Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №725/2282/25 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/2282/25

Номер провадження 2-др/725/12/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2026 року м. Чернівці

Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:

головуючої судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Попової Р.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на правову допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року позивач звернулась до суду з вище вказаним позовом та просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 19000 грн. щомісячно на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею повноліття.

Рішенням Чернівецького районного суду м.Чернівці від 04.03.2026 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання їх спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. (п`ять тис. грн.) щомісячно, починаючи з 20.03.2025 року і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в сумі 318,55 грн.

В рамках даного спору інтереси відповідача представляв адвокат Вівчар А.Г., який в ході судового розгляду до закінчення судових дебатів у справі заявила про те, що докази розміру витрат позивача на правову допомогу будуть подані ним в порядку визначеному абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Так, у березні 2026 року до суду надійшла заява представника відповідача в якій останній навів розрахунок понесених відповідачем витрат на правову допомогу, вказуючи на те, що загальний розмір витрат на правничу допомогу у цій справі становить 90 000 грн., з яких: основний гонорар адвоката відповідно до п. 2.2 Додаткового договору № 0Ц241-1 від 03.11.2025 року – 30 000 грн.; гонорар успіху відповідно до п. 2.2 Додаткового договору № 0Ц241-1 від 03.11.2025 року у зв`язку з досягнутим результатом (зменшення розміру аліментів до суми менше шести тисяч гривень на місяць на одну дитину) – 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу долучив до заяви наступні докази: 1) копія Договору про надання професійної правничої допомоги, представництво № 0Ц241 від 03.11.2025 р.; 2) копія Додаткового договору № 0Ц241-1 від 03.11.2025 р.; 3) копія свідоцтва адвоката № 533 від 18.05.2012 р.; 4) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 04.03.2026 р.; 5) банківські квитанції про оплату гонорару адвоката на загальну суму 29 910 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот десять) гривень 00 копійок, а саме:– квитанція АТ «Ощадбанк» № 17 від 04.03.2026 р., 16:35:18, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 18 від 04.03.2026 р., 16:39:09, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 8 від 05.03.2026 р., 15:11:19, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 9 від 05.03.2026 р., 15:14:00, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 1 від 09.03.2026 р., 09:12:16, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 2 від 09.03.2026 р., 09:14:11, сума 4 985,00 грн.

Просив стягнути з позивачки на користь відповідача 90000 грн. витрат на правову допомогу.

На вказану заяву надійшли письмові заперечення від представника позивача в яких остання зазначала, що стягнення витрат з матері, що опікується дитиною, на користь сторони, яка ухиляється від повного утримання дитини, є несправедливим та фактично означатиме стягнення коштів, які призначені для утримання дитини, що прямо порушує майнові права дитини та суперечить ст. 27 Конвенції ООН про права дитини. Також зазначала, що враховуючи незначну складність даної справи, кількість та час проведених судових засідань, в яких представник позивача брав участь в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, обсяг фактично наданих адвокатом юридичних послуг, а тому вважає, що витрати, понесені позивачем на правничу допомогу в розмірі 30000 гривень є неспівмірними зі складністю та категорією справи, а також виконаних адвокатом робіт, а тому не можуть бути стягнуті з позивачки. Вказувала на те, що гонорар успіху взагалі не є складовою витрат на правову допомогу.

Просила відмовити у задоволенні клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу з позивачки, як представника неповнолітньої дитини сторін, в повному обсязі. У разі неможливості повної відмови — максимально зменшити розмір витрат на правничу допомогу (основний гонорар) до нуля або до символічної суми, враховуючи особливу вразливість цієї категорії позивачів та справ, а також інтереси дитини. У задоволенні клопотання про стягнення судових витрат в частині «гонорару успіху» - відмовити в повному обсязі.

Сторони та їх представники в судове засідання не з`явились, від останніх до суду надійшли заяви про розгляд клопотання без їх участі.

