Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №307/1476/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 307/1476/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 березня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої – судді Кожух О.А.,

суддів – Джуги С.Д.,Мацунича М.В.,

за участі секретаря – Плешинець З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2025 року в справі №307/1476/25 (головуючий суддя Ніточко В.В., повний текст рішення складено 01.10.2025) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її материнських прав.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 18 січня 2012 року до 31 січня 2023 року він перебував у шлюбі з відповідачкою. Під час перебування сторін у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , який проживає разом з позивачем.

Зазначив, що відповідачка не приймає участі у вихованні сина, не дбає про його духовний, фізичний та моральний розвиток. Також, відповідачка не сплачує аліменти на утримання сина, не надає йому жодної матеріальної допомоги. Вважає, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

На підтвердження своїх доводів позивач подав суду акт обстеження матеріально побутових умов проживання позивача, довідку Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, характеристику дитини щодо навчання в Глибокопотіцькому ліцеї «Стримтура», пояснення свідків та розрахунок заборгованості зі сплати аліментів.

Посилаючись на вказані обставини просив суд позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини. Суд вказав, що матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. А факт того, що відповідач не заперечує проти задоволення позову не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов - задовольнити та позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги того, що відповідач не бере участі у вихованні та матеріальному утриманні сина, не цікавиться його життям, не піклується про нього.

На обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що згідно висновку органу опіки та піклування Солотвинської селищної ради від 16.07.2025 відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 2012 року народження. Цим же висновком дано згоду на позбавлення відповідачки батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_3 2012 року народження.

Вважає, що відповідачем свідомо подано заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав у зв`язку з тим, що вона фактично виїхала на постійне місце проживання до Чеської республіки та в Україну повертатися не бажає.

Зазначені обставини вважає такими, що свідчать про ухилення від виховання дитини у зв`язку з винною поведінкою відповідачки, оскільки матеріалами справи не підтверджено вчинення позивачем перешкод відповідачу у спілкуванні та вихованні сина.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Межі розгляду справи апеляційним судом та явка осіб

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Учасники справи в судове засідання не з`явились повторно, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином (а.с.162-165) - повістки були доставлені до електронних кабнетів, а апелянту, за його заявою (а.с.31) - у формі SMS-повідомлення. Попереднє судове зсідання було відкладено за клопотанням представника апелянта.

Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Фактичні обставини справи встановлені судом

Судом встановлено, що згідно з рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 18 січня 2012 року – розірвано (а.с. 14-15).

У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Мати дитини - ОСОБА_2 , батько - ОСОБА_1 (а.с. 12).

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 лютого 2023 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1 900 грн. щомісячно, починаючи з 03 листопада 2022 року, і до його повноліття (а.с. 17-19).

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_1 , він проживає в АДРЕСА_1 , і разом з ним проживає мама ОСОБА_4 та син ОСОБА_3 (а.с. 21).

Згідно з довідкою Глибокопотіцького старостинського округу Солотвинської селищної ради від 22 січня 2025 року № 18 ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 , і має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , який проживає разом з ним (а.с. 23).

Згідно з характеристикою ОСОБА_3 , 2012 року народження, виданої Глибокопотіцьким ліцеєм «Стримтура», ОСОБА_3 навчається у 7-Б класі, виховується у неповній сім`ї. Батько – ОСОБА_1 цікавиться успіхами сина і бере активну участь у навчанні та вихованні сина (а.с. 24).

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів, станом на 11 листопада 2024 року, становить 47 500 грн. 00 коп. (а.с.25-26).

Згідно з висновком органу опіки і піклування Солотвинської селищної ради від 16 липня 2025 року, вирішено вважати за доцільне позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.77-80).

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Солотвинської селищної ради 03.07.2025 під час розгляду питання про позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 мати дитини не з`явилася, хоча була належним чином повідомленою про час засідання.

Орган опіки та піклування зазначив, що 08.07.2025 до відповідних уповноважених органів м. Подєбради Чеської Республіки звернулась ОСОБА_2 із нотаріально засвідченою заявою, в якій відповідачка дала згоду на позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.79).

Згідно з ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 17.09.2025 суд першої інстанції визнав участь позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні обов`язковою та зобов`язав позивача забезпечити участь в судовому засіданні малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.91-92).

З протоколу судового засідання від 01.10.2025 вбачається. що позивач в судове засідання не з`явився та не забезпечив явку в судове засідання малолітнього ОСОБА_3 (а.с.103-105).

Застосовані норми права та мотиви апеляційного суду

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Згідно зі статтею 166 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

А тому, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.

Позбавлення батьківських прав повинно бути наслідком свідомої поведінки батьків (одного з них) щодо виховання дитини, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах, зокрема: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17, від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14, від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 309/556/17, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 02 серпня 2022 року у справі №743/269/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/1706, від вересня 2023 року у справі № 545/560/21. Судова практика Верховного Суду щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною;

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилався на те, що він самостійно виховує та утримує дитину, натомість відповідачка не цікавляться дитиною, ухиляється від виконання обов`язків по вихованню дитини, не виявляє бажання спілкуватись з сином, коштів на утримання дитини не надає, зокрема, і не сплачує аліменти. Крім того, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що відповідачкою свідомо подано заяву про згоду на позбавлення батьківських прав у зв`язку з тим, що вона фактично виїхала на постійне місце проживання до Чеської республіки та в Україні повертатись не бажає.

Таким чином, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, позивач визначає пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України – ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, на яке посилається позивач, може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Такий висновок зроблено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (№ 37283/13) від 10.09.2019 було визначено, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване зазначеним положенням Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та «відновлення» сім`ї.

Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Дослідивши висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Солотвинської селищної ради у даній справі від 16.07.2025 (а.с. 77-80), колегія суддів зазначає, що орган опіки та піклування вказав, що в інтересах дитини доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , внаслідок ухилення матері від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Зокрема, зазначив, що ОСОБА_2 звернулась 08.07.2025 до відповідних уповноважених органів м. Подєбради Чеської Республіки із нотаріально засвідченою заявою, в якій відповідачка дала згоду на позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Тому заява ОСОБА_2 щодо її згоди на позбавлення її батьківських прав не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки така порушує інтереси дитини. Відповідні висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.

Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування, оскільки в ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, не наведено обставин по намаганню вказаного органу як відповідального за захист прав дітей об`єктивно визначити ставлення мами до дитини, і яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси дитини. У висновку не наведено мотивів про причини усунення відповідача від утримання та виховання дитини;

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне — за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21). Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

В той же час, матеріали справи не містять доказів застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Факт стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання дитини сам по собі не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню сина, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання.

Доводи позивача про наявність у відповідачки заборгованості зі сплати аліментів не можуть бути підставою для позбавлення материнських прав.

Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням ( рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54).

Позбавлення особи батьківських прав є особливо далекосяжним заходом, який позбавляє одного з батьків сімейного життя з дитиною, і не відповідає меті їх возз`єднання. Ця сфера особливо потребує захисту від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 08 січня 2013 року у справі «S.S. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 96).

Позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дітей є втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням, якщо воно не здійснюється «відповідно до закону», не переслідує одну із законних цілей згідно з пунктом 2 статті 8 і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» (Jovanovic v. Sweden), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 79).

У справі, що переглядається, апеляційним судом не встановлено будь-якої реальної загрози від відповідачки як матері благополуччю її сина, водночас лише сам факт не проживання матері із сином після розірвання шлюбу між сторонами, не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено.

Належних і допустимих доказів винного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, неможливості зміни її поведінки на краще, позивачем не надано, а заява ОСОБА_2 про її згоду на позбавлення її батьківських прав є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

В той же час, судом першої інстанції попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і таке рішення відповідачем не оскаржувалось.

Висновки апеляційного суду

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2025 року – залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 березня 2026 року.

Головуюча:

Судді: