законних інтересів при проведенні електронних торгів.

Як на підставу для визнання електронних торгів недійсними позивач посилається також на порушення приватного виконавця при здійсненні виконавчого провадження та передачі майна на прилюдні торги.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №678/301/12 (провадження №14-624цс18) зазначила, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року №68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за №745/4038.

Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду 18.05.2022 у справі №361/3505/20 (провадження №61-19234св21).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи позивача про визнання торгів недійсними з тих підстав, що під час виконавчого провадження виконавцем були допущені порушення, зокрема, відкрито виконавче провадження за відсутності підстав для його відкриття, неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, порушення порядку стягнення, визначення вартості майна не є підставою для визнання електронних торгів недійсними, оскільки порушення, допущені, на думку позивача, до призначення прилюдних торгів, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Під час розгляду справи не встановлено та позивачем не доведено наявність порушень, які б вплинули на результат електронних торгів, а також позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення його прав і законних інтересів при проведенні електронних торгів, відтак вимога позивача про визнання електронних торгів недійсними задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку що також не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання протиправним і скасування рішення і записів про реєстрацію права власності та визнання права власності, оскільки вони є похідними.

Посилання позивач в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що після проведення електронних торгів було скасовано рішення суду про заміну сторони у виконавчому провадженні та виконавчий лист про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 визнано таким що не підлягає виконанню не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28–36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07.10.2010 (остаточне 21 лютого 2011 року) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27.01.2004).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства – обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10.02.2010 (остаточне 10 травня 2011 року) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23.12.2003), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме те, що електронні прилюдні торги пройшли з порушенням процедури, та прав позивача.

Розглядаючи подібну справу, Верховний Суд України, у постанові від 18 листопада 2015 справа №6-1884цс15 зазначив, що дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину. Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, - це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні торгів, повинно бути встановлене порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 462/2232/16.

Підставою для пред`явлення позову про визнання електронних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час їх проведення, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 910/8052/17).

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі №668/5633/14-ц також зроблено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, крім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Отже, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, які могли вплинути на результати торгів, а тому, крім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі №6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах №6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі №6-231цс17.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 справа №333/6292/20, провадження №61-19565св21 зазначив, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Враховуючи наведене, невірно обраний боржником спосіб захисту (подання позову, а не скарги на дії приватного виконавця) є окремою підставою для відмови у позові.

Як на підставу визнання торгів недійсними боржник посилається і на те, що оцінювачем, нібито, не було проведено огляд об`єкта оцінки, при цьому, у супереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надає до суду жодного доказу, який би це підтверджував.

У даному випадку зразковою справою є справа №520/3663/15-ц.

Від так, постановою Верховного Суду по справі №520/3663/15-ц, провадження №61- 5482св22 від 16.11.2022 було задоволено касаційну скаргу в інтересах приватного виконавця та скасовано рішення судів попередніх інстанцій, постановлених на користь боржника.

У вказаній постанові вказано: «зазначивши, що суб`єкт оціночної діяльності не був присутнім на території досліджуваного об`єкта, суд апеляційної інстанції не спростував доводів апеляційної скарги про те, що в пункті 1.6 розділу 1 та в розділі 6 звіту від 04 квітня 2021 року прямо вказано, що оцінювач особисто провела огляд і фотофіксацію арештованого майна. Відсутність даних про огляд об`єкта оцінки не є тією обставиною, з якою законодавство пов`язує можливість визнання протиправним і скасування звіту про оцінку майна».

Аналогічні обставини існують і по справі, що переглядається апеляційним судом. Від так у звіті суб`єкта оціночної діяльності ПП «Брокбізнесконсалт» про незалежну оцінку майна від 10.08.2020, копія якого додана до відзиву (аркуш звіту 4), вказано що оцінювач особисто провів огляд арештованого майна. Фото арештованого майна додані до оцінки та були розмішені у оголошенні ДП «Сетам».

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Колегія суддів вважає, що під час розгляду справи будь-якими достовірними та належними письмовими доказами позивач у судовому засіданні не довів про порушення його прав під час проведення електронних торгів які ним оспорюються.

Отже, законних підстав для визнання електронних торгів недійсними немає.

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.20.2011 (остаточне – 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз`яснення та правові висновки Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та наявні у справі докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно виходив, що позивачем в судовому засіданні не доведено, що проведені електронні торги з реалізації нерухомого майна яке належало позивачу, порушує його права.

За таких підстав, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належним чином, що у даному випадку відповідачами порушено права позивача, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для відмови у задоволенні позову.

У п. 54 Рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Панько Михайло Михайлович залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду Одеської області від 28 червня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 16 березня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда