Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №451/1469/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 451/1469/25

Провадження № 2/456/259/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

16 березня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Валовін Ю. В. ,

з участю секретаря Байко В.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін та учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Гаталяка М.Я. просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, що визначене рішеннями суду в розмірі 412 028,44 грн.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача покликається на те, що 4 серпня 2014 року, приблизно о 4 год. 30 хв. водій автомобіля «Опель Віваро» ОСОБА_2 порушив правила дорожнього руху, спричинив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої позивач став інвалідом, а заподіяні йому збитки становлять 263 982, 61 грн. ОСОБА_2 добровільно виплатив позивачу 500, 00 грн. ще до постановлення вироку. 5 грудня 2016 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області постановив вирок у справі № 456/86/15-к, яким стягнув на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Страхова компанія «Київ-Ре» страхову виплату за заподіяну матеріальну шкоду 60 803,44 грн., за заподіяну моральну шкоду 590,17 грн.; з ОСОБА_2 за заподіяну матеріальну шкоду 75 713, 00 грн., за заподіяну моральну шкоду 126 376, 00 грн., а разом - 202 089, 00 грн. Гроші боржник ОСОБА_2 досі позивачу не виплатив. 17 вересня 2020 року Радехівський районний суд Львівської області виніс рішення у справі N?451/1777/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов?язання за період з 05.08.2014 по 30.11.2019 року та стягнув з нього кошти в сумі 295 009, 52 грн.

Проте станом на дату звернення до суду відповідач не погасив ні суму грошового зобовязання ні суму визначених рішенням суду інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Позивач у вказаному позові просить стягнути інфляційні нарахування та 3 % річних за період від грудня 2019 по 31.12.2024 року. В наведеному ним розрахунку, інфляція і три відсотки річних становлять: 145 054, 73 грн. + 30 818, 57 грн. + 199 278, 93 грн. + 36 876, 21 грн. = 412 028, 44 грн. (чотириста дванадцять тисяч двадцять вісім гривень 44 грн.).

Відповідач ОСОБА_2 у запропонований судом строк відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до нього про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не подав.

Інших заяв по суті справи, в яких відповідно до ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви (клопотання) учасників справи.

08.10.2025 через підсистему електронний суд надійшла заява позивача про усунення недоліків, які слугували підставою для залишення позовної заяви без руху.

27.10.2025 через підсистему електронний суд надійшла заява про участь в засіданні в режимі відео конференції поза межами суду.

09.12.2025 через підсистему електронний суд надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі позивача та його представника, надав згоду на заочний розгляд справи.

Будь-яких інших заяв та/чи клопотань від учасників справи, зокрема клопотань про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін або про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2025 головуючим суддею у справі визначено суддю Валовін Ю.В. /а.с. 38/.

Ухвалою від 29.09.2025 позовну заяву залишено без руху з причин не долучення до позовної заяви поданої через підсистему «Електронний суд» підтвердження надсилання відповідачу копій поданих до суду документів /а.с.39/.

За наслідками усунення недоліків, ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.11.2025 /а.с. 47/.

Ухвалою від 17.11.2025 задоволено клопотання представника позивача щодо проведення підготовчого засідання в режимі відео конференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд» /а.с. 56/.

Судове засідання 17.11.2025 відкладено на 16.12.2025 у зв`язку з неявкою відповідача в справі.

Ухвалою судового засідання від 16.12.2026 розгляд справи відкладено на 23.01.2026 у зв`язку з неявкою відповідача /а.с. 52/.

23.01.2026 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 16.02.2026 /а.с.69/.

Ухвалою від 16.02.2026 розгляд справи відкладено на 16.03.2026 через неявку відповідача.

Розгляд справи відбувся 16.03.2026 без участі сторін.

В судовому засіданні представник позивача Гаталяк М. Я. позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити. Поданою суду заявою надав згоду на проведення заочного розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, на виклик суду в судові засідання 17.11.2025, 16.12.2025, 23.01.2026, 16.02.2026, 16.03.2026 не з`явився, про причину неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України зважаючи на наявність згоди позивача, ухвалив здійснювати заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних, які необхідні для встановлення фактичних обставин справи, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

4 серпня 2014 року, приблизно о 4 год. 30 хв. водій автомобіля «Опель Віваро» ОСОБА_2 порушив правила дорожнього руху, спричинив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої позивач став інвалідом, а заподіяні йому збитки становлять 263 982, 61 грн. ОСОБА_2 добровільно виплатив позивачу 500, 00 грн. ще до постановлення вироку. 5 грудня 2016 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області постановив вирок у справі № 456/86/15-к, яким стягнув на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Страхова компанія «Київ-Ре» страхову виплату за заподіяну матеріальну шкоду 60 803,44 грн., за заподіяну моральну шкоду 590,17 грн.; з ОСОБА_2 за заподіяну матеріальну шкоду 75 713, 00 грн., за заподіяну моральну шкоду 126 376, 00 грн., а разом - 202 089, 00 грн. Гроші боржник ОСОБА_2 досі позивачу не виплатив.

