Вирок від 24 березня 2026 р. у справі №953/4431/22 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/4431/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження апел.суду №11-кп/818/277/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

потерпілої - ОСОБА_9 ,

представника потерпілої - ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021220000000703 від 16.05.2021 за частиною 2 статті 286 КК України,

в с т а н о в и л а :

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродження Харківської області, Лозівського району, с.Смирнівка, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, який займає посаду механізатора ФОП ОСОБА_11 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки. Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку, тобто з 25.07.2025. Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 та пункту 2 частини 3 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти їм про зміну свого місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно вироку, ОСОБА_7 15.05.2021 близько 20:48 годині керував технічно справним автомобілем «ВАЗ-21061», р.н. НОМЕР_1 та рухався по вул.Живописної зі сторони хутору Герсеванівського в напрямку м.Лозової, Лозівського району Харківської області с. Катеринівки, в районі Лісовського кладовища № 5002.

Під час руху по АДРЕСА_3 , діючи необережно, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу перешкоді- велосипеду, чим грубо порушив вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з яким:«У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди», та скоїв зіткнення з велосипедом без назви, під керуванням ОСОБА_12 , який рухався по попереду нього, в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження та був доставлений до Лозівської лікарні, де відразу помер. Причиною смерті ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок ДТП явилась, у вигляді комбінованого шоку, численними переломами ребер та грудних хребців з розривами грудного відділу аорти та крововиливами у плевральні порожнини.

Порушення Правил дорожнього руху України ОСОБА_7 виразилося в тому, що він керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-21061», р.н. НОМЕР_1 , при виникненні перешкоди -велосипеда без назви, під керуванням ОСОБА_12 , не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду, не зменшив швидкість руху, та не надав дорогу йому, який в той час рухався по переду нього, відносно його руху, внаслідок чого, допустив зіткнення з велосипедистом, що спричиненні вищевказані наслідки.

Дії водія ОСОБА_7 перебувають у причинному зв`язку з подією та наслідками, що наступили.

Суд кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за частиною 2 статті 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Не погоджуючись із вироком суду, представник потерпілої ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати, у зв`язку із неправильним застосування статті 75 КК України, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за частиною 2 статті 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

В апеляційній скарзі представник потерпілої посилається на те, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 286 КК України, є тяжким. При звільненні обвинуваченого від відбування покарання, суд першої інстанції не в повному обсязі врахував те, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого настала смерть особи, однак обвинувачений навіть не вибачився перед потерпілою, лише за декілька хвилин до судових дебатів обвинуваченим перераховано потерпілій матеріальну шкоду, однак жодних коштів на відшкодування моральної шкоди, не надано. Зазначає, що обвинувачений в ході судових засідань намагався затягувати судовий розгляд, що свідчить про намір останнього уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. Вважає, що судом недостатньо враховано ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, особу обвинуваченого та дійшов безпідставного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання. Не погоджуючись із апеляційною скаргою представника потерпілої, захисник обвинуваченого подав заперечення, в яких зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, як така, що містить посилання на обставини, які не відповідають дійсності та не доведені під час розгляду справи. Як встановлено у суді, протягом 2021-2022 року обвинувачений неодноразово намагався відшкодувати витрати, понесені потерпілими особами, на той час матір`ю померлого – ОСОБА_13 , пов`язані з поховання її сина –

ОСОБА_12 . Через заклад «УКРПОШТИ» ним вживалися заходи щодо відшкодування шкоди матері померлого ОСОБА_12 – ОСОБА_13 , а саме 25.07.2022 року переказувалися кошти у сумі 7000 грн., з метою компенсації витрат на поховання, шляхом направлення грошового переказу за адресою її проживання – АДРЕСА_4 , який однак остання не отримала, оскільки померла в червні 2022 року. Через відсутність у справі даних про правонаступництво прав та обов`язків померлого ОСОБА_14 та його матері – ОСОБА_13 питання про відшкодування майнових витрат залишалося відкритим. Лише ознайомившись 27.07.2022 з матеріалами справи, обвинуваченому стало відомо про іншу потерпілу особу у справі – ОСОБА_9 . 09.11.2022 ОСОБА_9 подала у справі 953/4431/22 цивільний позов, яким просила суд з посиланням на частину 1 статті 1177 ЦК України стягнути з ОСОБА_7 моральну шкоду, у сумі 228000 грн., посилаючись на те, що вона є дружиною померлого ОСОБА_12 .

