Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №487/9141/25 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/9141/25

Провадження №2/487/802/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді – Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання – Щербатюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інвестохіллс Веста», приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Петренко К.Д., яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Вердикт Капітал», третьої особи – ТОВ «Кредитні Ініціативи», ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», приватний виконавець Баришніков А.Д., приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про визнання виконавчого напису №80407, вчиненого 12.06.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість сумі 49 432,51 грн., таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що влистопаді 2025 року позивачу стало відомо про наявність відкритого виконавчого провадження №68066557 від 06 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. про стягнення з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 49 432,51 грн., на підставі виконавчого напису №80407, виданого 12 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В. З виконавчого напису стало відомо, що нібито позивачем було укладено Кредитний договір №630089972 від 30 січня 2014 року з Акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами №1 від 21 червня 2016 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами №2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами №16-01/19/1 від 16 січня 2019 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал». Проте, позивач договір з первісним кредитором не укладала, ніяких фінансових стосунків з відповідачем ніколи не мала, а також приватним нотаріусом під час вчинення виконавчого напису не дотримано вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» щодо умов безспірності заборгованості, позивача не будо повідомлено про звернення Товариства з заявою про вчинення виконавчого напису, а також враховуючи, що кредитний договір від 30.01.2014 нотаріально не посвідчений, що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Разом із позовом представник позивача подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою від 08.12.2025 вжиті заходи забезпечення позову та зупинено стягнення у виконавчому провадженні №68066557, яке перебуває на примусовому виконанні приватного виконавця Баришнікова А.Д., на підставі виконавчого напису №80407, вчиненого 12.06.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором №630089972 від 30.01.2014 в загальній сумі 49 432,51 грн., до набрання рішення законної сили.

Ухвалою від 08.12.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначене судове засідання та витребувані докази.

25.12.2025 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву в якому просила в задоволенні позову відмовити посилаючись нате, що нотаріусом вчинення виконавчого напису відбувалось відповідно до вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», за фактом подання стягувачем документів, відповідно до Постанови КМУ від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Надані стягувачем документи підтверджували безспірність заборгованості, а позивачем не спростовано, що така заборгованість не є безспірною, як і не надано доказів погашення заборгованості за кредитом та виконання своїх зобов`язань в повному обсязі. При цьому, на момент укладення Договору відступлення прав вимоги, заборгованість позивача існувала та кредитний договір є чинним до теперішнього часу.

Крім того, представником відповідача до суду подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, визначену позивачем у розмірі 15000 грн. посилаючись відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, розрахунку таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також зазначила про незначну складність справи, тому заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію їх реальності, в зв`язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідності, а також не відповідають критерію розумності.

12.01.2026 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, просила позовні вимоги задовольнити. Зазначивши, що позивач не укладала договір з АТ «Альфа Банк», кредитний договір нотаріально не посвідчений, відсутні повідомлення від стягувача, що свідчить про спірність боргу.

13.01.2026 до суду надійшов лист з Київського обласного державного нотаріального архіву філії №1 про знищення копії документів , які сталі підставою для вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Грисюк О.В. 12.06.2021 за №80407.

Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за її та позивача відсутністю, позовні вимоги підтримала, просила про задоволення позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Треті особи до суду не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що виконавчим написом приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В., вчиненого 12.06.2021 за реєстровим №80407, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 49432,51 грн., яка виникла на підставі кредитного договору №63089972 від 30.01.2014, укладеного з Акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами №1 від 21 червня 2016 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами №2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами №16-01/19/1 від 16 січня 2019 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

З тексту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 за №1172.

Крім того, встановлено, що 26.01.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніцковим А.Д. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №68066557 на виконання виконавчого напису,вчиненого 12.06.2021 за реєстровим №80407, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість сумі 49432,51 грн.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позову суд враховує, що відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача, з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Отже, підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника.

З тексту оспорюваного виконавчого напису встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався зокрема пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за №1172.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24 листопада 2017 року №92.

Тобто на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису п. 2 Переліку, яким керувався приватний нотаріус, був визнаний незаконним та не підлягав застосуванню.

Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову №662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, вчиняючи виконавчий напис №80407 від 12.06.2021 приватний нотаріус не врахував, що в цей час не передбачалось вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів, не посвідчених нотаріально.

Аналогічна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17.

Доказів того, що Кредитний договір №630089972 від 30.01.2014, на підставі якого вчинено виконавчий напис, посвідчений нотаріально відповідачем не надано.

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису №80407 від 12.06.2021 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (Постанова ВП Верховного Суду від 21.09.2021 № 910/10374/17).

З огляду на наведене, даючи оцінку наданим доказам в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12.06.2021 приватним нотаріусомКиєво-Святошинскього районного нотаріального округу Грисюк О.В. зареєстрованого в реєстрі за №80407, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1453,48 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд дійшов таких висновків.

Так, в позовній заяві, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат, представником позивача надано договір про надання професійної правничої допомоги від 13.11.2025, згідно якого Адвокатське бюро «Катерина Петренко» в особі адвоката Петренко К.Д. надає юридичну допомогу Джуфер А.С., згідно вказаного договору п. 4 вартість введення справи в суді першої інстанції становить 15000 грн., до вартості входять: один адвокатський запит, подання позовної заяви та два судових засідання.

Згідно квитанції від 13.11.2025, ОСОБА_1 сплатила гонорар/послуги адвоката Петренко К.Д. відповідно до Договору про надання правничої допомоги б/н від 13.11.2025 у розмірі 15000 грн.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137ЦПКУкраїни).

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Крім цього, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04. 2020 у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

Також, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Представник відповідача в задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу просила відмовити у зв`язку з неспівмірністю заявлених витрат з обсягом виконаних та наданих представником позивача робіт.

Досліджуючи докази на підтвердження витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.

Розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд, приймаючи до уваги, складність справи, враховуючи обсяг фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача, доведеності належними та допустимими доказами понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи заяву представника відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ТОВ «Вердикт Капітал» на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7500 грн.

Керуючись ст. ст. 76, 81 89, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інвестохіллс Веста», приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрованого в реєстрі за №80407,про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором №630089972 від 30.01.2014 у загальному розмірі 49432,51 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1453,48 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7500 грн.

Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», м. Київ вул. Кудрявський узвіз, 5-б, ЄДРПОУ 36799749;

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,м. Київ вул. Вікентія Хвойки, 21, ЄДРПОУ 35326253;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інвестохіллс Веста», м. Київ вул. Сурикова, 3, 8Б, 103, ЄДРПОУ 41264766;

приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович, м. Миколаїв вул. Садова, 1;

приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, АДРЕСА_2 .

Суддя: С.М. Афоніна

Повний текст рішення складено 26.03.2026.