Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №953/12978/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/12978/25

Провадження № 2/953/909/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря судового засідання – Бірукової Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

за участю:

представник позивача - ОСОБА_3

представник відповідача - ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2025 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 37,8 кв.м.; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 37,8 кв.м.; поділити спільне сумісне майно подружжя, автомобіль MAZDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 наступним чином: виділити автомобіль MAZDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , у особисту власність ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 209731 (двісті дев`ять тисяч сімсот тридцять одна) грн 50 коп у якості компенсації за належну 1/2 частину автомобілю MAZDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15140,00 грн судового збору, сплаченого за подання позову до суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що сторони з 22 вересня 2012 року перебували у шлюбі, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 217. Після укладення шлюбу дружині присвоєне прізвище ОСОБА_5 .

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 09 червня 2025 року у справі № 953/4314/25, шлюб розірвано, рішення набуло законної сили, прізвище залишено без змін.

Сторонами за час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя набуте наступне майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 ; легковий автомобіль MAXDACX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

16 квітня 2013 року між відповідачем, ОСОБА_2 , та Товариством з додатковою відповідальністю «Житлобуд-1» було укладено договір купівлі – продажу майнових прав № -16/04/13-75/1. 18 квітня 2013 року між відповідачем, ОСОБА_2 , та ПАТ Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» було укладено кредитний договір № 03/13/0278. 18 квітня 2013 року між відповідачем, ОСОБА_2 , та ПАТ Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» було укладено договір іпотеки № 03/13/0278-3 майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної, предметом іпотеки за яким були майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

30 травня 2014 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я відповідача у справі на квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на відповідний об`єкт нерухомого майна було належним чином зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом від 30 травня 2014 року.

У зв`язку із оформленням та реєстрацією права власності, 05 вересня 2014 року до кредитного договору № 03/13/0278 від 18 квітня 2013 року та договору іпотеки № 03/13/0278-3 майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної були внесені відповідні зміни.

Кредитні зобов`язання виконані у належному вигляді, відповідне майно не обтяжене будь-якими іншими правами, що підтверджується інформаційною довідкою від 08 листопада 2025 року № 451227674. Квартира загальною площею 69, 3 кв.м., житловою площа 37, 8 кв.м.

05 червня 2024 року у період шлюбу за договором купівлі-продажу був придбаний автомобіль MAXDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , право власності на який також зареєстровано за відповідачем. Оскільки транспортний засіб знаходиться в користуванні відповідача, а частки позивача та відповідача у вказаному майні є рівними по 1/2, то відповідно до ст. 74 СК, статей 370, 372 ЦК позивач просить поділити спільну сумісну власність, стягнувши з відповідача грошову компенсацію за 1/2 частину автомобіля у сумі 209731, 50 грн, а відповідачу залишити транспортний засіб у особисту власність.

З огляду на вищевикладене, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 09 грудня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.

16 грудня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Борисова І.М. у приміщенні суду ознайомилася з матеріалами справи. 22 грудня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Борисова І.М. через систему «Електронний суд» направила відзив на позовну заяву.

05 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача Молчанова Ю.Ю. направила відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 10 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Направила до суду заяву, в які зазначила, що на за станом здоров`яне може бути присутньою під час розгляду справи, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Крім того, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справ без її участі.

У судовому засіданні представник позивача Молчанова Ю.Ю. просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник відповідача Борисова І.М. у судовому засіданні заначила, що її довіритель відповідач по справі не має заперечень щодо поділу квартири, однак не згоден щодо стягнення з нього компенсації за автомобіль MAXDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , оскільки у позивача був інший транспортний засіб набутий за час шлюбу та вона його продала 10 листопала 2025 року.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 81 ЦПК Українипередбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що 22 вересня 2012 року перебували у шлюбі, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 217.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 09 червня 2025 року у справі № 953/4314/25, шлюб розірвано, рішення набуло законної сили, прізвище залишено без змін.

Сторонами за час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя набуте майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі – продажу майнових прав № -16/04/13-75/1 та 30 травня 2014 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я відповідача у справі.

Легковий автомобіль MAXDACX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_2 за договором купівлі-продажу від 05 червня 2024 року.

Угоди про добровільний поділ спільного сумісного майна між подружжям не досягнуто.

За загальним правилом статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до вимог статті 70 Сімейного кодексу України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Стаття 63 Сімейного кодексу України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Частиною 1 статті 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

За змістом частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у 25 постанови від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої статті 71 Сімейного кодексу України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 Цивільного кодексу України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 Цивільного кодексу України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 Сімейного кодексу України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Частиною першою та другою статті 364 Цивільного кодексу України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Велика Палата Верховного суду у Постанові від 08.02.2022 зробила висновок, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі (справа № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21).

Крім цього, вказаною постановою Велика Палата ВС відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 та КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток. ВП ВС відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 та КЦС ВС від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування ч. 2 ст. 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином, оскільки учасниками справи визнається обсяг спільного майна подружжя набутого за час перебування у шлюбі, а також визнається вартість майна, набутого ними у шлюбі, а саме вартість автомобіля MAXDACX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , що складає 419463,00 гривень, а також враховуючи, що у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності цих обставин з огляду на звіт про оцінку майна від 25 листопада 2025 року, копії правовстановлюючих документів, що містяться в матеріалах справи та відсутність заперечень сторони відповідача щодо вартості, суд дійшов висновку, що зазначені обставини не підлягають доказуванню.

В межах розгляду даної цивільної справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що спірне майно є особистою власністю відповідача. Відповідачем не оспорюється презумпцію спільності майна подружжя, що є його прямим обов`язком.

Обставини зазначені представником відповідача у відзиві щодо не врахування при поділі майна подружжя автомобілю DAIHATSU TERIOS 2007 року випуску державний № НОМЕР_3 , суд не приймає до уваги, оскільки даний транспортних засіб не є предметом судового розгляду за даним позовом, з зустрічними позовними вимогами щодо поділу вказаного автомобілю відповідач не звертався.

З огляду на зазначене, суд вважає встановленим та доведеним, що спірне майно, а саме двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 37,8 кв.м.; автомобіль MAZDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки придбане ними в період шлюбу та за спільні кошти, незалежно від того, що право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем. А отже, спірне майно належить сторонами в рівних частках. Підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя в спільному майні суд не встановив.

Враховуючи, вище наведене суд дійшов висновку про задоволення позову з визнанням за кожним із подружжя право особистої приватної власності на частину вказаної квартири.

Також, з огляду на пояснення представника представника позивача, з урахуванням позовних вимог згоду позивача на отримання грошової компенсації за частину автомобіля, а також враховуючи, що відповідач не оспорює визначену позивачкою у позові вартість майна, набутого нами у шлюбі, а також враховуючи що вказаний автомобіль наразі перебуває у відповідача та зареєстрований зп ним, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на її користь компенсації за одну другу частку вартості автомобілю MAZDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , у розмірі 209731 (двісті дев`ять тисяч сімсот тридцять одна) грн 50 коп.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням визнання позову відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Питання щодо судових витрат судом вирішується відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 137,141, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - задовольнити.

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_3 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_3 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль MAZDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за (одну другу) частку вартості автомобілю MAZDA CX-7, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , у розмірі 209731 (двісті дев`ять тисяч сімсот тридцять одна) грн 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відомості про учасників справи:

позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_5 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_6 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено 26.03.2026 року.

СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна