Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №127/38755/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/38755/25

Провадження № 22-ц/801/828/2026

Категорія: 56

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 рокуСправа № 127/38755/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя – доповідач),

Суддів Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження справу № 127/38755/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 3.02.2026, -

в с т а н о в и в :

11.12.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову /а. с. 29-30/, положень статті 1212 ЦК України, просила стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти 12.11.2025 в сумі 1000 доларів США або 41675,80 грн та безпідставно набуті кошти 13.11.2025 в розмірі 40000 грн, 3 % річних у розмірі 625 грн, інфляційні втрати в розмірі 2289,69 грн, всього 42914,69 грн; також просила стягнути з відповідача на свою користь судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1212,20 грн та 20000 грн на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.11.2025 позивач передала ОСОБА_2 кошти в розмірі 1000 доларів США (що еквівалентно 41674,80 грн), попри відсутність письмової розписки. Відповідач зобов`язувалась повернути кошти після повернення з м. Кишенів до м. Одеси у строк до 20.11.2024.

13.11.2025 ОСОБА_1 перераховано ОСОБА_2 за двома платежами на номер банківської картки відповідача НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк» з банківських рахунків позивача в АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_2 25000 грн та АТ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 15000 грн, які вона зобов`язувалася повернути до 20.11.2024. Проте у зазначений термін відповідач борг не повернула.

З 21.11.2024 на суму безпідставно набутих коштів позивач нарахував 3 % річних та інфляційній втрати відповідно до статей 625, 1214 ЦК України, які просив стягнути з відповідача.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 3.0.2026 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти 12.11.2025 в сумі 1000,00 доларів США, що еквівалентно 41675,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти 13.11.2025 в сумі 40000,00 грн, 3% річних у розмірі 625,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 2289,69 грн, а всього 42914,69 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 1211,20 грн та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу (вх № 2248/26-вх від 23.02.2026), в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 20000 грн а також судові витрати понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 16816,80 грн, з яких 1860,80 грн витрати по сплаті судового збору, 15000 грн витрати на правничу допомогу.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що : (1) суд першої інстанції не взяв до уваги того, що відповідач заперечувала проти позову та повідомляла, що позивачем перераховані грошові кошти у сумі 25000 грн на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої відповідачу; місцевим судом надано невірну кваліфікацію спірним правовідносинам; не враховано, що положення статей 1212, 1214 ЦК України не застосовуються до договірних відносин; позивач вказувала на існування усних договорів позики, укладених 12.11.2024 та 13.11.2024, на виконання яких були передані грошові кошти; (2) позивач, передаючи грошові кошти відповідачу, діяла добровільно, без будь-якого примусу, помилки або рахункової неточності, а характер відносин між сторонами, часовий зв`язок передачі коштів, наявність іншого судового спору щодо відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, свідчать про те, що позивач усвідомлював можливу компенсаційну природу такої передачі; (3) суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у справі до вирішення справи № 927/1938/25, що розглядається Південноукраїнським міськрайонним судом Миколаївської області за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я; (4) суд першої інстанції помилково зазначив в резолютивній частині, що безпідставно набуті грошові кошти були отримані відповідачем 12.11.2025 та 13.11.2025, тоді як спірні правовідносини виникли 12.11.2024 та 13.11.2024.

12.03.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 3023) ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , подано апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 3.0.2026 у справі з ціною позову (84590,49 грн), що є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (99840 грн).

Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц).

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

Відповідно до квитанції №М430-1АХ5-68АЕ-КАХ5 від 13.11.2024, ОСОБА_1 через АТ «Універсал Банк» переказала грошові кошти в розмірі 25000,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 /а. с. 3/. В призначені платежу вказано «переказ особистих коштів».

Відповідно до платіжної інструкції № Р24А3507753653D0215 від 13.11.2024 ОСОБА_1 через АТ «ПриватБанк» переказала грошові кошти в розмірі 15000,00 грн. на рахунок № НОМЕР_4 /а. с. 4/. В призначені платежу вказано «переказ власних коштів».

З витребуваних судом доказів встановлено, що на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) АТ «Універсал Банк» була емітована платіжна картка № НОМЕР_1 та 13.11.2024 на неї було зараховано кошти в сумі 15000,00 грн та 25000,00 грн /а. с. 71-74/.

Відповідно до копії ухвали Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 5.11.2025 по справі № 947/1938/25, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду, вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики. Предметом розгляду справи за первісним позовом ( ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ) є стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я /а. с. 64-68/

Судом не прийнято до уваги долучені відповідачем докази, а сама :

повідомлення Центрального інспектора поліції м. Кишинів, оскільки воно не стосується предмета спору (повідомлення адресоване невідомій особі, обставини вчинення правопорушення та його учасники не вказані) /а. с. 41 на звороті – 42/. Також в Україні можуть бути визнані та виконані вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Проте, вказаних доказів матеріали справи не містять.

скриншот переписки, оскільки він не містить повних найменувань (прізвищ, імен та по батькові) осіб (з метою ідентифікації) між якими здійснюється переписка, домовленості про відшкодування витрат на лікування, а також обставини, дати виникнення вказаних обставин.

рецепти, оскільки вони датовані після переказу коштів та з них не вбачається можливим встановлення обставин спричинення тілесних ушкоджень та мету переказу коштів відповідачу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів з ОСОБА_2 ґрунтуються на вимогах матеріального права, є обґрунтованими та доведеними, а тому наявні правові підстави для їх задоволення. Суд звернув увагу, що сторонами не було надано рішення суду, яке набрало законної сили, у справі № 947/1938/25, тому судом не встановлено правової підстави переказу позивачем відповідачу грошових коштів. Позивач вірно розраховував 3 % річних та інфляційне збільшення боргу (а.с. 5). Розрахунки позивача відповідачем спростовані не були.

Висновок суду першої інстанції зроблено за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова ОП КЦС ВС від 19.02.2024 по справі № 567/3/22).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВС від 15.03.2023 по справі № 753/8671/21, постанова ОП КЦС ВС від 18.09.2023 у справі № 582/18/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова ОП КЦС ВС від 5.09.2019 по справі № 638/2304/17).

Відповідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом ( ст. 1215 ЦК України ).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів (постанова ВС від 4.08.2021 у справі № 185/446/18 та від 11.01.2023 у справі № 548/741/21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові ВС від 17.042024 по справі № 127/12240/22 зазначено, що так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Вінницький апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що грошові кошти в розмірі 1000 доларів США були передані відповідачці та, що ця обставина була визнана відповідачкою.

Так, позивач не надала суду доказів на підтвердження факту передачі відповідачці коштів у сумі 1000 доларів США. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 не визнавала позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову. Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Заяви у порядку визначеному ч. 1 ст. 82 ЦПК України про визнання обставин відповідачкою подано не було.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку про недоведеність позивачем факту передачі нею коштів у сумі 1000 доларів США ОСОБА_2 .

Колегія суддів вважає, що кошти у сумі 40000 грн, які перераховані позивачем двома платежами 25 000 грн та 15 000 грн на рахунок відповідачки не є безпідставно набутим майном, оскільки добровільно були сплачені позивачкою в рахунок компенсації спричиненої шкоди, за відсутності рахункової помилки та недобросовісності з боку набувача. Факт помилкової сплати коштів чи недобросовісності відповідачки позивачкою не доведено жодним доказом. Факт безпідставного збагачення відповідачки за рахунок даних коштів також не доведено.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги зазначила, що 12.11.2024 вони разом з позивачкою перебували на спільному відпочинку в місті Кишинів, Республіка Молдова. Кошти вона отримала від позивача на лікування в рахунок компенсації шкоди (травми), спричиненої їй позивачкою. Відповідачкою також було подано заяву до компетентних органів Республіки Молдова та відкрито кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ст. 152 ч. (1) КК України /а. с. 38 зворотна сторона – 39, 41 зворотна сторона/.

Відповідачем подано до Південноукраїнського міського суду Миколаївської області позов до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я (справа № 947/1938/25), розгляд якого триває.

Наявні у матеріалах справи фото та медичні документи підтверджують факт заподіяння тілесних ушкоджень відповідачці.