Протягом 2023 – 2025 років ОСОБА_7 намагався як особисто, так і через свого захисника, зв`язатися з ОСОБА_9 (її представником – адвокатом ОСОБА_10 ) з метою компенсації витрат на поховання. Так, у спілкуванні у 2022 році з ОСОБА_9 по телефону НОМЕР_2 , обвинувачений запропонував їй відшкодувати витрати на поховання, а також виплачувати щомісяця компенсацію, у розмірі 3000 грн., на протязі двох років, оскільки він не має значної суми, щоб відразу виплатити спричинену їй шкоду.

Також, у 2022 році з ОСОБА_9 особисто спілкувався рідний брат обвинуваченого, який запропонував їй відшкодувати витрати на поховання ОСОБА_12 та спорудити пам`ятник. У травні 2025 року прокурор ОСОБА_15 зателефонував представнику потерпілої у справі - адвокату ОСОБА_10 з приводу узгодження питання про відшкодування понесених майнових витрат, оскільки обвинувачений бажає добровільно відшкодувати спричинену шкоду, пропонував надати номер рахунку ОСОБА_9 . Однак ніяких пропозицій, номерів рахунку від потерпілої і її представника так і не надійшло. У червні 2025 року захисник обвинуваченого також намагався по телефону НОМЕР_3 поспілкуватися з представником потерпілої у справі - адвокатом ОСОБА_10 , щодо відшкодування понесених майнових витрат, однак та не відповіла на виклик. Таким чином, потерпіла у справі (її представник) уникали спілкування з обвинуваченим (його представником) щодо узгодження питання про відшкодування понесених майнових витрат, сподіваючись на задоволення судом цивільного позову у кримінальному провадженні. Водночас, ухвалою суду від 19 лютого 2024 року було витребувано з Лозівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції дані, з яких вбачається, що станом на 15 травня 2021 року ОСОБА_9 не перебувала у шлюбі. Шлюб ОСОБА_9 (шлюбне – ПЕТРОВА) та ОСОБА_12 розірваний ще 23.02.2013 року. Окрім того, рішення суду про встановлення факту проживання однієї сім`єю ОСОБА_12 та ОСОБА_9 без шлюбу, яке набуло чинності, не надано.

Таким чином, через смерть потерпілої ОСОБА_13 - матері загиблого, відсутність у справі даних про правонаступництво її прав та обов`язків, ухилення протягом 2022-2025 рр. потерпілої - ОСОБА_9 (її представника) від вирішення питання про добровільне відшкодування обвинуваченим понесених нею майнових витрат та компенсації моральної шкоди, невизначеності статусу ОСОБА_9 , як позивача та потерпілої особи, обвинувачений об`єктивно не мав можливості відшкодувати ОСОБА_9 понесені нею майнові витрати та компенсацію моральної шкоди.

23.07.2025 року, коли у суді було встановлено, що ОСОБА_9 не є дружиною померлого, також не є особою, які спільно проживали, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, які спільно проживали, але не перебували у шлюбі, потерпіла ОСОБА_9 за рекомендацією свого представника відмовилася від позову, усвідомлюючи, що позов поданий неналежною особою.

