Вирок від 25 березня 2026 р. у справі №302/307/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/307/26

1-кп/302/87/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2026селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді ОСОБА_1

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань в селищі Міжгір`я кримінальне провадження, відомості про яке внесені 07 січня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026071110000006 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тітківці Міжгірського району Закарпатської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з повною середньою освітою, одруженого, пенсіонера, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

06 січня 2026 року біля 15:03 год ОСОБА_4 , перебуваючи по вул. Шевченка в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області, отримав від громадянина ОСОБА_7 , банківську картку «Ощадбанку» НОМЕР_1 , достовірно знаючи, що вона не належить останньому, умисно, шляхом вільного доступу, з метою викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, викрав грошові кошти у сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень з банківської картки «Ощадбанку» НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_6 . Після чого ОСОБА_4 розділив грошові кошти у сумі 4 000 (чотири) тисячі гривень між своїми знайомими, а саме ОСОБА_7 у сумі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень та ОСОБА_8 у сумі 500 (п`ятсот) гривень, а решту грошових коштів у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень та банківську картку «Ощадбанку» НОМЕР_1 залишив собі та зберігав у себе. Своїми протиправними діями громадянин ОСОБА_4 спричинив матеріальні збитки потерпілому ОСОБА_6 на суму 4 000 (чотири тисячі) гривень.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину у вчиненому злочині визнав повністю.

Вирішуючи питання щодо обсягу дослідження доказів суд установив, що фактичні обставини справи повністю визнаються учасниками справи, відповідно до їх викладу в обвинувальному акті та не оспорюються ними. При цьому суд з`ясував чи правильно розуміють учасники зміст цих обставин та перевірив добровільність їх позицій.

Суд роз`яснив учасникам справи, що у випадку визнання ними обставин провадження, може бути визнано недоцільним дослідження доказів на підтвердження таких обставин, - в такому випадку сторони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

На підставі частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, за згодою учасників справи, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які підтверджують подію кримінального правопорушення та вину ОСОБА_4 у його вчиненні та ніким не оспорюються.

Відповідно до частин третьої й четвертої статті 349 КПК України суд обмежив обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідженням даних, які характеризують його особу.

Допитаний у судовому засідання ОСОБА_4 свою вину в учиненні інкримінованого правопорушення визнав. Після роз`яснення про право не говорити нічого з приводу обвинувачення й відповідати на питання висловив добровільне бажання надавати показання й відповідати на поставлені питання. Пояснив суду, що дійсно 06 січня 2026 року біля 15:03 год він отримав від ОСОБА_7 банківську картку з якої в банкоматі зняв 4 000,00 грн. Зняті грошові кошти у сумі 4 000 (чотири) тисячі гривень ОСОБА_4 розділив між своїми знайомими, а саме ОСОБА_7 у сумі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень та ОСОБА_8 у сумі 500 (п`ятсот) гривень, а решту грошових коштів у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень та банківську картку «Ощадбанку» залишив собі та зберігав у себе. Повідомив, що шкодує про вчинене і щиро розкаюється та в майбутньому ніколи подібного не повторить. Ствердив, що активно сприяв органам досудового розслідування у розкритті злочину, надав правдиві показання щодо обставин його вчинення й добровільно видав докази, зокрема банківську картку й грошові кошти. Повідомив, що повністю відшкодував потерпілому заподіяну шкоду й примирився з ним.

Суд, розглядаючи кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення, належним чином проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Виходячи з загальних засад призначення покарання, принципу його законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації, при призначенні покарання ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, дані про особу винного, який судимостей не має, є особою похилого віку, позитивно характеризується за місцем проживання, позитивно характеризується за місцем роботи, на обліку психіатра, нарколога та фтизіатра не перебуває.

Обставинами, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України суд визнає - щире каяття та активне сприяння в розкритті злочину, примирення з потерпілим і добровільне відшкодування заподіяних збитків.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

З досудової доповіді Хустського районного сектору філії ДУ "Центр пробації" в Закарпатській області щодо ОСОБА_4 вбачається, що ризик вчинення повторно кримінального правопорушення, як і ризик небезпеки обвинуваченого для суспільства чи окремих осіб оцінюється як середній, що, на думку органу пробації, свідчить про можливість виправлення його без ізоляції від суспільства.

Прокурор ОСОБА_3 висловив думку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю один рік з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Потерпілий ОСОБА_6 повідомив, що ОСОБА_4 повністю відшкодував заподіяну шкоду, вони примирились, просив суворо його не карати.

ОСОБА_4 просив суворо його не карати, висловив готовність понести призначене судом покарання.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просив суд врахувати як пом`якшуючі обставини щире каяття та активне сприяння в розкритті злочину, відшкодування заподіяної шкоди та примирення з потерпілим. З врахуванням обставин справи просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні інкримінованого злочину та призначити йому покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України від відбування якого підзахисного звільнити з випробуванням з установленням іспитового строку тривалістю 1 рік.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_4 вид і міру покарання у межах, установлених у санкції ч. 4 статті 185 Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винуватого, фактичні обставини справи, наявність трьох обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, з врахуванням загальних засад призначення покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на мінімальний строк. Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини цієї справи в їх сукупності суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства й вважає за можливе, на підставі статті 75 КК України, звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, з установленням йому іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України.

Підстав для застосування положень статі 69 КК України суд не вбачає.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Судові витрати відсутні.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись статтями 368, 369-371, 373-374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 статті 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбуття призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням з установленням іспитового строку тривалістю один рік, зобов`язавши засудженого ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання.

Речові докази:

- грошові кошти в національній валюті в сумі 2 000 (дві тисячі)гривень: три купюри номіналом 500 (п`ятсот) гривень серійними номерами АМ 1523954, BY 6985029, ЕЖ 3649829, одна купюра номіналом 200 (двісті) гривень серійний номер ЕА 8262963 та три купюри номіналом 100 (сто) гривень серійними номерами АН 0493679, АП 3130530, ЕД 0924285 та банківську картку жовтого кольору «Ощадбанк» № НОМЕР_1 , які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_6 - залишити потерпілому ОСОБА_6 .

Вирок, з врахуванням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя: ОСОБА_1