Безпідставно не взятий до уваги судом першої інстанції, як доказ лист МВС Республіки Молдова від 23.10.2025 року містить інформацію щодо предмета доказування, а саме підтверджує ту обставину, що згідно з постановами прокурора від 24.03.2025 року ОСОБА_1 була притягнута до відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 152 ч. 1 КК, та доручено провести розслідування з метою її розшуку та затримання, а отже у відповідності до вимог ст.77 ЦПК України належним доказом. /а.с. 41 зворот/

У відповіді на відзив позивач не заперечує події, що мала місце 12.11.2024 року у м. Кишинів та не спростовує факт спричинення шкоди, завданої ушкодженням здоров`я відповідачці.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення правової підстави переказу даних коштів, оскільки не було надано рішення суду, яке б набрало законної сили у справі № 947/1938/25, колегія суддів вважає помилковим з огляду на положення ст. 12 ЦК України, відповідно до яких особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд та ст. 531 ЦК України, відповідно до яких боржник має право виконати свій обов`язок достроково.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядилась своєю власністю (коштами) та перерахувала кошти на рахунок відповідачки добровільно, що законом не заборонено.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач звертаючись у суд з позовом до відповідача зазначала підставою стягнення боргу існування між сторонами договірних відносин (договорів позики від 12.11.2024 та від 13.11.2024), в заяві про зміну підстав позову правовою підставою зазначені положення статті 1212 ЦК України. Мотивами зміни підстав позову вказано відсутність між сторонами письмової розписки. У заяві про зміну підстав позову позивач не зазначала за яких обставин двічі перерахувала на картку відповідачки кошти; за яких обставин їй були відомі реквізити рахунку відповідачки; у разі, якщо дані кошти передавались, як позика, які домовленості були щодо порядку їх повернення.

У відзиві на позов відповідачка визнає, що отримала від позивачки кошти у сумі 25000 грн ( а.с. 39).

Та обставина, що позивачкою були перераховані на рахунок відповідачки також і кошти у сумі 15 000 грн, підтверджується випискою по руху коштів по картці від 22.01.2026 року та платіжною інструкцією від 13.11.2024 року , у яких реквізити отримувача у відповідній частині співпадають / а.с. 4, 73/

З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для скасуванні рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що кошти у сумі 40000 грн не підлягають поверненню, оскільки наявними у справі доказами доведено, що вони були перераховані позивачкою добровільно в рахунок компенсації спричиненої шкоди відповідачці, а отже не є безпідставно набутими. У стягненні 1000 доларів США колегія суддів відмовляє з підстав не доведеності їх передачі відповідачці.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заслуговує на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

В апеляційній скарзі відповідач просить стягнути з позивача на її користь судові витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 20000 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 16816,80 грн, з яких 1860,80 грн витрати по сплаті судового збору, 15000 грн витрати на правничу допомогу.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог апеляційним судом відмовлено, відтак з позивача слід стягнути на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1860,80 грн.

Щодо витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18).

У постанові ВС від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19 зазначено, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Таким чином, за відсутності у матеріалах справи договору про надання правової допомоги суд позбавлений можливості перевірити методику розрахунку гонорару, вартість години роботи чи певного виду послуги.

У відзиві на позов відповідач зазначила, що попередній розрахунок судових витрат, які відповідач понесла та планує понести у зв`язку з розглядом позову складаються з витрат на професійну правничу допомогу 20000 грн /а. с. 39/. Зазначено, що підтвердження судових витрат буде подано разом з окремим клопотанням. Представником відповідача на підтвердження повноважень подано копію ордера серії ВН № 1102623 від 19.01.2026 /а. с. 56/; копія свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності /а. с. 56/.

Доказів понесення витрат на правничу допомогу відповідачем до суду першої інстанції не подано, такі докази не подано й до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем в суді першої та апеляційної інстанції, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження їх розміру (копію договору про надання юридичних послуг, акт виконаних робіт, розрахунок наданих послуг).

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 3.0.2026 скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1860 (одна тисячі вісімсот шістдесят) гривень 80 копійок.

У стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: С. Г. Копаничук

В. В. Оніщук