17 вересня 2020 року Радехівський районний суд Львівської області виніс рішення у справі N?451/1777/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов?язання за період з 05.08.2014 по 30.11.2019 року та стягнув з нього кошти в сумі 295 009, 52 грн.

Таким чином, судом встановлено наявність двох сум заборгованості визначених рішеннями судів: сума заборгованості визначена 05.12.2016 вироком Стрийський міськрайонний суд Львівської області в розмірі 202 089,00 грн та сума заборгованості визначена 17.09.2020 рішенням Радехівський районний суд Львівської області в розмірі 295 009, 52 грн.

Відтак розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних слід здійснювати щодо кожної з вказаних сум окремо, оскільки початок відліку розрахунку буде різний.

Розрахунок трьох відсотків річних щодо заборгованості в розмірі 202 089, 00 грн зроблено за період з 1 грудня 2019 року по 31 грудня 2024 року, тобто охоплює той період що не охоплений рішенням від 19.09.2020. Оскільки відповідач прострочив повних п?ять рокі і 1 місяць, то сума заборгованості розраховується наступним чином: ((6 062, 67 ? 5) + (6 062, 67 / 12 х 1)) = 30 818, 57 грн.

Інфляційні втрати щодо вказаної суми розраховано за період з 01.12.2019 по 31.12.2024. Середній індекс інфляції за вказаний період становить 1,7177. Відповідно розмір інфляційних втрат становитиме: (202 089, 00 * 1,7177)- 202 089, 00 = 145 054, 73 грн.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції 295 009, 52 здійснено за період з 1 листопада 2020 року по 31 грудня 2024 року. Середній індекс інфляції визначено на рівні 1,6755, що в підсумку складає 199 278, 93 грн. інфляційних втрат.

Розрахунок трьох відсотків річних від суми 295 009, 52 грн здійснено за період з 1 листопада 2020 року по 31 грудня 2024 року на суму 295 009, 52 грн. Відповідач вважає, що прострочив повних чотири роки і 2 місяці, відтак зважаючи на зазначену вище формулу розрахунку розмір 3 % річних становить 36 876, 21 грн.

В підсумку інфляція і три відсотки річних становлять: 145 054, 73 грн. + 30 818, 57 грн. + 199 278, 93 грн. + 36 876, 21 грн. = 412 028, 44 грн.

Розмір нарахованої інфляції, 3 % річних, а також строків їх нарахування, відповідачем не спростовано, своїх розрахунків сторона відповідача суду не надала.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішеннями суду, які набрали законної сили, встановлений обов`язок відповідача щодо відшкодування позивачу шкоди в зв`язку з втратою працездатності.

Відповідно до ч.1 ст. 1202 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

За заявою потерпілого, у разі підвищення вартості життя, розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого, у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду (стаття 1208 ЦК України).

Тобто, цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб - кредиторів встановлена можливість збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у триваючих правовідносинах.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, який згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Подібний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 07 лютого 2018 року по справі № 910/11249/17.

Так, Верховний Суд зробив висновок, що норма ст. 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Великою Палатою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зроблено висновок щодо можливості застосування положень ст. 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачене договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Постановою ВС від 06 березня 2019 року у справі № 577/5360/15-ц зроблено висновок, що за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Також суд враховує правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц відповідно до якої формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням наведених вище норм права, позивач має право на стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення.

Оцінка доказів та висновки суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що згідно вироку Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року, у справі № 456/86/15-к, ОСОБА_2 визнано винним за ч.2 ст. 286 КК України та за цивільним позовом з ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 75 713, 00 грн. – відшкодування завданої матеріальної шкоди та 126 376, 00 грн. - відшкодування завданої моральної шкоди. Вказана шкода відшкодована не була. В подальшому рішенням Радехівського районного суд Львівської області визначено стягнути з ОСОБА_2 3 % річних та інфляційні втрати нараховані на суму заборгованості визначену рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області, в загальному розмірі 295 009, 52 грн. Тобто факт наявності грошових зобов`язань визначених рішеннями судів підтверджується належними доказами.

Відтак судом встановлено, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які в повній мірі підтверджують підставність заявлених позивачем вимог.

В силу положень ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи вищенаведене, розгляд справи відбувся 16.03.2026 без участі сторін, однак датою ухвалення рішення у справі за позовом є дата складення повного судового рішення 25.03.2026, що не суперечить розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інфляційні втрати та 3 % річних у загальному розмірі 412 028,44 (чотириста дванадцять тисяч двадцять вісім гривень сорок чотири копійки) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави, сплачений судовий збір в розмірі 4 120,28 (чотири тисячі сто двадцять гривень двадцять вісім копійок) грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачкою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2026.

Повне найменування сторін у справі.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_2

Суддя Юлія ВАЛОВІН