Враховуючи наявні у справі докази, вимоги ст. 270 ЦПК України, суд приходить до висновку про можливість вирішення даної заяви без участі учасників процесу, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню питання про ухвалення додаткового рішення.

За змістом ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

У відповідності до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ЄСПЛ у рішенні від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим, а у рішенні від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» звернув увагу на те, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши матеріали справи в сукупності із наданими представником відповідача доказами, а саме: 1) копія Договору про надання професійної правничої допомоги, представництво № 0Ц241 від 03.11.2025 р.; 2) копія Додаткового договору № 0Ц241-1 від 03.11.2025 р.; 3) копія свідоцтва адвоката № 533 від 18.05.2012 р.; 4) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 04.03.2026 р.; 5) банківські квитанції про оплату гонорару адвоката на загальну суму 29 910 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот десять) гривень 00 копійок, а саме:– квитанція АТ «Ощадбанк» № 17 від 04.03.2026 р., 16:35:18, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 18 від 04.03.2026 р., 16:39:09, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 8 від 05.03.2026 р., 15:11:19, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 9 від 05.03.2026 р., 15:14:00, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 1 від 09.03.2026 р., 09:12:16, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 2 від 09.03.2026 р., 09:14:11, сума 4 985,00 грн., суд приходить до наступних висновків.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

Визначаючись із розміром судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, суд, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У рішенні від 22 вересня 2022 року у справі «Генеральний будівельний менеджмент проти України» ЄСПЛ у зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Оцінивши, наведені представником відповідача доводи щодо відшкодування витрат на правничу допомоги, суд вважає, що такі витрати не відповідають критерію розумності та обґрунтованості. Крім того суд враховує, що погоджений розмір гонорару є домовленістю клієнта і адвоката, а тому безумовно не підтверджує обсяг наданих послуг і виконаних робіт, як і не може свідчити про критерій реальності адвокатських витрат, щодо встановлення їхньої дійсності та необхідності саме в розмірі 30000 грн.

Так, заперечення відповідача викладені у відзиві зводились фактично до наявності у відповідача на утриманні ще двох малолітніх дітей, доказів комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин на представником відповідачем не надано та з матеріалів справи не вбачається, останній приймав участь в одному судовому засіданні в режимі ВКЗ.

Крім того, суд враховує конкретні обставини справи в рамках якихвиховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного з батьків.

Із урахуванням конкретних обставин цієї справи, зокрема, суб`єктного складу (позивач та відповідач є фізичними особами), характеру спірних правовідносин (стягнення аліментів) і у зв`язку із цим незначну складність цієї справи, ціни позову, правових дій та позицій сторін спору, суд вбачає підстави для обмеження заявленої до відшкодування суми з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, суд враховує час, який міг би витратити на підготовку матеріалів (відзиву на апеляційну скаргу) кваліфікований фахівець, тривалість розгляду і складність справи.

З урахуванням наведеного, вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв обґрунтованості, розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, часткового задоволення позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача, з 30000 грн. до 2500 грн.

Щодо вимог відповідача про компенсацію «гонорару успіху» адвоката в сумі 60000 грн. у даній справі та стягнення вказаної суми з позивача на користь відповідача слід зазначити наступне.

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 7072) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у даному спорі є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат, а стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді.

У даному випадку судом вже визнано обґрунтованими та співмірними витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн., які повністю покривають обсяг наданої адвокатом правової допомоги в суді.

За таких обставин «гонорар успіху» не був необхідним у зв`язку з розглядом цієї справи, а його стягнення призвело б до надмірного фінансового навантаження на іншу сторону та фактично мало б характер додаткового доходу, що суперечить призначенню інституту відшкодування судових витрат.

Отже, у задоволенні заяви про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у вигляді «гонорару успіху» слід відмовити.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 270, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Ухвалити додаткове рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення.

Клопотання представника відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Федіна А. В.