Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №128/3169/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/3169/25

Провадження № 22-ц/801/806/2026

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 рокуСправа № 128/3169/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення,

Рішення ухвалила суддя Шевчук Л. П.

Рішення ухвалено у відсутності учасників справи в м. Вінниця

Повний текст рішення складено 23 січня 2026 року,

Встановив:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, мотивуючи свої вимоги тим, що він та ОСОБА_3 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області зареєстрували шлюб 23 вересня 2006 року, актовий запис № 2639.

У шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Шлюбні відносини у них не склалися, між ними постійно виникали непорозуміння та суперечки стосовно ведення домашнього господарства і виховання дітей.

У грудні 2024 року ОСОБА_2 перетнула кордон та покинула територію України, участі в сімейному житті та виховані дітей не приймає.

На даний час заявником подано до Вінницького районного суду Вінницької області позов про розірвання шлюбу.

Таким чином заявник самостійно виховує неповнолітніх дітей, які знаходяться на його повному утриманні. Мати дітей не проживає разом з дітьми та не приймає участі у їхньому вихованні.

З даного приводу проводили роботу органи опіки і піклування. За результатами роботи комісії з питань захисту прав дітей винесено акт обстеження умов проживання, згідно якого встановлено, що неповнолітні діти проживають з батьком, який турбується про них, виконуючи свої батьківські обов`язки, а мати дітей ОСОБА_6 з 24 грудня 2024 року з ними не проживає.

Даний факт підтверджується і актом, затвердженим сільським головою, згідно якого сусідами заявника – ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 підтверджується, що ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації разом з чоловіком та дітьми.

Метою встановлення факту самостійного виховання та утримання заявником дітей є отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно висновку Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 факт самостійного виховання та утримання дитини може бути встановлений у порядку окремого провадження за відсутності спору про право, якщо це необхідно для реалізації прав заявника, зокрема, для звільнення з військової служби або отримання відстрочки від мобілізації.

У даній справі спір про право між заявником та ОСОБА_2 відсутній, оскільки заявник не ставить питання про обмеження батьківських прав ОСОБА_2 чи визначення порядку її участі у вихованні дитини, а лише просить встановити юридичний факт, який має значення для його прав як військовозобов`язаного.

Встановлення такого факту самостійного виховання сприятиме забезпеченню стабільності у вихованні дітей, оскільки заявник є єдиним з батьків, хто фактично виконує батьківські обов`язки, виховує та утримує дітей, що безпосередньо можуть підтвердити і самі діти.

Крім того інших осіб або близьких родичів, які би могли здійснювати такий догляд та утримання у заявника та дітей немає. в разі мобілізації заявника неповнолітні діти залишаться без стороннього догляду та утримання, що суперечить нормам чинного законодавства.

У зв`язку з такими обставинами заявник просив встановити юридичний факт, що він – ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 .

Зазначив, що із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні його заяви категорично не погоджується.

При цьому в скарзі він посилається на норми матеріального права, зокрема: ст. 51 Конституції України, 7, 121, 141, 150, 157 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», статті 3, 18 Конвенції про права дитини, а також на висновки Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24.

Доводи апеляційної скарги є аналогічними обґрунтуванню позовних вимог, викладених заявником у своїй заяві від 11 серпня 2025 року, адресованій до суду.

Заінтересовані особи відзив на апеляційну скаргу не надали.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 і його представник – адвокат Клименко О. В. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Заінтересовані особи: ОСОБА_2 , представник Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради, представник ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, та не обмежений доводами і вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 5 статті 367 ЦПК України якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_10 із 23 вересня 2006 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (актовий запис № 2639, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області) (а. с. 14).

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис № 958 від 18 березня 2008 року, складений Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, про що видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (актовий запис № 1792 від 18 травня 2010 року, складений Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, про що видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ) (а. с. 13).

Заявник ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 16).

Відповідно до копії акта обстеження умов проживання від 07 липня 2025 року, проведеного представниками служби у справах дітей Якушинецької сільської ради за заявою ОСОБА_1 , умови проживання задовільні, кожна дитина має свою окрему кімнату, місце для навчання та відпочинку. Для виховання та розвитку дітей створені всі необхідні умови, діти забезпечені одягом, шкільним приладдям, засобами для повноцінного відпочинку та розвитку. Підсобне господарство відсутнє, діти забезпечені калорійними продуктами харчування. За адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 24 грудня 2024 з сім`єю не проживає. В результаті обстеження було встановлено, що неповнолітні діти проживають з батьком, який турбується про них, виконуючи свої батьківські обов`язки (а. с. 8).

Згідно акта від 14 липня 2025 року, що затверджений сільським головою В. Романюком, сусіди заявника: ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 вказали, що їх сусідка ОСОБА_2 з 2024 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що неповнолітні діти ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , мають матір ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав, не звільнена від обов`язку утримувати своїх дітей. Заявник не надав доказів того, що мати дітей ухиляється від надання матеріального утримання для своїх дітей, а надані ним акти обстеження умов проживання з різницею у їх складанні у сім днів (07 липня 2025 року та 14 липня 2025 року) не доводять факту ухилення матері дітей від виконання нею свої батьківських обов`язків, а фіксують лише події та час їх складення зі слів самого заявника та зі слів сусідів, про допит яких у суді свідками, з відповідним приведенням судом до присяги, заявником відповідного клопотання не заявлено. Заявник не надав висновок органу опіки та піклування щодо підтвердження факту перебування неповнолітніх дітей на його утриманні, а саме орган опіки та піклування повинен з`ясувати необхідність встановлення такого факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дітей, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість встановлення такого факту, з урахуванням введеного в державі воєнного стану.

Крім цього, заява про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей фактично подана особою, яка може бути мобілізована на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період, а відтак суд прийшов до висновку, що заявник ОСОБА_1 намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби), що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви. Встановлення факту, про який просить заявник, може бути підставою для подальшого отримання відстрочки чи звільнення з військової служби, проте умови існування в державі воєнного стану, строк дії якого наразі продовжено, можуть визначати домінування суспільного інтересу над приватним, що характерно для сучасної України, яка перебуває в стані війни з росією, у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації з 24 лютого 2022 року.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дітей.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

За правилами частин перших статтей 14 і 15 СК України сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені статтями 150-151 СК України.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Статтею 180 СК України обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття покладено на її батьків.

Сімейним кодексом України визначені способи виконання батьками своїх обов`язків щодо утримання неповнолітньої дитини.

Так, зокрема статтею 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (частина 1). За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (частина 2). Кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, за рішенням суду (частина 3).

Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (частина 1 статті 189 СК України).

ОСОБА_15 , на виконання вимог пункту 3 частини 1 та частини 2 статті 318 ЦПК України, у своїй заяві не зазначив доказів на підтвердження наявності/відсутності інших способів виконання матір`ю дітей ОСОБА_2 своїх обов`язків щодо утримання неповнолітніх дітей та не надав їх.

При цьому заявник не надав належних доказів, що в питанні виховання та утримання неповнолітніх дітей, їх мати навмисне ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав по цьому питанню, а мотивація заяви в тому, що мати дітей ОСОБА_2 у грудні 2024 року покинула територію України та більше не поверталася, що заявником також не підтверджено відповідними доказами, не є належним доказом її ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню своїх неповнолітніх дітей.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані заявником докази свідчать лише про проживання дітей разом із батьком, проте відсутні докази ухилення матері від участі у вихованні дітей.

При цьому перебування матері дітей ОСОБА_2 за кордоном з грудня 2024 року не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком ОСОБА_1 , оскільки це не перешкоджає матері спілкуватися з дітьми та приймати участь у їх вихованні.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги в частині посилання на перелік норм матеріального права, оскільки судом першої інстанції ці норми права застосовані і при тому правильно застосовані.

Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2025 року у цивільній справі № 127/3622/24 щодо розгляду справи про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у порядку окремого провадження за відсутності спору про право, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції розглянув цю справу саме у порядку окремого провадження, при цьому не вказав на наявність спору про право, що тягне за собою залишення заяви без розгляду.

Так, суд першої інстанції розглянув заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме – про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей, в порядку окремого провадження та згідно вимог статтей 293, 294, 315-318 і статті 319 ЦПК України ухвалив рішення суду по суті заявлених ОСОБА_1 вимог, що відповідає висновкам Верховного Суду у зазначеній постанові від 02 квітня 2025 року.

Інших доводів щодо не застосування судом першої інстанції норм права про застосування яких виснував Верховний Суд у своїй постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, апеляційна скарга не містить.

За правилами частини 5 статті 367 ЦПК України якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної скарги переглядає справу в повному обсязі.

На це апеляційний суд зауважує, що фактичні обставини, встановлені у справі № 127/3622/24 відрізняються від тих обставин, які встановлені судом у даній справі, що унеможливлює застосування у цій справі, на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24.

Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції також не спростовують.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що факт проживання дітей разом із батьком є підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

При цьому судом правомірно враховано, що матеріали справи не містять доказів, що мати дітей ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно своїх дітей, як і відсутні докази, що свідчать про її неможливість/небажання виконувати свої батьківські обов`язки щодо своїх рідних неповнолітніх дітей.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , правильно визначився з характером правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

Судді І. В. Міхасішин

І. М. Стадник

Повне судове рішення складено 25 березня 2026 року