Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №465/929/26 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/929/26

Провадження 2/465/2710/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10.03.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Баран О.І.,

за участі секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ:35625014, електронна адреса: 35625014@mail.gov.ua, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30),

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

4 лютого 2026 року представник позивача звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 8898871 від 05.03.2025 в розмірі 20 588,70 грн, з яких:

- 5 100,00 грн заборгованості за основною сумою боргу;

- 4 408,95 грн заборгованості за відсотками;

- 10 200,00 грн - неустойки;

- 879, 75 грн - комісії за надання кредиту.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 09.02.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи, судове засідання у справі призначено на 10.03.2026 (а.с. 57-58).

17 лютого 2026 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву та заява про розгляд справи без його участі (а.с. 68-82).

25 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» на адресу суду надійшла відповідь на відзив, із заявою про розгляд справи без представника позивача (а.с. 83-96).

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Аргументи позивача

Позовна заява мотивована укладенням 05.03.2025 відповідачем із первинним кредитором указаного кредитного договору та отримання відповідних кредитних коштів у сумі 5 100,00 грн, строком на 360 днів, із встановленням строків їх повернення та сплати відсотків за користування такими коштами (датою першого платежу 03.04.2025 у розмірі 2333,25 грн), комісії за надання кредиту (17,25% - 879, 75 грн) та неустойки за порушення умов Договору. Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, право вимоги за якою 27.03.2025 перейшло до позивача.

Заперечення відповідача

Відповідач з вимогами позовної заяви не погодився. Не заперечивши існування кредитних відносин, отримання кредитних коштів та не надавши доказів погашення заборгованості, відповідач вказав, що позивачем не обґрунтовано наявності заборгованості за тілом кредиту, правомірності нарахування процентів після закінчення терміну кредитування та нарахування комісії. Вказав, що у підписаній ним заяві чітко вказано суму кредиту, відсотки за користування кредитом. Вказав на невідповідність розміру нарахованих процентів приписам ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» із встановленням максимального розміру денної процентної ставки у розмірі, що не може перевищувати 1%, тоді як позивачем здійснено нарахування процентів у розмірі понад 4% (з урахуванням процентів, нарахованих понад строк та неустойкою). Крім цього, відповідач не отримував повідомлень про відступлення прав вимоги.

У судове засідання, призначене на 10.03.2026, сторони не з`явились, явки своїх представників не забезпечили, про час і місце розгляду повідомлялися належним чином, про що також свідчать їх заяви по суті справи та заява відповідача про розгляд справи без його участі, що у відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явились, без фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.

Суд, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

5 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії (Надійний) №8898871 (а.с. 5-12).

Відповідно до п.п. 2.1 Договору, за цим Договором кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Кредит»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк кредиту»), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.

Мета отримання кредиту: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 2.1.1. Договору).

Сторони у п. 2.2. Договору також погодили:

суму кредиту 5 100,00 грн (п. 2.2.1. Договору);

строк кредитування / строк договору 360днів (п. 2.2.2. Договору);

розмір першого обов`язкового платежу 2 333,25 грн (п. 2.2.3. Договору);

період сплати мінімального обов`язкового платежу дорівнює строку сплати позичальником процентів за користування кредитом та становить 30 календарних днів, що означає, що всі проценти за користування кредитом нараховані за 30 календарних днів користування підлягають сплаті в останній з 30 днів користування. Кількість мінімальних обов`язкових платежів - 11 (п. 2.2.4. Договору);

дату сплати першого обов`язкового платежу 03.04.2025 (п. 2.2.5. Договору);

дату надання кредиту - 05.03.2025, дату повернення кредиту - 27.02.2026 (п. 2.2.8. Договору);

процентну ставку / день 0,95% (фіксовану); комісію за надання кредиту 17,25% від суми наданого Кредиту, що у грошовому виразі складає 879,75 грн (п. 2.2.8. Договору);

денну процентну ставку 0.998% (п. 2.3.1. Договору);

Відповідно до п. 6.1. Договору, за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю проценти у розмірі, визначеному пунктом 2.2. Договору. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту (його залишок), виходячи із строку фактичного користування кредитом, за кожен день (календарну дату) користування кредитом, починаючи з першого дня видачі користування кредитом (включно) та включаючи день (дату) його повернення, до повного погашення заборгованості за Договором.

Відповідно до п.6.2. Договору, за надання кредиту позичальник сплачує кредитодавцю Комісію за надання кредиту.

Позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути кредит. У разі дострокового повернення кредиту позичальник сплачує кредитодавцю усі проценти за користування кредитом за період фактичного користування кредитом та комісію за надання кредиту (п. 6.12. Договору).

Відповідно до п.9.5. Договору за порушення кредитодавцем визначених договором строків надання позичальнику кредиту позичальник має право стягнути з кредитодавця неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, але не більше ніж 15 відсотків від суми простроченого платежу.

Порядок укладення Договору унормовано розділом 5 «Технологія (порядок) укладення Договору та створення електронних підписів сторонами Договору», де зазначено:

- перед укладанням (підписанням) Договору, позичальник ознайомлюється з Паспортом споживчого кредиту та Офертою, що містить в тому числі проект Договору, політикою конфіденційності, Правилами надання коштів та банківських металів у кредит, іншою інформацією про Кредитодавця та послуги, які ним надаються, в тому числі на сайті кредитодавця: інформацію, передбаченою Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про захист персональних даних» (п. 5.1.);

- Паспорт споживчого кредиту надається позичальнику до укладення Договору за спеціальною формою, що встановлена Законом України «Про споживче кредитування» у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію» та містить всю необхідну інформацію, для прийняття позичальником обґрунтованого рішення щодо укладення Договору. Позичальник не обмежений в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у Паспорті споживчого кредиту. Паспорт споживчого кредиту підписується позичальником відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» із використанням одноразового ідентифікатора (п.5.2.);

- до укладання (підписання) Договору, позичальнику надається можливість вивчити умови Договору, включаючи усі його суттєві умови (у тому числі ті, які встановлюють детальний розпис загальної вартості Кредиту) шляхом ознайомлення з умовами Оферти, Паспортом споживчого кредиту, інформацією на Сайті тощо (п.5.3.);

- для прийняття рішення щодо укладання Договору, позичальник має право звернутися до кредитодавця за роз`ясненням інформації, викладеної у вищезазначених документах та задля забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано Договір до його потреб та фінансового стану (п.5.4.);

- Договір укладається Сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням ІКС, в результаті чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у Сторін Договору виникають цивільні права та обов`язки (п.5.5.);

- Договір укладається відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (Акцепт) пропозиції (Оферти) укласти Договір в електронній формі та його підписання сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином Договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі (п.5.6.).

Договір підписано відповідачем, з використанням одноразового ідентифікатора «654621», із зазначенням засобів зв`язку із відповідачем ( НОМЕР_2 , vadimorlovskyy@gmail.com) та номер електронного платіжного засобу: НОМЕР_3 (а.с. 12).

Також відповідачем 05.03.2025, з використанням одноразового ідентифікатора «771065», підписано Паспорт споживчого кредиту (а.с. 13-14).

Відповідно до указаного документа також визначено розміри платежів і періодичність їх внесення: першого у розмірі 2333,25 грн і наступних 10 за ним 1 розмірі 1453,50 грн.

Судом встановлено, що ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої зобов`язання перед відповідачем виконало, та 05.05.2025, через ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес», яке діє на підставі ліцензії на надання фінансових послуг з переказу коштів без відкриття рахунку, перерахувало грошові кошти в сумі 5 100,00 грн відповідачу на картку НОМЕР_3 (а.с. 15).

27 березня 2025 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №27/03/25 (далі - Договір факторингу) пунктом 1.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, у передбачений Договором спосіб (а.с. 27 зворот).

Відповідно до п.2.1. Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в день підписання сторонами Акта прийому-передачі відповідного Реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору (а.с. 20 зворот).

Надалі, 25.07.2025 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Додаткову угоду №6 до Договору факторингу щодо відступлення прав вимог згідно із Реєстром боржників №9 від 25.07.2025 на суму 68948306,20 грн (а.с. 25).

Як вбачається з Реєстру боржників №9 від 25.07.2025, підписаного на виконання указаного Договору факторингу, у ньому за № 3450 вказано ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), як боржника за Кредитним договором № 8898871 в розмірі 20 588,70 грн, з яких:

- 5 100,00 грн заборгованості за основною сумою боргу;

- 4 408,95 грн заборгованості за відсотками;

- 10 200,00 грн неустойки;

- 879,75 грн комісії за надання кредиту (а.с. 28).

На підтвердження набуття права вимоги позивачем надано копію підписаного сторонами та скріпленого їх печатками Акта прийому-передачі Реєстру боржників №9 від 25.07.2025 (а.с. 26).

Також позивачем додано копію платіжної інструкцій від 31.07.2025 щодо плати за відступлення права вимоги, згідно з Додаткової угоди №6 від 25.07.2025 до Договору факторингу №27/03/2025 від 27.03.2025 (а.с. 27).

Із детального розрахунку заборгованості, складеного первинним кредитором вбачається, що станом на дату продажу, 25.07.2025, первинним кредитором складено відповідний розрахунок заборгованості за Договором, яка становила 20 588,70 грн (а.с. 16-17).

Із розрахунку заборгованості вбачається, що 05.03.2025 видано кредит у сумі 5 100,00 грн, нараховано комісію у розмірі 879,75 грн.

Нарахування відсотків первинним кредитором здійснено по 48,45 грн щоденно (що відповідає умовам Договору про нарахування відсотків за процентною ставкою 0,95% /день) до 03.06.2025 включно, тобто упродовж 91 дня, що у сукупності склало 4 408,95 грн (48,45 х 91 днів).

Після чого, тобто з 04.06.2025 ні первинним кредитором, ні позивачем, нарахування відсотків не проводилось.

Також первинним кредитором проведено нарахування штрафних санкцій до 13.05.2025, всього на суму 10 200,00 грн (255,00 х 40 днів).

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

Оцінка судом

Щодо укладення між первинним кредитором та відповідачем кредитного договору

Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію первинного кредитора відповідач електронними підписами одноразовими ідентифікаторами у Договорі визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ними грошових коштів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом первісного кредитора підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.

Оскільки вказаний Договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

На підтвердження укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем, позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.

Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Тому наявність чи відсутність доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо заявленої суми стягнень

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Суд вважає доведеним факт перерахування первинним кредитором відповідачу кредитних коштів за Договором.

Перевіряючи належність розрахунку заборгованості за процентами, суд також дійшов висновку щодо його повної відповідності умовам кредитування.

Повертаючись до обов`язку доказування, суд наголошує, що в разі незгоди відповідача з розрахунком заборгованості він має не лише заявити про це, але й навести конкретні аргументи, або ж просити суд про залучення відповідного фахівця для визначення правильності здійснених нарахувань, чого відповідачем у цій справі зроблено не було.

Відповідачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, наведений розрахунок не заперечено, власного не проведено, доказів його неправильності не надано.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Будь-яких даних, що відповідач у добровільному порядку в повному обсязі погасив нараховану заборгованість за кредитним договорам матеріали справи не містять.

Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова про нарахування одноразової комісії за надання кредиту не є нікчемною. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним тіла кредиту та спростування доводів представника позивача про наявність заборгованості по тілу кредиту та відсотках саме у такому розмірі.

Щодо стягнення тіла кредиту

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Частиною 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час укладення Договору) встановлено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Суд враховує, що строк кредитування за Договором становить 360 днів та сторони узгодили порядок повернення кредиту і відсотків за користування ним шляхом здійснення щомісячного платежу зі сплати відсотків кожні 30 днів.

Відтак, суд звертає увагу на строк кредитування - 360 днів, на дату надання кредиту - 05.03.2025, дату повернення кредиту - 27.02.2026 (п. 2.2.8. Договору), дату звернення до суду - 04.02.2026.

Також суд звертає увагу на наявності у відповідача обов`язку щодо внесення чергових платежів і періодичність їх внесення кожні 30 (тридцять) днів у розмірах:

2 333,25 грн першого обов`язкового платежу;

1 453,50 грн х 10 наступних мінімальних платежів кожні 30 (тридцять) днів;

6 553,50 грн (1 453,50 + 5 100) останній 12 (дванадцятий) мінімальний обов`язковий платіж.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц виснувала, що:

- визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16) (п. 18 постанови від 26.05.2020);

- звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (п. 21 постанови від 26.05.2020);

- наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц висновок не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту (п. 24-25 постанови від 26.05.2020).

У постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23, звернено увагу на таке:

«Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

У позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банк завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, а позичальник таку вимогу одержав.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21) щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Ураховуючи вказане вище, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову банку та стягнення з відповідачів поточної заборгованості за кредитом та процентами, розмір якої відповідачами не оспорювався.

Доводи касаційної скарги з посиланням на висновок Верховного Суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 639/1230/18 (провадження № 61-2620св21), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у вказаній справі № 639/1230/18 позичальник не оскаржувала судові рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості, а питання щодо обов`язку банку у досудовому порядку звернутися до позичальника з відповідною вимогою судом не переглядалось.

При цьому, враховуючи правовідносини, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України, застосовуючи норми права, правильно врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються виконання банком обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а враховуючи те, що кредитний договір, укладений між ОСОБА_1 та банком, є споживчим, вказаний висновок підлягає застосуванню під час вирішення заявлених позовних вимог у цій справі».

Як убачається з умов Договору, укладеного між сторонами справи, кредит є споживчим.

Відтак, кредитні правовідносини, які виникли між сторонами за цим кредитним договором, мають споживчий характер.

Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.

Указане додатково підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Однак, як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, при зверненні до суду з позовом позивач не надав доказів направлення відповідачу вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, а також отримання такої відповідачем, у разі невиконання якої позивач мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

Отже, враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вручення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», то суд дійшов висновку, що у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення суми грошових коштів за Договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було направлено відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та така відповідачем отримана.

Оскільки строк виконання зобов`язання за цим Договором на момент звернення позивача до суду (04.02.2026) не настав, а доказів направлення відповідачу вимоги про дострокове погашення кредиту відповідно до вимог частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» позивачем не надано, у зв`язку з чим підстави для дострокового стягнення тіла кредиту відсутні.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за неустойкою

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.

Пеня, як різновид неустойки, характеризується такими ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов`язаннях; б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання; г) триваючий характер нарахування пені за кожен день прострочення.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до п. 18 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в редакції Закону України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Станом на день звернення до суду з позовом у даній справі воєнний стан на території України діяв і продовжується на час прийняття рішення у справі.

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22);

на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні висновки Верховним Судом підтримувалися неодноразово у інших постановах (наприклад у постановах від 31.01.2024 у справі №183/7850/22, від 28.11.2024 у справі № 756/8788/22, від 07.04.2025 у справі № 751/2085/24, тощо).

Ураховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення неустойки задоволенню не підлягають.

Відтак, позов підлягає до задоволення частково, в розмірі 5 288,70 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн судового збору (а.с. 48, 54).

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 5 288,70 грн, що становить 25,69 % (5 288,70 х 100 % : 20 588,70), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 683,97 грн потрібно покласти на відповідача.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

Тлумачення норм права, щодо розмежування порядку проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення за відсутності учасників справи здійснено Верховним Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11.

У зазначеній справі ним вказано про те, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону та правові висновки, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 10.03.2026, є та дата, на яку було призначено розгляд справи, 10.03.2026, а датою складення повного тексту судового рішення 26.03.2026 (перший робочий день, після виходу судді із лікарняного).

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 5 288 (п`ять тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 70 копійок заборгованості за кредитним договором №8898871 від 05.03.2025.

В задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 683 (шістсот вісімдесят три) гривні 97 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.03.2026.

Суддя: Баран О.І.