Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №199/15306/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/15306/25

(2/199/1546/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

02 березня 2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі

головуючого судді Богун О.О.,

при секретареві Дубовик А.П.,

за участю учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Хлабистіна Д.М.

розглянувши у порядку загального позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення витрат на поховання та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення витрат на поховання та стягнення моральної шкоди в якому зазначила що, 01.07.2023 року приблизно о 13:00 годин на залізничній колії РФ «Придніпровська залізниця» у місті Дніпро, потягом «АТ Укрзалізниця» був смертельно травмований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Електропотяг яким було травмовано чоловіка є джерелом підвищеної небезпеки. Позивачка звертається до суду оскільки є донькою загиблого.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву в якому вказав що заперечує позов та просить відмовити в його задоволенні оскільки вважає що витрати на поховання сплачені не позивачкою а третьою особою, також зазначає що зі змісту позовної заяви неможливо встановити, яким конкретно джерелом підвищеної небезпеки було смертельно травмовано батька позивача, дату події, місце події та хто є власником цього джерела. Фактично усі доводи, викладені представником позивача у позовній заяві, ґрунтуються виключно на його словах та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами у розумінні цивільного законодавства. Вважає що представник позивача не надав жодних доказів що могли б підтвердити факти наведені в позовній заяві.

Позивачка надала до суду відповідь на відзив в якому зазначила що не погоджується з правовою позицією відповідача, вважає що наданих доказів достатньо для всебічного розгляду справи та просить задовольнити позов.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено що 01.07.2023 року приблизно о 13:00 годин на залізничній колії РФ «Придніпровська залізниця» у місті Дніпро, потягом «АТ Укрзалізниця» був смертельно травмований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Електропотяг яким було травмовано чоловіка є джерелом підвищеної небезпеки. Позивачка звертається до суду оскільки є донькою загиблого.

Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 , яка є донькою померлого ОСОБА_3 ,нанесена моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях, котрі вона понесли у зв`язку зі смертю свого батька. При цьому, така шкода є неоціненною та такою, що не може бути відновлена.

Зі змісту п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України вбачається, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, відповідна особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №760/28302/18-ц (провадження №61-12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі №133/1238/17 (провадження №61-19345св19).

При цьому, з наведеного також слідує, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відтак, особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини.

Судом враховано, що смерть ОСОБА_3 настала від тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок наїзду на нього поїзда АТ «Українська залізниця» під керуванням локомотивної бригади в складі машиніста та його помічника, що перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням смерті ОСОБА_3 . Отже, власником джерела підвищеної небезпеки є АТ «Українська залізниця».

Відтак, у позивачів виникло право вимоги до відповідача АТ «Українська залізниця» як до власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Так, під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). При цьому, особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Отже, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Проте, обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі №742/637/19 (провадження №61-320св20).

В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.

Згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування.

Як встановлено під час розгляду справи в суді, смерть ОСОБА_3 настала внаслідок тупої поєднаної травми тіла, яка утворилась в результаті травмування поїздом, володільцем якого, як джерела підвищеної небезпеки, є АТ «Українська залізниця», з яким працівники локомотивної бригади знаходяться у трудових відносинах, та яка перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_3 .

Відтак, під час розгляду справи судом взагалі не встановлено, що подія трапилась внаслідок грубої необережності чи умислу потерпілого ОСОБА_3 , або внаслідок непереборної сили.

Відсутність в діях заподіювача шкоди - володільця джерела підвищеної небезпеки складу кримінального правопорушення, відсутність суспільно-небезпечних протиправних дій працівника залізничного транспорту не мають правового значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1,ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано стороною відповідача, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - поїзда АТ «Українська залізниця», яким керував машиніст разом із помічником машиніста, котрі знаходяться у трудових відносинах з відповідачем. Стороною відповідача не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що у даному випадку мали місце непереборна сила або умисел потерпілого.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивачу смертю її батька, яка настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що їм спричинені та будуть спричинятися протягом усього життя душевні страждання, відбулася зміна способу їхнього життя та виникла необхідність докладати надзвичайних зусиль для подальшої організації життя. Відновити становище, яке існувало до смерті ОСОБА_3 у житті позивачів неможливо, а тому, на переконання суду, відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України це є підставою для відшкодування моральної шкоди позивачам незалежно від вини відповідача.

Позивач прохала стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 1 211 200 гривень, що на думку суду є не належним відшкодуванням у цьому випадку та не відповідатиме вимогам розумності і справедливості, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 25 200 гривень в якості відшкодування витрат, понесених на поховання батька ОСОБА_3 , то суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Відповідно до положення ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», поховання померлого це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», визначено, що у разі смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання тій особі, яка понесла ці витрати.

Однак позивачкою не надано належних та допустимих доказів сплати послуг з поховання, платіжних інструкцій.

За приписами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з вище викладеним суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись стст.12-13,76-81,141,259,263-268,353,430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення витрат на поховання та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 юридична адреса: 03150, м.Київ, вул. Єжи Гедройця, буд.5, ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 200 000 (двісті тисяч гривень) 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у сумі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім гривень) 00 копійок.

В іншій частині заявлених позовних вимог – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Богун

02.03.2026