Лише після цього, представник потерпілої у справі повідомила номер її рахунку, і в той же день обвинувачений перерахував на вказаний ОСОБА_9 рахунок кошти у сумі 10 000 грн., з метою відшкодування понесених нею майнових витрат. Оскільки позивач відмовилася від відшкодування моральної шкоди, і вказаний розмір так і не був встановлений, у справі відбулося повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, добровільно, з ініціативи обвинуваченого. Зазначення у апеляційній скарзі, що обвинувачений не вибачився перед потерпілою, не відповідає дійсності, оскільки у останньому слові обвинувачений висловив ОСОБА_9 співчуття та жаль з приводу скоєного, вибачився за свої неправомірні дії. Після ДТП обвинувачений залишився на місці, викликав поліцію та невідкладну медичну допомоги, всебічно сприяв слідству, щиро розкаявся. Захисник посилається на дані, що характеризують особу обвинуваченого, вважає застосування статті 75 КК України обгрунтованим.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення потерпілої та її представника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, думку прокурора, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши оскаржуваний вирок, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку. Щодо заперечень захисника обвинуваченого з приводу процесуального статусу ОСОБА_9 у кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів провадження встановлено, що 03.06.2022 мати ОСОБА_12 , який загинув у ДТП - ОСОБА_13 , померла. Відповідно до заяви від 22.07.2022 ОСОБА_9 звернулася до слідчого із заявою, в якій просила визнати її потерпілою у даному кримінальному провадженні. У змісті обвинувального акта зазначено, що потерпілою у кримінальному провадженні є ОСОБА_9 , що свідчить про те, що останній органом досудового розслідування надано статус потерпілої у кримінальному провадженні. У суді першої інстанції ОСОБА_9 під час всього судового провадження брала участь як потерпіла. Судом першої інстанції було встановлено, що шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 розірвано 23.02.2013. Однак, рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18.03.2025 задоволено заяву ОСОБА_9 та встановлено факт проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_12 однією сім`ю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з травня 2013 по дату його смерті, 15.05.2021. Вказане рішення було оскаржене в апеляційному порядку та за повідомлення захисника обвинуваченого, воно скасоване.

Поряд з цим, на переконання колегії суддів, скасування судового рішення, яким встановлено факт проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_12 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, не спростовує її процесуальний статус потерпілої у кримінальному провадженні, враховуючи, що положення пункту 1 частини 1 статті 3 КПК України містять розширений перелік осіб, які відносяться не лише до близьких родичів, але і членів сім`ї. Відповідно до частини 6 статті 55 КПК України, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КПК України, близькі родичі та члени сім`ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає доводи захисника щодо заперечення процесуального статусу потерпілої у кримінальному провадженні, неспроможними. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зауважує, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи в апеляційній скарзі не заперечуються, у зв`язку із чим колегія, суддів на підставі частини 1 статті 404 КПК України, їх не перевіряє.

Надаючи оцінку вироку щодо правильності призначення покарання, судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень статті 75 КК України при призначенні обвинуваченому покарання, що потягло за собою безпідставне звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до частини 2 статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.

Згідно із загальними засадами призначення покарання, що регламентовані статтею 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Приписами частини 1 статті 75 КК України передбачено, якщо суд, крім визначених законом випадків, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За змістом цієї норми закону, підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, належним чином мотивоване у вироку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Такий висновок суду повинен ґрунтуватися на відомостях про вчинене особою кримінальне правопорушення, її посткримінальну поведінку, характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки, наявність чи відсутність судимостей тощо. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання в умовах застосування положень статей 75, 76 КК України.

На переконання колегії суддів, зазначені вимоги закону при призначенні ОСОБА_7 покарання та визначенні порядку його відбування були дотримані місцевим судом не в повному обсязі. Суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, встановив, що ОСОБА_7 раніше не судимий; має зареєстроване та фактичне місце проживання; неодружений, разом з цим перебуває у фактичних шлюбних відносинах; на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має; займає посаду механізатора ФОП ОСОБА_11 , за місцем роботи характеризується позитивно; не є інвалідом та військовослужбовцем строкової служби; з 20.06.2022 є волонтером Благодійної організації «Благодійний фонд «МИРНЕ НЕБО ХАРКОВА», де працює пекарем та характеризується із позитивної сторони; з 01.06.2022 є представником благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «Команда ТеймураАлієва» та надає волонтерську допомогу населенню Харківщини, яке потерпає від збройної агресії Російської Федерації, а також Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії воєнного стану, де характеризується із позитивної сторони; на обліку у лікарів нарколога та психіатра, не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , відповідно до статті 66 КК України, суд визнав щире каяття, вжиття обвинуваченим заходів щодо відшкодування матері померлого ОСОБА_12 – ОСОБА_13 витрат на поховання шляхом здійснення поштового переказу грошових коштів на адресу її проживання, які остання не отримала у зв`язку із тим, що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , добровільне відшкодування ОСОБА_9 , понесених витрат на поховання ОСОБА_13 у розмірі 10 000 грн..

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , відповідно до статті 67 КК України, судом першої інстанції не встановлено.

Судом першої інстанції враховані висновки досудової доповіді Лозівського РВ філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 07.11.2022, дані про особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, з червня 2022 року приймає активну участь у здійсненні волонтерської діяльності, надає допомогу населенню Харківщини, а також Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, його посткримінальну поведінку, та з огляду на наведене суд першої інстанції вважав за доцільне призначити обвинуваченому основне покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням положень статті 75 КК України, з позбавленням права керування на строк 2 роки.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду щодо можливості у даному випадку застосування статті 75 КК України при призначенні обвинуваченому покарання, з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки.

Верховний Суд зауважує, що справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця, пом`якшуючими обставинами, класифікацією злочинів, а й з обставинами кримінального провадження, суспільною небезпечністю конкретних діянь, метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Втім, ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції, належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а саме те, що керуючи технічно справним транспортним засобом обвинувачений грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, що призвело до невідворотних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_12 . Суд апеляційної інстанції зауважує, що злочин хоча за формою вини є необережним, але за класифікацією, відповідно до статті 12 КК України, належить до тяжких кримінальних правопорушень. Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що обвинуваченим 25.07.2022 здійснено поштовий переказ – 7000 гривень на ім`я ОСОБА_13 , яка була матір`ю ОСОБА_12 . Тобто більше, ніж через рік після ДТП, обвинувачений вжив заходи задля відшкодування шкоди, однак, мати ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично не отримавши будь-якого відшкодування. Відповідно до обвинувального акта, потерпілою у кримінальному провадженні є ОСОБА_9 , якій обвинувачений безпосередньо перед судовими дебатами (23.07.2025) перерахував 10000 гривень, у якості відшкодування витрат на поховання ОСОБА_16 . Вказані обставини хоч і підлягають врахуванню при призначенні покарання, однак не є переконливим аргументом, який би свідчив про можливість застосування статті 75 КК України, враховуючи значний час, який сплив до моменту вжиття обвинуваченим реальних заходів для відшкодування шкоди. Захисник у своїх запереченнях зазначив, що протягом 2023-2025 років обвинувачений та його захисник намагалися зв`язатися з ОСОБА_9 та її представником, з метою компенсації їй витрат на поховання, однак жодних пропозицій, номерів рахунку від потерпілої та її представника не надійшло, і лише 23.07.2025 представником було надано рахунок ОСОБА_9 , на який перераховано обвинуваченим 10000 гривень. Поряд з цим, обставин, які перешкоджали обвинуваченому раніше вжити заходів задля відшкодування шкоди матері померлого, з моменту ДТП до того, як вона померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , захисником не наведено.

Та обставина, що потерпіла під час судового розгляду просила залишити цивільний позов без розгляду, не спростовує того, що у обвинуваченого має бути бажання виправити наслідки вчиненого навіть за відсутності цивільного позову, заявленого у кримінальному провадженні. Крім того, потерпіла не заявляла про відсутність претензій до обвинуваченого та наполягала на призначенні йому реальної міри покарання. Колегія суддів приймає до уваги доводи захисника обвинуваченого про те, що останній безпосередньо після ДТП залишився на місці події, викликав поліцію та медичну допомогу, однак така поведінка є прямим обов`язком водія у випадку ДТП. Суд апеляційної інстанції не відхиляє того, що у суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду обвинувачений вину визнав, щиро розкаявся, враховує дані, що характеризують особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, раніше не був судимий, має позитивну характеристику, відповідно до повідомлення від 11.07.2024 є представником фонду «Команда Теймура Алієва», на час складання повідомлення займається перевезенням волонтерської допомоги, виконує обов`язки водія-волонтера, відповідно до характеристики БО «Благодійний Фонд «Мирне небо Харкова» від 25.07.2022, ОСОБА_7 з 20.06.2022 працював пекарем, позитивно характеризується, згідно досудової доповіді Лозівського РВ філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 07.11.2022, оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення – середня, ризик небезпеки для суспільства – низький, його посткримінальну поведінку.

Водночас слід зауважити, що актуальних даних щодо здійснення ОСОБА_7 волонтерської діяльності на час апеляційного розгляду, які були б належним чином підтверджені, колегії суддів не надано. Зі слів обвинувачений повідомив, що він працює різноробочим та є волонтером.

Наведені обставини не знижують суспільної-небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок якого загинула людина, та не є достатніми для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд апеляційної інстанції вважає, що навіть попри вчинення злочину через необережність, враховуючи тяжкість наслідків у виді загибелі людини, відсутні підстави стверджувати, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами, при застосуванні положень статей 75, 76 КК України, буде очевидно достатнім для досягнення мети покарання у даному випадку.

Колегія суддів вважає, що без відбування обвинуваченим реального покарання, такі заходи не здатні забезпечити реалізацію визначеної у статті 50 КК України мети, а відтак застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 положень статті 75 КК України не сприятиме досягненню справедливого балансу між його правами та свободами й інтересами держави та потерпілої у цьому кримінальному провадженні.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що хоч вчинений обвинуваченим тяжкий злочин є необережним, однак його наслідки у вигляді смерті одного з ОСОБА_12 , є невідворотними.

Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності відповідальності, що відповідає вимогам статті 65 КК України.

Таким чином, оскільки колегія суддів дійшла висновку про помилкове застосування судом першої інстанції положень статті 75 КК України, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання в порядку пункту 4 частини 1 статті 409, пункту 2 частини 1 статті 413 КПК України, з ухваленням апеляційним судом нового вироку в цій частині, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 420 КПК України.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання за частиною 2 статті 286 КК України, колегія суддів враховує, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, у результаті якого настали незворотні наслідки у вигляді смерті потерпілого, позицію потерпілої у цьому кримінальному провадженні, яка вважає необхідним призначення обвинуваченому реальної міри покарання. Колегія суддів враховує обставини, що пом`якшують покарання відповідно до статті 66 КК України, а саме: щире каяття обвинуваченого, добровільне відшкодування ОСОБА_9 витрат, понесених на поховання ОСОБА_13 , відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого. З`ясувавши й оцінивши всі обставини, які мають правове значення, що характеризують особу обвинуваченого, який раніше не був судимий, наявність пом`якшуючих покарання обставин, суд апеляційної інстанції вважає доцільним призначити ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції частини 2 статті 286 КК України.

Виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самими засудженими, так і іншими особами, ОСОБА_7 необхідно призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На переконання колегії суддів, саме таке покарання відповідатиме принципам співмірності, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, у зв`язку із чим, судом апеляційної інстанції не встановлено достатніх підстав для призначення обвинуваченому більш суворої міри як основного так і додаткового покарання, про що просить представник потерпілої.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Згідно частини 1 статті 421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

На підставі викладеного, керуючись статтями 404, 407, 409, 413, 418, 420, 421 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 – задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок. Призначити ОСОБА_7 за частиною 2 статті 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання в порядку виконання цього вироку. В решті вирок Київського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року - залишити без змін. Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Касаційного Кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: