Вирок від 25 березня 2026 р. у справі №308/17054/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/17054/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_4 , який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника - адвоката ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071170000596 від 22.09.2025,

за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердичів Житомирської області, українця, громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із повною загальною середньою освітою, не одруженого, який має на утриманні малолітню дитину, працює на посаді провідника пасажирських вагонів АТ «Укрзалізниця», раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.09.2025 року, близько 21 години 20 хвилин, перебуваючи в тамбурі вагона №21 пасажирського поїзда №28, сполученням "Чоп-Київ" за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, місто Чоп, площа Героїв Майдану, №3, перон №2, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, в ході конфліктної ситуації з потерпілим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою заподіяння йому тілесних ушкоджень, розпочав суперечку з останнім, після чого взяв у руку ніж, яким наніс ОСОБА_8 один удар в область черевної порожнини, внаслідок чого заподіяв останньому, відповідно до висновку судово-медичної експертизи, ушкодження у вигляді проникаючого поранення в ділянці з пошкодженням печінки, гемоперитонеум, вказані тілесні ушкодження були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою, згідно п. 2.1.3. (к) " Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

У подальшому ОСОБА_7 , каретою швидкої допомоги був доставлений та госпіталізований до КНП «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради.

Своїми діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, а саме: умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, показав, що викладені в обвинувальному акті обставини, мали місце. Дійсно, він, працюючи провідником пасажирських вагонів АТ «Укрзалізниця», зайшов у вагон, у якому працює потерпілий ОСОБА_7 , і між ними одразу виникла суперечка, у ході якої ОСОБА_5 взяв у руку ніж та заподіяв ОСОБА_7 один удар в ділянку черевної порожнини. Після цього він одразу був затриманий. Щиро кається у вчиненому.

Прокурор під час судового засідання обвинувальний акт підтримав та просив притягнути ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за вчинений злочин, призначити покарання у виді позбавлення волі, із застосуванням статті 75 КК України, враховуючи, що такий активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у вчиненому та здійснив благодійний внесок на користь Збройних сил України.

Представник потерпілого в судовому засіданні просив притягнути ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за вчинений злочин, з позицією прокурора погоджується, просив задовольнити цивільний позов.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 , після роз`яснення йому суті обвинувачення та положень ст. 63 Конституції України і ст. 18 КПК України, свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення визнав повністю за обставин зазначених у обвинувальному акті, погодився давати покази, пояснив суду все так, як зазначено у обвинувальному акті, та приймаючи до уваги те, що прокурор, представник потерпілого та обвинувачений не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 визнав вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, зазначив, що фактичні обставини відповідають суті тих подій, які викладені в обвинувальному акті, тому об`єктивних сумнівів у доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.121 КК України, у суду немає.

Враховуючи викладене, суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 , дійшов висновку, що винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7 звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. У пункті 2 вказаної постанови зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Пунктами 2, 3 ст. 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, індивідуалізації та законності, покарання повинно відповідати характеру вчинених дій, ступеня тяжкості вчиненого та даним про особу винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, визначених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому слід суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів.

Разом з тим, з урахуванням наведених пом`якшуючих обставин, даних про особу обвинуваченого, який згідно з довідкою КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради від 15.10.2025 №2399 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-фтизіатра не перебуває, за допомогою до лікаря-психіатра не звертався, який раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно, має на утриманні малолітню доньку (зі слів), суд вважає, що достатньою мірою для виправлення та запобігання вчиненню ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень є міра покарання, передбачена санкцією ч. 1 ст. 121 КК України - у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. Водночас, суд вважає за можливе застосувати ст. 75 КК України і звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які сприятимуть його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового кримінального правопорушення.

Представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_4 заявлено цивільний позов про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, в якому просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 20 000 гривень та моральну шкоду в розмірі 80 000 грн.

У судовому засіданні у ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 цивільний позов у частині стягнення матеріальної та моральної шкоди визнав в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч.1 ст.129 КПК України).

Як вбачається з положень ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Враховуючи дотримання позивачем вимог ст. 128 КПК України та того, що визнання цивільного позову обвинуваченим не суперечить вимогам закону (ст. 16, ч.1 ст. 1166, ч. 2 ст. 1192 ЦК України), враховуючи ч. 4 ст. 206 ЦПК України, суд приходить до висновку, що цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.09.2025 ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з правом внесення застави, постановлено строк тримання під вартою ОСОБА_5 обчислювати з 01 год. 42 хв. 22 вересня 2025 року до 20 листопада 2025 року, включно.

У подальшому строк запобіжного заходу відносно обвинуваченого неодноразово продовжувався, востаннє ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.02.2026 на строк до 19.04.2026, включно.

У зв`язку із призначенням обвинуваченому ОСОБА_5 покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, застосований запобіжний захід підлягає скасуванню.

Згідно ч.1 ст.377 КПК України якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі звільнення від відбування покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання обвинуваченому підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення, починаючи з 01 год. 42 хв. 22 вересня 2025 року по 26 березня 2026 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Процесуальних витрат у кримінальному провадженні немає.

Долю речових доказів потрібно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.100, 349, 368-370, 373, 374, 377, 394, 395 КПК України, суд

у х в а л и в:

визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю три роки, який відраховувати з моменту проголошення вироку.

На підставі статті 76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши його негайно з-під варти.

У строк відбування покарання ОСОБА_5 зарахувати строк попереднього ув`язнення з 01 год. 42 хв. 22 вересня 2025 року по 26 березня 2026 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_7 20 000 (двадцять тисяч) грн матеріальної шкоди та 80 000 (вісімдесят тисяч) грн моральної шкоди.

Речові докази: матерчату футболку білого кольору з кольоровими малюнками, яку поміщено до паперового пакету НПУ СУ, та предмет, ззовні схожий на ніж, розміром 20 см з чорною ручкою, який поміщено до паперового пакету НПУ СУ, - знищити.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.

З інших підстав вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області ОСОБА_1