Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №487/1282/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року

м. Київ

справа № 487/1282/22

провадження № 51 - 5299 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021150030000194

від 19 січня 2021 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Очаків Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою:

АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 152 ч. 4, ст. 156 ч. 2 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2024 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2024 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за ст. 152 ч. 4 КК України на строк 13 років;

- за ст. 156 ч. 2 КК України на строк 6 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_8 з ОСОБА_6 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження та включення інформації

про обвинуваченого до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.

ОСОБА_6 влітку 2020 року за обставин, детально викладених у вироку,

в будинку АДРЕСА_3 , застосовуючи фізичне

та психологічне насильство, вчинив розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_8 ,

2008 року народження, внаслідок чого порушив статеву недоторканість, нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток дитини.

Він же в серпні 2020 року в тому ж будинку вчинив розпусні дії і зґвалтував

ОСОБА_8 та в січні 2021 року, застосовуючи психологічне насильство, скоїв щодо неї розпусні дії в будинку АДРЕСА_2 .

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва

від 17 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник,посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати зазначені судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримати.

Зазначає, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 ґрунтуються на показаннях потерпілої, які не підтверджені іншими доказами

у справі. Зазначає, що вона, спілкуючись зі своїми родичами та експертами, неодноразово змінювала свої показання від початку досудового розслідування

і до направлення обвинувального акта до суду.

Вказує на безпідставність кваліфікації інкримінованих ОСОБА_6 діянь

за сукупністю злочинів, оскільки розпусні дії, вчинені до зґвалтування,

охоплюються диспозицією ст. 152 КК України та не потребують додаткової кваліфікації за ст. 156 цього Кодексу.

Вважає, що суд стягнув з ОСОБА_6 на користь потерпілої 500 000 грн,

не обґрунтувавши мотивів такого рішення з посиланням на докази.

На переконання захисника, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 занадто суворе покарання, а апеляційний суд не звернув увагу на наведені вище порушення, усупереч вимогам ст. 404 КПК України не дослідив повторно докази, належним чином не перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту, необґрунтовано відмовивши в їх задоволенні.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо нього і закрити кримінальне провадження.

Вказує на численні порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування та в ході судового розгляду, а саме: матеріали справи сфальсифіковані особами, які не мали повноважень на участь у справі, докази підроблені, порушені правила підслідності, реєстрації, об`єднання кримінальних проваджень, проведення слідчих та негласних слідчих розшукових дій, долучення речових доказів, призначення судових експертиз, вручення повідомлення

про підозру та відкриття матеріалів досудового розслідування, строки якого також не були дотримані.

Вважає, що його було неправомірно затримано, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою йому неодноразово безпідставно продовжувався, необґрунтовано відмовлено у задоволенні його відводів суддям та захисникам,

не забезпечено йому процесуальні права, ефективний захист і справедливий судовий розгляд, апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

Зазначає, що апеляційний суд не звернув увагу на вказані порушення, не усунув

їх та сам допустив, на переконання засудженого, неприпустиме порушення, оскільки не виправив технічну помилку, повторивши в ухвалі невірний номер судової справи - 487/1282/22 замість правильного 487/8299/21. Також вказує, що не зміг повноцінно взяти участь в апеляційному розгляді в режимі відеоконференції через погану якість зв`язку.

Заперечень на касаційні скарги захисника та засудженого від учасників судового провадження не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений і його захисник у судовому засіданні підтримали касаційні скарги, вважали їх обґрунтованими та просили їх задовольнити.

В судовому засіданні прокурор вважав касаційні скарги необґрунтованими

та просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

і в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання у касаційній скарзі засудженого, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6

у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, скоєні щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, та у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи, підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред`явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_6 . У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи необґрунтованими, і на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 152 ч. 4, ст. 156 ч. 2 КК України, послався на такі докази.

У суді обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, зазначивши, що потерпіла під впливом законного представника ОСОБА_11 його обмовила для того, щоб вигнати його з будинку, та з метою оформлення опіки над ОСОБА_8 .

Малолітня потерпіла ОСОБА_8 надала суду показання про те, як влітку 2020 року ОСОБА_6 , скориставшись відсутністю в будинку інших осіб, погрожуючи застосуванням фізичного насильства, вчинив щодо неї розпусні дії. Такі ж самі дії ОСОБА_6 вчиняв неодноразово, більше 20 разів. Також літом того ж року ОСОБА_6 зґвалтував її неприродним способом. Крім того, вже після переїзду

в інший будинок, взимку 2021 року ОСОБА_6 теж вчиняв щодо неї розпусні дії. Повідомила, що ОСОБА_6 робив це, коли нікого не було вдома, застосовуючи щодо неї фізичну силу та психологічне насильство, погрожував здати в дитячий будинок. Аналогічні показання потерпіла надала під час її допиту

в порядку ст. 225 КПК України слідчим суддею Заводського районного суду

м. Миколаєва 01 лютого 2022 року на базі сектору захисту та соціальної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали та/або стали свідками насильства

(за моделлю Барнахус).

Свідок ОСОБА_12 , дід потерпілої, показав суду, що з 2016 року після смерті його доньки він був опікуном дитини і вона мешкала разом з ним. Син його цивільної дружини ОСОБА_13 - ОСОБА_6 періодично мешкав разом із ними.

Коли свідок з дружиною рано вранці йшли на роботу, ОСОБА_6 залишався

із ОСОБА_8 удома наодинці. Про розпусні дії ОСОБА_6 дізнався від онуки після приїзду працівників поліції на виклик з приводу його сварки

із ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_13 надала суду показання аналогічні тим, що повідомив свідок ОСОБА_12 .

Згідно з протоколом огляду місця події від 20 січня 2021 року з домоволодіння

АДРЕСА_2 вилучено медичну клейонку, простирадло, підковдру, жіночі труси.

Відповідно до протоколу освідування від 19 січня 2021 року на тілі потерпілої

ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 28 січня 2021 року № 67

у потерпілої ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців у ділянках обох лопаток, правої верхньої кінцівки.

Відповідно до висновку психолого-психіатричної експертизи від 02 червня 2021 року № 308 потерпіла ОСОБА_8 ознак відставання в психічному розвитку не виявляє, може правильно сприймати важливі для справи обставини. В силу своїх вікових

й індивідуально-психологічних особливостей, а також особливостей самої ситуації, ОСОБА_8 не в повній мірі могла осмислювати як зовнішню, так і внутрішню картину ситуації, що досліджується у справі, тобто перебувала в безпорадному стані.

Дії підозрюваного дитина усвідомлювала більшою мірою, як агресивні

по відношенню до себе, що викликають страх, сором і приниження, не дивлячись

на формальне розуміння сексуальної спрямованості дій ґвалтівника. У неї відзначалася розгубленість, страх, стан високої нервово-психічної напруженості,

що істотно знижувало її здатність до надання опору ґвалтівнику. Дівчинка не здатна була аналізувати і передбачити наслідки кримінальної ситуації, тобто у неї спостерігалося часткове усвідомлення скоєних з нею дій. Досліджувана в справі ситуація стала для підекспертної серйозною психотравмою, вплинула

на формування її характеру, особистісних проявів, відносин з оточуючими.

У досліджуваній в справі ситуації випробувана перебувала у стресовому стані, стані вираженої нервово-психічної напруги, страху, жаху, відчаю, що в поєднанні

з особливостями ситуації і малолітнім віком потерпілої знижувало її здатність

до надання активного опору ґвалтівнику. Патологічної схильності до фантазування вона не виявляє, рівень сугестивності й підкореності досить високий, що характерно для дітей її віку, орієнтованих на повагу до дорослого авторитету, проте випробувана в ряді випадків виявляє достатню резистентність до відстоювання своєї думки. Потерпіла ОСОБА_8 протягом життя та станом на час проведення експертизи

на будь-яке хронічне психічне захворювання, недоумство, інший хворобливий стан психіки не страждала, виявляє психічні порушення невротичного регістру.

Згідно з висновком судово-психологічної експертизи від 23 лютого 2022 року

№ СЕ-19/115-22/1740-ПС встановлено психологічні особливості процесу відтворення малолітньою потерпілою ОСОБА_8 обстановки та обставин події

за матеріалами відеозапису допиту малолітньої потерпілої, проведеного за її участі 01 лютого 2022 року у спеціально облаштованому приміщенні для допиту/опитування дітей сектору захисту та соціально психологічної підтримки

в процесі правосуддя дітей, які постраждали та/або стали свідками насильства (модель Барнахус). З`ясовано, що психологічна характеристика комунікативної діяльності ОСОБА_8 у процесі відтворення нею подій, що відбулись з нею, характеризується комунікативною ініціативністю, цілісністю сюжету. У відеозаписі відтворення обстановки і обставин подій (допиту малолітньої потерпілої) 01 лютого 2022 року за участі малолітньої потерпілої ОСОБА_8 ознак здійснення на неї психологічного впливу з боку осіб, які брали участь у проведенні вказаної слідчої дії, не виявлено.

Відповідно до психологічного висновку спеціаліста від 22 лютого 2022 року № 74

за результатами допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_8 можна стверджувати,

що вона пережила сексуальне, фізичне, психологічне насильство та потребує психотерапевтичної допомоги з боку фахівців-психологів та психотерапевтів.

Згідно з довідкою служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради від 16 лютого 2021 року ОСОБА_8 з 12 лютого 2016 року перебуває на первинному обліку як дитина-сирота.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 14 лютого 2022 року

№ 80 ОСОБА_6 на хронічне психічне захворювання, недоумство та інший хворобливий стан психіки не страждає, у тимчасовому розладі психічної діяльності не перебуває, за своїм психічним станом здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, може приймати участь в слідчих діях, надавати показання.

Також суд першої інстанції дослідив інші докази, висновки експертів і процесуальні документи, які підтверджують законність проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, з урахуванням яких обґрунтував свої висновки.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази

в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов

до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 152 ч. 4,

ст. 156 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності,

а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У цьому кримінальному провадженні не було свідків - безпосередніх очевидців злочинних дій ОСОБА_6 щодо малолітньої потерпілої, з огляду на що суд першої інстанції ретельно перевірив і проаналізував показання ОСОБА_8 , які вона надала у судовому засіданні 23 березня 2023 року за участю її представника, законного представника та представника служби у справах дітей. Також місцевий суд дослідив показання потерпілої, які вона надавала в порядку ст. 225 КПК України слідчому судді Заводського районного суду м. Миколаєва 01 лютого 2022 року

під час допиту на базі сектору захисту та соціальної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали та/або стали свідками насильства (за моделлю Барнахус), проведеного за участі підозрюваного ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_14 , представника органу опіки та піклування ОСОБА_15 , психолога ОСОБА_16 , законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_8 -

ОСОБА_12 , представника потерпілої адвоката ОСОБА_9 .

При цьому суд перевірив і визнав безпідставними доводи сторони захисту про те, що бесіду з потерпілою ОСОБА_8 проводила не психолог ОСОБА_16 , а інша неуповноважена особа ОСОБА_17 , зауваживши, що особу ОСОБА_16 було встановлено слідчим суддею перед проведенням допиту потерпілої в порядку

ст. 225 КПК України, а зазначення у вікні програмного забезпечення на відеозаписі з приміщення для допиту дітей сектору захисту та соціальної психологічної підтримки в процесі правосуддя дітей ПІБ ОСОБА_17 є найменуванням названого приміщення, наданим адміністратором облікового запису.

За результатом проведених допитів суд першої інстанції переконався, що малолітня потерпіла чітко розповіла, які дії вчиняв щодо неї ОСОБА_6 , у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що потерпіла, з урахуванням її віку, повідомляла саме

про вчинення щодо неї розпусних дій та зґвалтування. При цьому місцевий суд

не встановив підстав для сумнівів у правдивості показань ОСОБА_8 , врахувавши, що згідно з висновком психолого-психіатричної експертизи від 02 червня 2021 року № 308 ОСОБА_8 по суті відповідає на запитання, маячних ідей не висловлює,

не виявляє обманів сприйняття і схильності до фантазування, а виявлені у неї клінічні ознаки психічних порушень не позбавляють її здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати про них правильні показання.

Показання потерпілої суд першої інстанції визнав послідовними й такими,

що узгоджуються між собою, не містять суперечностей. Будь-яких підстав для недовіри її показанням суд не встановив, оцінивши їх у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Крім того, місцевий суд перевірив і визнав нічим необґрунтованими доводи ОСОБА_6 про те, що потерпіла обмовила його у вчиненні інкримінованих злочинів, до чого її нібито схилила законний представник ОСОБА_11 для того, щоб вигнати його з будинку, та з метою оформлення опіки над дитиною.

На спростування цієї версії ОСОБА_6 суд зазначив, що станом на час допиту потерпілої слідчим суддею в порядку ст. 225 КПК України вона вже не проживала

в будинку, де були вчинені злочини, а ОСОБА_6 ніяк не міг впливати на процес оформлення опіки на дитиною.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції не встановив підстав та причин

у потерпілої ОСОБА_8 і її законного представника ОСОБА_11 обмовляти ОСОБА_6 та критично оцінив показання обвинуваченого про те, що він

не вчиняв інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки вони спростовуються іншими доказами.

Також місцевий суд першої інстанції ретельно перевірив та визнав безпідставними доводи ОСОБА_6 щодо численних порушень, допущених під час досудового розслідування кримінального провадження.

Так, спростовуючи доводи обвинуваченого щодо порушення територіальної підслідності кримінального провадження, суд першої інстанції зазначив, що місцем вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень були Корабельний та Заводський райони м. Миколаєва, які знаходяться

під юрисдикцією Миколаївського районного управління поліції ГУНП

в Миколаївській області, слідчими якого і було здійснено досудове розслідування цього кримінального провадження, тобто вимоги ст. 218 ч. 1 КПК України не були порушені.

Місцевий суд встановив, що 15 квітня 2022 року сторони кримінального провадження були повідомлені про завершення досудового розслідування

та їм було надано доступ до матеріалів досудового розслідування. ОСОБА_6 від ознайомлення з матеріалами кримінального провадження відмовився, у зв`язку із чим з метою виконання вимог ст. 290 КПК України за клопотанням слідчого ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 19 квітня 2022 року стороні захисту було встановлено строк для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження до 12 години 00 хвилин 22 квітня 2022 року. Відповідно до протоколу від 20 квітня 2022 року підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_14 надано доступ до матеріалів досудового розслідування

в 2-х томах, що захисник підтвердив своїм підписом у протоколі, а підозрюваний підписати протокол відмовився, що зафіксовано у протоколі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те,

що передбачену ст. 290 КПК України процедуру відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні слідчим не було порушено, а сторона захисту реалізувала своє право на ознайомлення з вказаними матеріалами.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката

ОСОБА_10 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив їх доводи

про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які аналогічні доводам касаційних скарг засудженого

та захисника, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Апеляційний суд визнав безпідставними твердження захисника ОСОБА_10 про те, що розпусні дії ОСОБА_6 до зґвалтування потерпілої не підлягали кваліфікації за ст. 156 КК України, оскільки в ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_6 вчиняв інкриміновані йому злочини у різний час, у різний спосіб та з урахуванням встановленого судом першої інстанції умислу в обвинуваченого на вчинення нетотожних злочинів.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції не встановив упередженого ставлення як органу досудового розслідування, так і місцевого суду до учасників кримінального провадження, зокрема до ОСОБА_6 ,

або зацікавленості в результатах розгляду справи.

Розглянувши це кримінальне провадження, апеляційний суд погодився

із висновками місцевого суду про те, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 152 ч. 4, ст. 156 ч. 2 КК України, доведена сукупністю досліджених та оцінених доказів. За встановлених у цій справі обставин того, що інкриміновані ОСОБА_6 злочини були вчинені ним у різні час та спосіб, кваліфікація його дій як за ст. 152 ч. 4 КК України, так і за ст. 156 ч. 2 КК України є правильною.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,

які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції

не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Апеляційний суд відмовив ОСОБА_6 у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, оскільки він не обґрунтував чому відповідні докази були досліджені судом першої інстанції неповністю чи з порушеннями, та не встановив підстав для повторного дослідження доказів, а тому доводи в касаційних скаргах про недотримання апеляційним судом вимог ст. 404 ч. 3 КПК України

є необґрунтованими.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційні скарги обвинуваченого та захисника

з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку,

що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах обвинуваченого та захисника, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування та в ході судового розгляду ОСОБА_6 неодноразово стверджував про численні порушення вимог кримінального процесуального закону, фальсифікацію матеріалів кримінального провадження та обмеження його процесуальних прав, і ці його доводи були уважно перевірені та спростовані судами попередніх інстанції.

В ході касаційного розгляду було ретельно перевірено матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , за результатом чого фальсифікацій та підробок процесуальних документів і доказів, порушень під час проведення процесуальних дій, утисків або обмежень прав засудженого не встановлено. Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 зводяться до вибіркового наведення ним переліку проведених у справі процесуальних дій без конкретизації, в чому саме полягали порушення кримінального процесуального закону при їх проведенні,

або ж описі обставин, які не вказують на наявність порушень передбачених процесуальним законом процедур.

Зокрема, усупереч доводам засудженого, реєстрація кримінальних правопорушень відповідно до вимог ст. 214 КПК України була здійснена після виїзду працівниками поліції на виклик заявниці ОСОБА_13 щодо здійснення її сином ОСОБА_6 домашнього насильства, під час чого малолітня ОСОБА_8 повідомила поліцейським відомості, які вказували на можливе вчинення ОСОБА_6 злочинів щодо неї. Крім того, опікун дитини ОСОБА_12 подав заяву про вчинене кримінальне правопорушення, яка була оформлена відповідним протоколом

(т. 2, а.к.п. 106-108, т. 3, а.к.п. 2, 3, 7, 8, 28, 29).

Факт реєстрації кримінальних проваджень підтверджується витягами з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 2, а.к.п. 99, 100, т. 3, а.к.п. 1, 6, 26).

Повноваження уповноважених осіб на проведення досудового розслідування

у кримінальних провадженнях підтверджуються наявними у справі дорученнями про проведення досудового розслідування, постановами про призначення груп слідчих та прокурорів (т. 2, а.к.п. 101, 102, 104, т. 3, а.к.п. 4, 5, 9, 10, 30, 31, 34).

Об`єднання матеріалів кримінального провадження здійснювалося відповідно

до вимог ст. 217 КПК України, про що свідчать наявні в матеріалах провадження постанови (т. 3, а.к.п. 22, 32).

Слідчі дії у кримінальному провадженні проведені в порядку, передбаченому главою 20 КПК України, а складені за результатом їх проведення протоколи відповідають вимогам статей 104-106 КПК України.

Долучені до матеріалів кримінального провадження речові докази і судові експертизи призначені органом досудового розслідування відповідно до вимог кримінального процесуального закону, що підтверджується відповідними постановами, які також наявні в матеріалах справи і досліджені у місцевому суді.

Негласні (розшукові) слідчі дії в межах цього кримінального провадження

не проводилися, а тому посилання засудженого на порушення при їх проведенні

є безпідставними.

Повідомлення про підозру ОСОБА_6 складено 09 листопада 2021 року

та направлено йому поштою, а 04 лютого 2022 року, вже після затримання останнього, повідомлено йому про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 152 ч. 4, ст. 156 ч. 2 КК України.

Строки досудового розслідування згідно з постановою слідчого від 26 листопада 2021 року зупинялись у зв`язку з оголошенням обвинуваченого в розшук, були відновлені на підставі постанови слідчого від 31 грудня 2021 року після затримання ОСОБА_6 , продовжені постановою заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєві від 04 лютого 2022 року, а потім ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2022 року - до 13 червня 2022 року. Обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 надійшов до Заводського районного суду м. Миколаєва 25 квітня 2022 року, тобто в межах передбаченого

ст. 219 КПК України строку досудового розслідування.

Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 складений із дотриманням вимог

ст. 291 КПК України, у ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а також інші відомості, передбачені частиною 2 вказаної статті.

Доводи засудженого про його незаконне затримання і утримання під вартою також є безпідставними. Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 31 грудня 2021 року ОСОБА_6 було затримано на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада

2021 року. Як убачається із зазначеного протоколу, ОСОБА_6 відповідно

до ст. 208 ч. 4 КПК України повідомлено підстави його затримання та роз`яснено його процесуальні права. ОСОБА_6 підписав протокол, зазначивши про свою незгоду із затриманням (т. 3, а.к.п. 15-19). Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 фактично був затриманий правоохоронними органами у м. Києві 30 грудня 2021 року о 18 годині 00 хвилин

й надалі доставлений до м. Миколаєва, з огляду на що було ухвалено рішення саме з цього часу рахувати строк затримання ОСОБА_6 .

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 грудня 2021 року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався слідчими суддями в порядку, передбаченому

ст. 199 КПК України, а після направлення справи до суду - в порядку ст. 331 цього Кодексу. Сторона захисту неодноразово використовувала право на апеляційне оскарження судових рішень про продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що свідчать долучені

до матеріалів кримінального провадження ухвали апеляційного суду, постановлені за результатом перегляду вказаних рішень.

Безпідставними є і доводи засудженого про незабезпечення йому надання ефективної правової допомоги.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захист прав і законних інтересів ОСОБА_6 під час досудового розслідування здійснювали професійні захисники - адвокати ОСОБА_18 , ОСОБА_14 . Останній, а також адвокати ОСОБА_19 , ОСОБА_10 представляли інтереси обвинуваченого в суді першої інстанції. Здійснюючи захист ОСОБА_6 , захисники займали активну позицію, брали участь у процесуальних діях, подавали в інтересах підзахисного

клопотання, оскаржували запобіжні заходи. Зокрема, адвокат ОСОБА_10 подавала клопотання про визнання доказів недопустимими, апеляційну скаргу на вирок місцевого суду та приймала участь під час апеляційного розгляду, забезпечуючи активний і належний захист ОСОБА_6 .

Незважаючи на це, ОСОБА_6 неодноразово заявляв відводи захисникам, прокурору, суддям, у задоволенні яких судами було відмовлено через

їх необґрунтованість та відсутність підстав, передбачених статтями 75, 77, 78

КПК України. У ході касаційного розгляду обставин, що виключали б участь захисників, прокурорів, суддів у цій справі з передбачених вказаними нормами кримінального процесуального закону підстав не встановлено.

Посилання засудженого на неправильне зазначення судами номеру судової справи є безпідставними, оскільки у справі за номером 487/8299/21 здійснювався розгляд клопотань та судовий контроль у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, а після направлення обвинувального акта щодо ОСОБА_6

до суду системою документообігу справі було автоматично присвоєно єдиний унікальний номер 487/1282/22, який використовувався в ході подальшого судового розгляду, що підтверджується відповідним протоколом (т. 1, а.к.п. 25).

Необґрунтованими є і доводи ОСОБА_6 про погану якість зв`язку під час апеляційного розгляду, що нібито перешкодило йому чути учасників судового провадження та звертатися до суду.

В матеріалах справи наявні технічні записи судових засідань апеляційного суду

від 14 квітня та 26 серпня 2025 року, з яких убачається задовільна якість звуку.

На записах зафіксовано, що ОСОБА_6 брав активну участь у судових засіданнях, заявляв до суду клопотання, відповідав на питання учасників судового розгляду та суду, виступав з поясненнями, у судових дебатах та з останнім словом. У випадках, коли ОСОБА_6 не розумів питань, головуючий їх повторно доводив до відома обвинуваченого.

Матеріалами справи підтверджено, що під час досудового розслідування

та судового розгляду цього кримінального провадження ОСОБА_6 було забезпечено його процесуальні права і гарантії, а також закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод право на справедливий судовий упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів

не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 152 ч. 4, ст. 156 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог

КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальні правопорушення вчинені і засуджений винний

у їх вчиненні.

При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення

і наслідки, що настали, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем мешкання характеризується посередньо, відсутність обставин,

які пом`якшують і обтяжують покарання. Суд призначив ОСОБА_6 покарання

в межах санкції ст. 152 ч. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 років,

за ст. 156 ч. 2 КК України - у виді позбавлення волі на строк 6 років і за сукупністю цих кримінальних правопорушень визначив ОСОБА_6 остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі

на строк 15 років.

Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром

є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.

Вирішуючи заявлений цивільний позов місцевий суд констатував, що факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_8 підтверджується висновком психолого-психіатричної експертизи від 02 червня 2021 року № 308, згідно з яким досліджувана у справі ситуація стала для підекспертної серйозною психотравмою, вплинула

на її психіку, рівень міжособистісних контактів, відносини з оточуючими, та врахував показання представника позивача про те, що неправомірними діями

ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_8 завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями у зв`язку з неправомірними, злочинними діями сексуального характеру відносно неї, які позначили негативні зміни у її житті: негативні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, щоденний страх, насторогу, тривогу, емоційні реакції при згадуванні; переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, сором та необхідність доводити власну правоту, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційну напругу, нервозність, дратівливість, почуття обурення, необхідність приймати участь у слідчих та інших процесуальних діях, постійне відтворення ситуації у неодноразових показаннях, втрата впевненості в безпеці свого оточення та довіри до близьких людей. Моральна шкода, заподіяна потерпілій ОСОБА_8 , пов`язана із фактом скоєних ОСОБА_6 злочинів відносно неї.

Врахувавши конкретні обставини заподіяння шкоди, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку

про обґрунтованість вимог потерпілої щодо відшкодування моральної шкоди

і визначив суму компенсації 500 000 грн.

Таким чином, цивільний позов у справі місцевий суд вирішив згідно з приписами статей 127-129 КПК України. Розмір відшкодування моральної шкоди визначений судом з урахуванням статей 23, 1167 ЦК України і є обґрунтованим. Підстав для зменшення суми, яка підлягає стягненню із засудженого на користь потерпілої

в рахунок відшкодування моральної шкоди, про що просить захисник у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Питання щодо наявності підстав для здійснення кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами вирішуються у порядку, передбаченому главою 34 КПК України, а не під час касаційного розгляду

за вказаними касаційними скаргами, тому доводи касаційної скарги засудженого щодо цього є безпідставними.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами

для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційних скарг засудженого

і захисника, скасування судових рішень і закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2024 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого

ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 -

без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3