Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №338/1549/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 338/1549/25

Провадження № 22-ц/4808/499/26

Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Луганської В. М., Томин О. О.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду від 08 січня 2026 року, у складі судді Куценка О. О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі 5 000 гривень щомісячно.

В обґрунтування позову вказувала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2025 року.

За час перебування у шлюбі у них народився син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини у добровільному порядку не надає.

Просила стягувати аліментів на утримання сина у твердій грошовій сумі 5 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Богородчанського районного суду від 08 січня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів – задоволено.

Ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 5 000 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову 11 листопада 2025 року і до повноліття дитини.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1211,20 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Відповідач наголошує, що обов`язок утримання дитини покладається на обох батьків рівною мірою.

Вважає, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував його матеріальне становище та не дослідив надані відповідачем докази. Вказує, що його єдиним доходом є мінімальна заробітна плата у розмірі 8 000 грн, якої недостатньо для забезпечення власних потреб. Крім того, на його утриманні перебуває матір, яка хворіє та потребує дорого вартісного лікування.

Не заперечує щодо стягнення з нього аліментів на утримання дитини в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини до шести років.

Зазначає, що позивачкою не надано достатніх доказів щодо фактичних щомісячних витрат на дитину в сумі 5 000 грн, також не надано доказів на підтвердження можливості відповідача сплачувати аліменти в розмірі 5 000 грн, також судом не враховано вимоги ст. 182 СК України.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягувати з відповідача аліменти в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

21 лютого 2026 року адвокат Гоголь М. М. в інтересах позивачки ОСОБА_2 надіслала на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу. Колегія суддів не приймає вказаний відзив до розгляду, оскільки адвокат не надала суду підтвердження своїх повноважень на представлення інтересів ОСОБА_2 в Івано-Франківському апеляційному суді. Наявний в матеріалах справи ордер №1108697 від 30.07.2025 підтверджує повноваження представника у Богородчанському районному суді.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

Малозначними є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи та ціну позову, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, враховуючи взаємний обов`язок батьків утримувати дитину, якнайкращі інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі 5 000 грн на дитину.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони з 12 лютого 2022 року перебували у шлюбі, який був зареєстрований у Богородчанському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 15. Рішенням Богородчаснького районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2025 року, шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Малолітній ОСОБА_4 проживає з матір`ю позивачкою ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

У статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року для дітей віком до 6 встановлено прожитковий мінімум на місяць у розмірі 2 563 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Зазначені обставини повною мірою були враховані судом першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи докази в їх сукупності та вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітнього сина, суд першої інстанцій не встановив наявності обставин, які б враховуючи стан його здоров`я та матеріальне становище, перешкоджали ОСОБА_1 у виконанні його батьківських обов`язків.

Судом першої інстанції враховано, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

Посилання відповідача на те, що він матеріально допомагає хворій матері ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є підставою для звільнення відповідача від його обов`язків щодо утримання дитини сторін. Крім того, відповідачем не надано доказів, що ОСОБА_5 перебуває на утриманні відповідача чи він здійснює догляд за нею.

Варто також наголосити, що судова практика містить висновки щодо того, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів.

Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що згідно довідки серії МСЕ №0259242 від 28 травня 2009 року позивачці ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності (по слуху), що об`єктивно обмежує її можливості щодо працевлаштування та отримання стабільного доходу, а отже впливає на її матеріальний стан та можливість самостійно забезпечувати належний рівень утримання малолітньої дитини.

Доказів на підтвердження своїх реальних доходів суду першої та апеляційної інстанції відповідач не надав. Суд об`єктивно оцінив майновий стан відповідача, а саме відомості про його доходи з 22 серпня по 31 жовтня 2025 року, розмір яких склав 17 904, 76 грн.

Також суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо матеріального стану відповідача, так відповідачем не надано доказів наявності у нього рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, депозитів, акцій, активів у фінансових установах, доказів про відсутність доходів членів сім`ї, тощо. Матеріали справи не містять даних про те, що відповідач є особою з інвалідністю, чи має інші захворювання, які не дозволяють йому працювати.

Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Розмір аліментів на дитину має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку є безумовним правом дитини, визначеним законом, яке захищається в судовому порядку саме в її інтересах.

Аналізуючи зазначені норми закону, колегія суддів виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини.

Однак таке забезпечення є мінімальною гарантією утримання дитини, застосування якої можливе за певних об`єктивних обставин, підтверджених відповідними доказами і інтереси дитини і її право на достатній рівень матеріального забезпечення не можуть бути обмежені рівнем цієї мінімальної гарантії, а аліменти можуть бути стягнені з одного із батьків і в більшому розмірі, зокрема і наближеному до розміру прожиткового мінімуму.

У справі, яка переглядається, визначаючи розмір аліментів у сумі 5 000 грн на дитину, суд першої інстанції, урахував майновий стан сторін, а також стан їх здоров`я.

Доказів того, що визначений судом розмір аліментів не відповідає потребам дитини відповідач до суду апеляційної інстанції не надав.

Враховуючи викладене, виходячи з принципів розумності та справедливості, з врахуванням встановлених обставин справи, матеріального становища відповідача, його фізичного стану, розміру прожиткового мінімуму, встановленого на дитину відповідного віку, та обов`язку утримання дітей в рівній мірі як матері так і батька, суд першої інстанції стягнувши з відповідача аліменти в розмірі по 5 000 грн на дитину, прийняв рішення, що відповідає положенням СК України та інтересам дитини, її рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_2 щодо стягнення аліментів та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богородчанського районного суду від 08 січня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: В. М. Луганська

О. О. Томин