Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №179/1905/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3744/26 Справа № 179/1905/25 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Ковальчук Т.А.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») подало в суд позов проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 40 796,98грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 30 квітня 2024року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі – ТОВ «Авентус Україна», Товариство) та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір №7844091.

28 березня 2025року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 28032025, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників №1 від 28 березня 2025року до вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки в розмірі 40 796,98грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу – 12 424,25грн; сума заборгованості за відсотками – 20 872,73грн; сума заборгованості за пенею, штрафами – 7 500,00грн.

З моменту отримання права вимоги позивачем не здійснювалось нарахування відповідачці жодних штрафних санкцій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2025року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором №7844091 від 30 квітня 2024року у розмірі 40796,98грн, з яких: 12 424,25грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 20872,73грн – сума заборгованості за відсотками; 7 500,00грн – сума заборгованості за пенею, штрафами. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачкою було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

12 січня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилась з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування кредитних коштів на рахунок позичальниці та розміру заборгованості. Суд першої інстанції не врахував, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а тому кредитодавець не мав права нараховувати відповідачці пеню.

Крім того, звертала увагу, що з дати укладення кредитного договору по 20 серпня 2024року максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг складати більше 1,5% на день, а після 20 серпня 2024року – не більше 1% на день.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

14 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду було витребувано з Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу №179/1905/25; 27 січня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

16 лютого 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідкою про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

30 квітня 2024року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи було укладено договір про надання споживчого кредиту №7844091, згідно з умовами якого Товариство надає відповідачці кредит у розмірі 15 000,00грн строком на 352 дні на споживчі потреби, зі сплатою процентів за користування кредитом, тип процентної ставки - фіксована /а.с.6-14/.

Договір про надання споживчого кредиту підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора С4626.

Відповідно до пунктів 1.5.1. та 1.5.2 вищезазначеного договору, за користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов. Стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору. Знижена процентна ставка 0,45% в день застосовується за таких умов: якщо споживач до 22 травня 2024року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити позивач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

Згідно з пунктом 2.1 договору про надання споживчого кредиту, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

У пункті 6.4 даного договору зазначено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф: у розмірі 450,00грн на четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання; та у розмірі 150,00грн починаючи з п`ятого дня за кожний день невиконання або неналежного виконання.

Кошти в сумі 15 000,00грн були перераховані від ТОВ «Авентус Україна» на картку № НОМЕР_1 30 квітня 2024року через систему ТОВ «Пейтек» згідно з укладеним між ТОВ «Пейтек» та ТОВ «Авентус Україна» договором про організацію переказу грошових коштів №190122-1 від 19 січня 2022року, який втратив чинність 04 липня 2024року, номер транзакції 45736437, на підтвердження чого надано лист ТОВ «Пейтек» вих.№20250331-6.1 від 31 березня 2025року /а.с.33/.

З наявної в матеріалах справи Інформації за укладеним договором №7844091 від 30 квітня 2024року вбачається, що на виконання умов договору відповідачкою було сплачено всього 12 985,00грн, з яких 2 575,75грн було зараховано в рахунок погашення заборгованості за основною сумою боргу (за тілом кредиту) та 10 409,25грн зараховано в рахунок погашення заборгованості за відсотками /а.с.26-32/.

28 березня 2025року між ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом та ТОВ «ФК «ЄАПБ» як фактором укладено договір факторингу №28032025, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб — боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту /а.с.21-22/.

Того ж дня, тобто 28 березня 2025року, ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було підписано акт прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу №28032025 від 28 березня 2025року /а.с.23/.

Згідно з витягом з реєстру боржників №1 від 28 березня 2025року, який є додатком №1 до вищевказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки за договором про надання споживчого кредиту №7844091 у розмірі 40 796,98грн, з яких: 12 424,25грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 872,73грн – сума заборгованості за відсотками; 7 500,00грн – сума заборгованості за пенею, штрафами /а.с.25/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідачкою було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні суду, не повністю відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У справі встановлено, що для підписання договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір. Тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Тож, кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, та за правовими наслідками цей договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Електронний підпис відповідачки одноразовим ідентифікатором під договором свідчить про її ознайомлення з усіма умовами договору, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; відповідачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, не оспорювала кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір та підписані кредитором та позичальником паспорт споживчого кредиту, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит містять інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Відповідачка з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, а саме ТОВ «Авентус Україна», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

На підтвердження виконання зобов`язань кредитодавця за кредитним договором позивач надав лист ТОВ «Пейтек» вих.№20250331-6.1 від 31 березня 2025року, згідно з яким 30 квітня 2024року кошти в сумі 15 000,00грн були перераховані від ТОВ «Авентус Україна» на картку № НОМЕР_1 через систему ТОВ «Пейтек», що у своїй сукупності разом з іншими доказами підтверджує обставини видачі кредиту, його розмір та наявність заборгованості по кредиту.

Відповідачка, зазначаючи в апеляційній скарзі про недоведеність належними доказами отримання нею кредитних коштів, не надала жодних доказів на спростування цих обставин, зокрема, не зверталась до суду з позовом про визнання цього договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надала виписки з рахунку, з якого б вбачалось неотримання коштів, або доказів щодо неналежності їй банківської картки № НОМЕР_1 , на яку було перераховано кредитні кошти та яка була зазначена у пункті 2.1. договору про надання споживчого кредиту, як картка, на яку у безготівковій формі мають бути перераховані кошти кредиту, тощо.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За договором факторингу №28032025 від 28 березня 2025року позивач отримав право вимоги за договором про надання споживчого кредиту, укладеним з відповідачкою.

Отже позивач належними та допустимими доказами довів перехід права вимоги від первісного до нового кредитора.

Відповідно до витягу з реєстру боржників №1 від 28 березня 2025року, який є додатком №1 до договору факторингу №28032025 від 28 березня 2025року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки за договором про надання споживчого кредиту №7844091 в сумі 40 796,98грн, з яких: 12 424,25грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 872,73грн – сума заборгованості за відсотками; 7 500,00грн – сума заборгованості за пенею, штрафами.

Між тим, задовольняючи позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» та стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 40 796,98грн, суд першої інстанції не врахував наступне.

Частинами першою та другою статті 1056-1 ЦК України унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Сторонами дійсно було погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, однак, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості нараховані кредитодавцем проценти в рази перевищують суму, отриману відповідачем у кредит.

З цього приводу слід зазначити, що відповідачка, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Авентус Україна», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема, щодо розміру нарахувань за кредитом. А тому, на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідачки, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Тож, за наведених умов суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що сума нарахованих відповідачу процентів за користування кредитом не є співрозмірною сумі наданого кредиту у розмірі 15000,00грн, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за кредитним договором, на які позивач має право, до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, тобто до 15 000,00грн.

За наведених умов, на переконання колегії суддів, ТОВ «Авентус Україна» та в подальшому ТОВ «ФК «ЄАПБ» як новий кредитор мало право на отримання від відповідачки суми кредиту у розмірі 15 000,00грн та процентів за користування кредитом у розмірі 15 000,00грн, що разом становить 30 000,00грн.

Водночас, як вбачається з наявної в матеріалах справи Інформації за укладеним договором №7844091 від 30 квітня 2024року, на виконання умов вказаного договору відповідачкою було сплачено всього 12 985,00грн, з яких 2 575,75грн було зараховано в рахунок погашення заборгованості за основною сумою боргу (за тілом кредиту) та 10 409,25грн зараховано в рахунок погашення заборгованості за відсотками.

Тобто, оскільки позивач має право на отримання від відповідачки суми кредиту у розмірі 15 000,00грн та процентів за користування кредитом у розмірі 15 000,00грн, а також враховуючи, що на виконання умов договору про надання споживчого кредиту відповідачкою було сплачено 2 575,75грн в рахунок погашення заборгованості за основною сумою боргу та 10 409,25грн в рахунок погашення заборгованості за відсотками, то з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №7844091 від 30 квітня 2024року у розмірі 17 015,00грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу – 12 424,25грн (15 000,00 - 2 575,75 = 12 424,25); сума заборгованості за відсотками – 4 590,75грн (15 000,00 - 10 409,25 = 4 590,75).

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості за відсотками та загальної суми заборгованості за кредитним договором, шляхом зменшення суми заборгованості за відсотками до стягнення з 20 872,73грн до 4 590,75грн та зменшення загальної суми заборгованості за кредитним договором до стягнення з 40 796,98грн до 17 015,00грн.

Щодо позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» в частині стягнення з відповідачки суми заборгованості за пенею, штрафами у розмірі 7 500,00грн суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Дійсно, пунктом 6.4 договору про надання споживчого кредиту №7844091 передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф: у розмірі 450,00грн на четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання; та у розмірі 150,00грн починаючи з п`ятого дня за кожний день невиконання або неналежного виконання.

Водночас, стягуючи з відповідачки суми заборгованості за пенею, штрафами у розмірі 7 500,00грн суд першої інстанції не врахував, що згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Оскільки, як слідує з матеріалів справи і встановлено судом, штраф (пеня) за кредитним договором нарахована під час дії воєнного стану, відтак відповідачка звільняється від обов`язку її сплати на користь позивача.

Тож, заперечення апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо нарахування позивачем відповідачці в період воєнного стану штрафу, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором є обґрунтованими та підставними.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, а тому рішення суду в частині стягнення з відповідачки суми заборгованості за пенею, штрафами у розмірі 7 500,00грн підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1 262,87грн (17015,00 / 40796,98 х 3028 = 1262,87).

Відповідно з позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 647,70грн (23781,98 / 40796,98 х 4542 = 2647,70).

Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід стягнути з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 384,83грн (2647,70 — 1262,87 = 1384,83).

Щодо розміру витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, слід зазначити, що на підтвердження цих витрат відповідачкою надано наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 20 листопада 2025року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою В.В., згідно з яким за надання правової допомоги адвокатом клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар, розмір якого визначається за домовленістю сторін і може змінюватися залежно від обсягу робіт, строку виконання доручення, результатів вирішення спірних правовідносин, ступеня складності справи, обсягу правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1288257 від 12 січня 2026року; акт здачі-прийняття наданих послуг від 12 січня 2026року, згідно з яким адвокат надав, а замовник одержав правову (правничу) допомогу під час вирішення судового спору по цивільній справі №179/1905/25, зокрема було надано послугу з написання та подання апеляційної скарги, розмір гонорару за надання якої становить 6 000,00грн; квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 12 січня 2026року, згідно з якою адвокатом прийнято від ОСОБА_1 оплату за надані послуги в сумі 6 000,00грн.

Відповідачка дійсно отримала правову допомогу в суді апеляційної інстанції від адвоката Скользнєвої В.В., а отже не викликає сумнівів, що відповідачкою фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та зменшено загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 40 796,98грн до 17 015,00грн, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з позивача на користь відповідачки пропорційно до задоволеної частини вимог підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 497,61грн (23781,98 / 40796,98 х 6000,00 = 3497,61).

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості за відсотками і загальної суми заборгованості за кредитним договором, та скасуванню в частині стягнення суми заборгованості за пенею, штрафами, а також судового збору.

В решті рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за відсотками та загальної суми заборгованості за кредитним договором № 7844091 від 30 квітня 2024року — змінити, зменшивши суму заборгованості за відсотками до стягнення з 20 872,73грн до 4 590,75грн та зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 40 796,98грн до 17 015,00грн

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованості за пенею, штрафами та судових витрат по сплаті судового збору — скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 в частині стягнення суми заборгованості за пенею, штрафами – відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 384,83грн та витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 3 497,61грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 25 березня 2026року.

Судді: