Постанова від 19 березня 2026 р. у справі №390/1216/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2026 року м. Кропивницький

справа № 390/1216/25

провадження № 22-ц/4809/504/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді – Дуковський О. Л., Письменний О. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції»;

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17 листопада 2025 року (суддя Максимович І.В.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

У вересні 2024р Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (далі – ТОВ «Українські Фінансові Операції») звернулось до суду з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість загальною сумою 75797,82 грн, яка складається із суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 7999,99 грн, суми заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором – 43397,83 грн, суми заборгованості за процентами, нарахованими позивачем за 122 календарні дні у сумі 24400,00 грн. Також просить відшкодувати за рахунок відповідача суму сплаченого судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 30 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна», Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Клієнт, Позичальник)укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4345324 (далі – Кредитний договір). Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець зобов`язався надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сторони погодили, зокрема, наступні умови Кредитного договору: сума кредиту – 5000,00 грн; строк кредиту - 360 днів: з 30 січня 2024 року по 23 січня 2025 року; стандартна процентна ставка – 2,5% в день в межах строку кредиту; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів.

Крім того, 31 січня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено Додатковий договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі – Додатковий договір), за яким Кредитодавець зобов`язався надати Позичальнику кредит у сумі 3000,00 грн. Таким чином, сума кредиту на дату укладення Додаткового договору склала 8000,00 грн.

Стверджується, що Кредитодавець свої зобов`язання за Кредитним договором та Додатковим договором виконав належним чином, надавши Клієнту кредитні кошти у сумі 5000,00 грн та 3000,00 грн у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , що вказаний Клієнтом. Натомість, відповідач зобов`язання за договорами належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 55397,82 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 7999,99 грн та процентам у розмірі 43397,83 грн, штрафні санкції – 4000,00 грн.

23 вересня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські Фінансові Операції» укладено договір факторингу № 23/09/2024, у відповідності до умов якого позивач набув право вимоги до відповідача.

Оскільки станом на дату укладення Договору факторингу строк дії Кредитного договору не закінчився, позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період з 24 вересня 2024 року по 23 січня 2025 року у сумі 24400,00 грн.

Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі пред`явленої до стягнення суми.

У поданих до суду першої інстанції додаткових поясненнях відповідач зазначив про визнання ним суми отриманого кредиту у розмірі 8000,00 грн. Заперечуючи щодо сум нарахованих відсотків первісним кредитором та позивачем, вказав, що розрахунок заборгованості за відсотками необхідно здійснювати за процентною ставкою 1% в день за 197 днів прострочення, які передано позивачу згідно з витягом з Реєстру боржників: 8000,00 грн х 1% х 197 = 15760,00 грн. При цьому, зважаючи на часткову сплату відсотків у розмірі 4050,00 грн, заборгованість складає 11710,00 грн (15760,00 грн - 4050,00 грн = 11710,00 грн). Таким чином, на переконання відповідача, розмір його заборгованості складатиме 19710,00 грн, де 8000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 11710,00 грн -заборгованість за відсотками (а.с. 93-95).

Також відповідачем подано клопотання про зменшення витрат позивача на правову допомогу адвоката, стверджуючи що вартість послуг у сумі 10000,00 грн є значно завищеною (а.с. 89-90).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17 листопада 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача суму заборгованості за договором № 4345324 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30 січня 2024 року у розмірі 19709,99 грн, з яких: 7999,99 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11710,00 грн - сума заборгованості за відсотками; у задоволенні решти вимог позову відмовлено; здійснено розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 8000,00 грн, що не заперечується і самим відповідачем. Також доведено перехід всіх прав грошової вимоги, які належали ТОВ «Лінеура Україна» за Кредитним договором, до позивача по справі. Тому стягненню з відповідача підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7999,99 грн.

Разом з тим, суд вважав неправомірним встановлення ТОВ «Лінеура Україна» у договорі стандартної процентної ставки у розмірі 2,50 % за кожен день користування кредитом, оскільки таким чином, на думку суду, проігноровано положення ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено вимоги, що денна процентна ставка у відповідності до чинного законодавства не може перевищувати 1%. Вказав, що умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1% є нікчемними в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

До того ж, на переконання суду першої інстанції, нараховані відсотки у сумі 67797,83 грн в рази перевищують суму отриману відповідачем у кредиту, а тому вимога про сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права.

Також суд вважав, що у позивача виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення договору факторингу без можливості нарахування додаткових відсотків, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Враховуючи викладене, суд виснував про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками у розмірі 15760,00 грн (8000 х 1% х 197 днів прострочення, яке передано позивачу). При цьому, 15760,00 грн - 4050,01 грн нарахованих відсотків, які сплачені відповідачем = 11709,99 грн, які й підлягають стягненню з відповідача.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу та надаючи оцінку вищезазначеним доказам суд врахував, що справа є незначної складності, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг досліджених доказів є невеликим, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, а тому суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об`єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Частково не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги проситьрішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17 листопада 2025 року в частині стягнутих процентів 11710,00 грн та розміру правничої допомоги 3 000,00 грн скасувати; ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 в частині стягнення процентів та правничої допомоги задовольнити частково; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати процентів за договором у загальній сумі 42 959,94 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не застосував розмір денної відсоткової ставки, з урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року. Так, за розрахунком скаржника, враховуючи законодавчі обмеження щодо денної відсоткової ставки, загальна заборгованість із процентів складає 42 959,94 грн.

Зауважує, що суд першої інстанції застосував висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України без урахування критеріїв подібності.

Вказує, що суд належним чином не обґрунтував зменшення витрат на правничу допомогу із 10000,00 грн до 3000,00 грн. На думку скаржника, ціноутворення 3000,00 грн не відповідає витраченому часу із складання та подання позовної заяви, у тому числі клопотання про витребування доказів.

Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що ч. 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу 1 цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом, тоді як Кредитний договір укладено 30 січня 2024 року, тобто після набрання чинності вказаним Законом.

Таким чином, вважає неправомірним нарахування позивачем відсотків, які вказані в апеляційній скарзі з 25 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) в розмірі денної процентної ставки не більше 2,5 %, а з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - в розмірі денної процентної ставки не більше 1,5 %, з 21 серпня 2024 року по 23 січня 2025 року - в розмірі денної процентної ставки не більше 1% (а.с. 163-164).

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 грудня 2025 року року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву.

Згідно з ухвалою апеляційного суду від 12 січня 2026 рокузакінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 січня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4345324 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний Позичальником електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язалося надати відповідачу грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту - кредит, сума кредиту - 5 000,00 грн (п. 1.2.); строк кредиту 360 днів: з 30 січня 2024 року по 23 січня 2025 року, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів (п. 1.3 Договору); тип процентної ставки – фіксована (п. 1.4.). За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: п. 1.4.1. Стандартна процента ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору.

Відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором підписано також паспорт споживого кредиту.

У пп. 1.2.1. кредитного договору сторони передбачили, що за взаємною згодою сторін сума кредиту може бути збільшена, про що сторонами укладається Додатковий договір.

31 січня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено додатковий договір до договору № 4345324.

На умовах, встановлених додатковим договором, Товариство зобов`язалося надати відповідачу грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п. 1.2. Додаткового договору). Сума кредиту, яка було надана згідно з Додатковим договором складає 3 000,00 грн.

Таким чином, загальний розмір кредиту склав 8000,00 грн.

Згідно з п. 1.5. Додаткового договору строк кредитування та періодичність сплати процентів залишаються незмінними, відповідно до п.1.3 Договору.

У п. 1.6. Додаткового договору визначено, що за користуванням кредитом нараховуються проценти на умовах, встановлених п.1.4 Кредитного договору.

Факт зарахування кредитних коштів у сумі 5000,00 грн та 3000,00 грн на платіжну картку відповідача підтверджується довідкою платіжного провайдера ТОВ «Пейтек Україна» № 20241003-822 від 03 жовтня 2024 року, довідкою платіжного провайдера ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» №1056-0310 від 03 жовтня 2024 року. Крім того, отримання відповідачем 30 січня 2024 року кредиту в сумі 5000,00 грн підтверджується інформацією, наданою АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 63).

З розрахунку заборгованості за договором станом на 23 вересня 2024, здійсненого ТОВ «Лінеура Україна» вбачається, що Позичальнику нараховано заборгованість у сумі 59447,83 грн; сплачено проценти за користування кредитом в сумі 4050,01 грн; сплачено тіло кредиту в сумі 0,01 грн, до сплати - 55397,82 грн.

23 вересння 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та «Українські Фінансові Операції» укладено договір факторингу № 23/09/2024, згідно з п.1.1 якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно з витягом з реєстру боржниківОСОБА_1 є боржником за Кредитним договором; сума заборгованості за основною сумою боргу скаладає 7999,99 грн, сума заборгованості за відсотками - 43397,83 грн, сума заборгованості за пенею, штрафами – 4000,00 грн, сума заборгованості разом - 55397,82 грн, кількість днів прострочення виконання кредитних зобов`язань -197 днів.

Згідно з наданим до суду розрахунком заборгованості позивачем за період з 24 вересня 2024 року по 23 січня 2025 року (122 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у сумі 24400,00 грн.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

За викладеного, у відповідності до вимог поданої позивачем апеляційної скарги рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17 листопада 2025 року переглядається в апеляційному порядку у частині вимоги простягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості по процентам за користування кредитом, а також витрат на правову допомогу адвоката у суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині зазначеним процесуальним вимогам відповідає не у повній мірі.

У справі, що переглядається спірним є питання розміру процентної ставки та періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Так суд, першої інстанції, вирішуючи спір у частині стягнення процентів за користування кредитними коштами вважав неправомірним встановлення ТОВ «Лінеура Україна» у договорі стандартної процентної ставки у розмірі 2,50 % за кожен день користування кредитом, оскільки зазначене суперечить ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що денна процентна ставка не може перевищувати 1%.

У зв`язку з тим, що Кредитний договір після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», дійшов висновку, що умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1% є нікчемними в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Частково задовольняючи вимоги позову у частині стягнення процентів, суд першої інстанції також виходив з того, що нарахування позивачем суми заборгованості за процентами після укладення договору факторингу за період з 24 вересня 2025 року по 23 січня 2025 року за (122 календарних дні) є безпідставним, з огляду на те, що, на думку суду, право вимоги нарахування подальших відсотків факторові не передавалось.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може, враховуючи наступне.

Дійсно, 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24 грудня 2023 року) (далі по тексту - Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Заперечуючи проти висновків місцевого суду, скаржник послався на те, що згідно з п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %, а тому починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%; з 22 квітня 2024 року денна ставка - не більше 1,5%; з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів скаржника, оскільки відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія п. 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом з тим, Кредитний договір був укладений його сторонами 30 січня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 3498-ІХ (24 грудня 2023 року), а тому на спірні правовідносини не поширюється положення п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

За викладеного, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що відсоткова ставка за Кредитним договором не може перевищувати 1% за весь період відповідного нарахування.

Водночас, безпідставним є твердження місцевого суду про відсутність права у позивача нараховувати проценти за користування кредитом, оскільки такий висновок суперечить нормі ст. 514 ЦК України, за якою до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період з 24 вересня 2024 року по 23 січня 2025 року, тобто у межах погодженого сторонами Кредитного договору строку кредитування.

А отже, нарахування процентів за період з 24 вересня 2024 року по 23 січня 2025 року є правом позивача як нового кредитора у зобов`язанні та не суперечить вимогам закону.

Таким чином, враховуючи законодавчі обмеження щодо денної відсоткової ставки та встановлені обставини справи, нарахуванню підлягають відсотки за користування кредитом у межах визначеного позивачем загального періоду (строку кредитування) за ставкою 1% в день: 7999,99 грн х 1% х 360 днів = 28799,96 грн.

Оскільки відповідачем було частково сплачено заборгованість по відсоткам у сумі 4050,01 грн, стягненню підлягають відсотки за користування кредитом у розмірі 24749,95 грн (28799,96 грн - 4050,01 грн).

За викладеного, рішення суду у частині вимоги про стягнення процентів за користування кредитом підлягає зміні.

У частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, місцевий суд, вирішуючи відповідне питання, дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у сумі 10000,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, у зв`язку з чим зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

Позивач, заперчуючи у апеляційній скарзі проти таких висновків суду першої інстанції, вказував на те,що суд належним чином не обгрунтував зменшення витрат витрат на правничу допомогу із 10 000,00 грн до 3 000,00 грн.

Апеляційний суд з такими доводами скаржника не погоджується, виходячи з наступного.

Належними у справі доказами підтверджується надання позивачу правової допомоги під час розгляду даної справи у суді першої інстанції адвокатом Дідухом Євгеном Олександровичем, а саме: договором №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01 серпня 2024 року, актом № 4345324 від 24 березня 2025 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 01/08/2024-А; заявкою № 4345324 від 24 лютого 2025 року на виконання доручення до Договору № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024; рахунком на оплату №4345324-24/03-2025 від 24 березня 2025 року; довіреністю від 01 серпня 2024 року.

Дослідивши надані докази, оцінивши їх на предмет підтвердження понесення наведених витрат, апеляційний суд зважає на наступне.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених 910/906/18, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначена правова позиція є усталеною та такою, що послідовно підтримувалась судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц, додатковій постанові Верховного суду від 13 березня 2024 року у cправі № 910/5724/23, додатковій постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 206/5280/21 тощо.

Надаючи оцінку рівня адвокатських витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, апеляційний суд, зваживши на те, що гонорар адвоката не є фіксованим, погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, що присуджена до стягнення з відповідача, є цілком співмірною зі складністю справи та проведеною адвокатом роботою, а, отже, є обґрунтованою.

При цьому, колегією суддів зважено на те, що відповідачем у справі до суду першої інстанції було подано заяву про зменшення суми витрат на правову допомогу, яка підлягає відшкодуванню, що підставно взято до уваги місцевим судом.

За викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам позову та скарги підлягають відшкодуванню витрати позивача зі сплати судового збору.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в оскаржуваній частині.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» задовольнити частково.

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17 листопада 2025 року у даній справі у частині стягнення заборгованості за відсотками змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за відсотками за договором №4345324 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30 січня 2024 року у розмірі 24 749,95 грн.

У задоволенні решти вимог апеляційної скарги відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати зі сплати судового збору у суді першої інстанції у сумі 1041,63 грн та у суді апеляційної інстанції у сумі 2107,49 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Дуковський

О. А. Письменний