Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №314/2174/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.03.2026 Справа № 314/2174/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №314/2174/25 Головуючий у 1 інстанції Кононенко І.О. Провадження № 22-ц/807/380/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Смакотіної В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного Запорізької області від 31 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася із вищезазначеною позовною заявою в обґрунтування якої зазначила, що вона проживала разом з ОСОБА_4 з 2019 року як дружина та чоловік, шлюб між ними не був зареєстрований. Шлюб не реєстрували, оскільки в цьому не було потреби. За час спільного проживання вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм помешкання, робили поточний ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, крім того всі свята проводили в колі рідних та друзів. Після повномасштабного вторгнення на територію України російських військ, вона разом з ОСОБА_4 в серпні 2022 перемістились з смт. Чаплинка до м. Дніпра, де продовжували проживати разом однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 . До переміщення в м. Дніпро позивач та ОСОБА_4 проживали в її будинку з 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 . 20.06.2024 ОСОБА_4 був мобілізований для проходження військової служби. У жовтні 2024 року отримала від ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщення на зниклого безвісти №7/2888 від 09.10.2024, про те що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зник безвісти 26.09.2024 поблизу н.п. Медвежжя Глушковського району Курської області. Відомості про зниклого безвісти ОСОБА_4 15 жовтня 2024 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.115 КК України за №12024041660001193. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення.

Просила суд встановити факт проживання однією сім`єю як жінки та чоловіка, без реєстрації шлюбу з 2019 року.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність заявленої позовної вимоги, оскільки позивач звернувшись і з позовом до суду, відповідно до вимог ч.2 ст.82, ч.5 ст.177 ЦПК України, додав до позовної заяви наявні в нього докази (копії відповідних доказів), що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. На підтвердження факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу позивачкою долучено спільні фото на яких зображені разом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в різні періоди їх спільного життя. Окрім цього, надано пояснення свідками.

12 лютого 2026 року від представника Міністерства оборони України – Матвєєнко Г.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилались на недоведеність позовних вимог.

06 березня 2026 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 надійшло клопотання про долучення доказів, що підтверджують встановлення факту загибелі солдата ОСОБА_4 , та отримання ОСОБА_1 сповіщення про його загибель, здійснення нею його похованням, отримання відповідних документів про його смерть.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи та свідки підтверджують лише факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки але не факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, що у сукупності досліджених доказів свідчить про те, що між ними не склалися та не мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином України.

На підтвердження факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу позивачем, в якості доказів долучено спільні фото на яких зображено разом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Згідно повідомлення на зниклого безвісти від 09.10.2024 №7/2888 ІНФОРМАЦІЯ_3 надісланого ОСОБА_1 , встановлено, що цивільний чоловік солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний на військову службу по мобілізації 20.06.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 зник безвісти 26.09.2024 поблизу АДРЕСА_3 .

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024041660001193 від 15.10.2024 внесено відомості за ч.1 ст.115 КК України, за фактом заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про те, що її цивільний чоловік ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 солдат, стрілець-номер обслуги 4 ДШВ 3 десантного взводу десантної роти військової частини НОМЕР_1 проходячи службу в ЗС, зник безвісти 26.09.2024 року н.п. Медвежжя Глушковського району Курської області російської Федерації (22079 від 15.10.2024)

До позовної заяви також, долучено виписку з картки за період 19.12.2023 -по 19.12.2024, заяви від ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , згідно яких останні підтверджують, що особисто знайомі з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , які переїхали з Херсонської області смт. Чаплинка в м. Дніпро, та постійно проживали разом.

На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 отримала сповіщення сім`ї №377 від 13.02.2026 з ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до якого, її чоловік, колишній стрілець-номер обслуги 4 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який раніше вважався зниклим безвісті 26.09.2024, згідно постанови про встановлення особи трупа (станом на 29.12.2025 р.), вважається загиблим ІНФОРМАЦІЯ_7 біля н.п. Медвежжя Глушковського району Курської області російської федерації внаслідок артилерійського обстрілу.

Згідно свідоцтва про поховання №264668 від 17.02.2026 року ОСОБА_1 здійснила поховання померлого ОСОБА_4 .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку позовного провадження із позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Обґрунтовуючи вимоги позову ОСОБА_1 посилалася на необхідність забезпечення її права на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час виконання обов`язків військової служби.

При цьому ОСОБА_1 не посилалася на обставини вирішення питання встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 в позасудовому порядку, з ухваленням за його наслідками будь-якого рішення органу державної влади або місцевого самоврядування та виникнення у зв`язку із цим публічно-правового спору за участю заявника.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту родинних відносин між фізичними особами, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України.

Такі висновки про застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Ці висновки є релевантними для застосування у цій справі.

Міністерство оборони України як суб`єкт владних повноважень не приймало рішень щодо відмови заявнику у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, а заявник, відповідно, не отримувала відмову у призначенні такої допомоги, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати, що в неї наявний спір з Міністерством оборони України.

Предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є передусім сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї, але визначає указані вище критерії, за наявності яких особи складають сім`ю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 17.04.2019 у справі № 456/1258/17, від 02.04.2020 у справі № 357/13948/16-а, від 12.11.2020 у справі № 822/630/17.

За вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім`ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

На підтвердження позовних вимог позивачем в якості доказів долучено спільні фото на яких зображено разом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Окрім цього, долучено заяви від ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , згідно яких останні підтверджують, що особисто знайомі з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , які переїхали з Херсонської області смт. Чаплинка в м. Дніпро, та постійно проживали разом.

Також судом першої інстанції допитано свідок ОСОБА_9 , яка повідомила суду, що з позивачем має добросусідські стосунки, оскільки дружила з ОСОБА_10 дочкою позивачки, в серпні 2022 року вона їй повідомила, що необхідна квартира для ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , вони проживали разом у ОСОБА_13 , бачила, що вони тримались за руки, цілувались, в червні 2024 Вову мобілізували, ОСОБА_11 їздила до нього до навчального центру; свідка ОСОБА_8 яка повідомила суду, що знає ОСОБА_11 та ОСОБА_14 мала з ними добросусідські відносини, проживали в Чаплинці, на початку війни вони переїхали до м. Дніпра, разом вели спільне господарство, жити разом почали з 2019, добре відносились один до одного, будували плани на майбутнє, більше вона спілкувалась зі ОСОБА_11 , з ОСОБА_14 спілкувалась приблизно три рази. ОСОБА_14 почав робити ремонт, зі ОСОБА_11 були завжди разом; свідка ОСОБА_7 , яка повідомила суду, що мала з ОСОБА_11 та ОСОБА_14 має добросусідські стосунки, проживали разом з 2022 року, свідок товаришувала з обома, при цьому бачила, що між ОСОБА_15 та ОСОБА_11 були теплі взаємовідносини, проявляли любов один до одного, разом ходили по магазинах, в них був спільний бюджет, займалися благоустроєм квартири, купували меблі. В червні 2024 ОСОБА_14 мобілізували, в вересні 2024 зник безвісти.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19). Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 17.04.2019 у справі № 456/1258/17, від 02.04.2020 у справі № 357/13948/16-а, від 12.11.2020 у справі № 822/630/17.

Сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18).

Спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18).

Сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18); від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18); від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Доводи апелянта щодо отримання ОСОБА_1 сповіщення про загибель ОСОБА_4 , займалась його похованням, отримувала відповідні документи про його смерть. Колегія суддів визнає недостатніми для підтвердження факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки наявність лише документів, пов`язаних зі смертю та захороненням спадкодавця, не є доказом перебування з ним у фактичних шлюбних відносинах (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18)).

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них.

У справі, яка переглядається, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а саме доказів їх проживання за однією адресою, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Таким чином, можна дійти висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з повним з`ясуванням фактичних обставин справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 жовтня 2025 року – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 березня 2026 року.

Головуючий

Судді: