Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №442/1006/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/1006/26

Провадження №2/442/813/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючої судді - Курус Р.І., розглянувши в приміщенні суду в м. Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області із позовною заявою, у якій просить суд змінити розмір стягнення аліментів, які стягуються з відповідача ОСОБА_2 на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2014 у справі № №442/8424/14-ц, на користь позивачки ОСОБА_1 на утримання трьох дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , починаючи із дня пред`явлення позову і до досягнення ОСОБА_5 повноліття, для ОСОБА_4 , ОСОБА_4 до закінчення воєнного стану, у зв`язку із станом здоров`я.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , перебувала з ОСОБА_2 в офіційному шлюбі. За час шлюбу в подружжя народилися три доньки : ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2014 у справі №442/8424/14-ц було присуджено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання доньок - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі у розмірі по 700 гривень на кожну дитину, починаючи з 27.10.2014 року і до досягнення дітьми повноліття.

Вказує, що з дня присудження аліментів ОСОБА_2 заявив, що не хоче сплачувати аліменти, на всі звернення щодо добровільної допомоги дітям ОСОБА_2 ігнорував, обіцяв, що буде робити все, що треба, допомагати, забезпечувати дітей, але насправді цього не робив. Абсолютно всі питання щодо потреб дітей, фінансові, соціальні і виховні батьківські обов`язки, лягли тільки на позивача.

За останні півроку нею витрачено на потреби трьох дітей 88620 грн., тобто на одну дитину 29540 грн.

Наголошує на тому, що її матеріальне становище погіршилося по причині зростання цін практично на всі предмети першої необхідності, крім цього погіршився стан здоров`я дітей. Становище платника аліментів є стабільним для забезпечення дітей в розмірі по 29540 грн. на кожну дитину, у зв`язку з їх станом здоров`я і до кінця воєнного стану.

На підставі цього позивач змушена звернутися до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом про зміну розміру стягуваних аліментів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2026 для розгляду зазначеної справи визначено головуючу суддю - Курус Р.І., /а.с.23/.

09.02.2026 суддею отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру, згідно якої дані щодо місця реєстрації відповідача - відсутні,/а.с.24/.

09.02.2026 суддею подано запит до Відділу-центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області щодо місця проживання відповідача,/а.с.27/.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09.02.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву,/а.с. 25/.

Дана ухвала направлялась сторонам по справі. Кореспонденція, яка направлялась відповідачу, повернута з причин «закінчення встановленого терміну зберігання»,/а.с.29/.

Ухвалою від 09.03.2026 розгляд даної цивільної справи було відкладено задля реалізації сторонами, зокрема відповідачем, своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Задля забезпечення принципу відкритості інформації щодо справи, було повідомлено відповідача про дату, час, місце та порядок розгляду даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті «Судової влади України» за посиланням https://dgm.lv.court.gov.ua/sud1306/gromadyanam/vyklyky/,/а.с.44-46/.

Дана ухвала направлялась сторонам по справі. Кореспонденція, яка направлялась відповідачу, повернута з причин «закінчення встановленого терміну зберігання»,/а.с.33-35/.

Суд доходить висновку про належне вжиття всіх заходів щодо повідомлення, зокрема, відповідача про розгляд даної справи, будь яких повідомлень про зміну адреси відповідач суду не подавав, а відтак, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час, місце та порядок судового розгляду зазначеної справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідачем клопотання про розгляд справи за участю сторін суду не надано.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов слід задоволити частково.

Згідно ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що згідно свідоцтв про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 , їхніми батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ,/а.с.7-9/.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16.05.2018 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 - розірвано. Прізвище ОСОБА_6 після розірвання шлюбу - ОСОБА_7 ,/а.с.11-12/.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2014 у справі №442/8424/14-ц вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 , щомісячно аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 700,00 гривень на кожну дитину, починаючи з 27.10.2014 року і до досягнення дітьми повноліття.

Станом на дату подання позову, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - досягли повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 та 15.02.2023 відповідно, а відтак, обов`язок відповідача щодо їхнього утримання відсутній з моменту повноліття.

У позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд змінити розмір стягнення аліментів з ОСОБА_2 у сторону збільшення на її користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 починаючи з дати пред`явлення позову і до досягнення нею повноліття, повнолітніх доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у зв`язку із станом їх здоров`я до закінчення воєнного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Як передбачено п. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Крім цього, статтею 198 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Відповідно до статті 199 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Тобто, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, після досягнення повноліття, виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження дітьми навчання (форма навчання може бути як денна, так і заочна (постанова Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц); потреба дітей у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Така позиція закріплена безпосередньо в п. 20 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», а також в постановах Верховного Суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 та від 20.05.2020 року у справі № 635/1139/17.

На підтвердження факту навчання ОСОБА_4 , позивачем подано довідку №7430 від 02.03.2023, видану Львівським національним університетом імені Івана Франка, /а.с.13/. Водночас, зазначена довідка не підтверджує належним чином факт навчання на момент звернення до суду з позовом, оскільки видана 02.03.2023 та не містить відомостей про перебування ОСОБА_4 на навчанні станом на дату звернення до суду. Інших належних і допустимих доказів продовження навчання до матеріалів справи не подано. Вирішальною умовою для стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, є належне доведення факту такого навчання.

Суд враховує, що позивачка просить змінити розмір аліментів повнолітнім дітям, посилаючись на погіршення стану їхнього здоров`я до закінчення воєнного стану, а не розпочати стягнення аліментів повнолітнім дітям у зв`язку з їхнім навчанням.

Вирішуючи заявлену вимогу, суд також виходить з того, що нормами сімейного кодексу взагалі не передбачено обов`язку батьків сплачувати аліменти повнолітнім дітям у зв`язку з введенням воєнного стану. Дійсно вимогами стаття 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

У матеріалах справи містять медичні висновки щодо стану здоров`я ОСОБА_4 , зокрема Консультативний висновок від 30.07.2013 Консультативної поліклініки Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України, результати обстеження, проведеного 07.11.2017, Консультативний висновок спеціаліста Міської дитячої клінічної лікарні від 03.02.2014, Епікриз з медичної карти стаціонарного хворого №1088, згідно якого ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні з 04.03.2016 по 21.03.2016,/а.с.16-19/. Надані медичні документи щодо стану здоров`я ОСОБА_4 датовані 2013-2017 роками та не підтверджують наявність непрацездатності чи потреби в матеріальній допомозі станом на момент звернення до суду, а також не доводять розміру понесених позивачкою додаткових витрат. Медичних документів щодо стану здоров`я ОСОБА_3 до суду не подано. Отже, належними та допустимими доказами факту непрацездатності повнолітніх дітей і потреби у матеріальній допомозі позивач не підтвердила.

Поряд з цим, суд приймає до уваги, що позивач не просить стягнути з відповідача понесені нею додаткові витрати. При цьому, на даний час ОСОБА_8 та ОСОБА_9 досягли повноліття, а зазначені норми ст. 185 КК України регулюють порядок стягнення додаткових витрат на дитину, а не повнолітню дитину. Крім цього, суд враховує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наділені правом самостійного звернення до суду з позовом до батька за наявності для цього підстав.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно зі статтею 77 ЦПК України суд бере до розгляду лише належні та допустимі докази, які стосуються предмета доказування. Оскільки позивачем не доведено наявності сукупності юридичних фактів, з якими закон пов`язує обов`язок ОСОБА_2 утримувати повнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , підстави для задоволення вказаних позовних вимог відсутні.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачці право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів у зв`язку з навчанням повнолітніх дітей, на час їхнього навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23-річного віку, яке може бути реалізоване нею або ж самими повнолітніми доньками.

Щодо збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 520/21069/18, провадження № 61-1347св20) від 03.02.2021 року.

За змістом законодавства, аліменти є власністю дитини, а обов`язок суду полягає в першу чергу забезпечити дитині право на належне утримання.

Аліментні зобов`язання за своєю природою та генезою є саме морально-етичною категорією, яка втілена у нормі позитивного права. Фактично йдеться про повністю не охоплені правом, проте визнані суспільством базові принципи моралі.

Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №753/20347/20 (провадження № 61-5707св22) від 17.05.2023 року.

Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Отже вбачається, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано або вони взагалі не перебували в ньому.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ст. 180, ч. 3 ст. 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При визначенні розміру аліментів на утримання спільної дитини, суд враховує положення ст. 182 СК України, та положення ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» де встановлено з 01.01.2026 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3512,00 грн., на одну особу у розрахунку на місяць, майновий стан позивача, який погіршився у зв`язку із зростанням цін практично на всі предмети першої необхідності, вік дитини, стан здоров`я дитини, майновий стан відповідача, який є здоровою особою працездатного віку, немає інших дітей, непрацездатної дружини, батьків, а також вимоги щодо розміру аліментів, який має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

У позові позивачем наведено попередній розрахунок ціни позову, у якому вказано витрати позивачки на утримання трьох дітей протягом 6 місяців : продукти харчування 9000 грн/місяць, канцтовари для школи 1000 грн/місяць, оплата за навчання в музичній школі - 270 грн/місяць, оплата за навчання в художній школі - 500 грн/місяць, лікувальні процедури - 4000 грн/місяць, що в загальній сумі становить 88620 гривень на шість місяців на трьох дітей, а відтак - 14770,00 гривень на місяць та 4923 гривні на місяць на одну дитину.

Враховуючи, що прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становить 3512,00 грн., мінімальний гарантований розмір аліментів становить 1756,00 грн. на місяць.

Разом із тим, з урахуванням фактичних витрат позивачки на утримання дитини, матеріального стану сторін та відсутності у відповідача інших дітей, суд вважає за необхідне визначити розмір аліментів на утримання ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі в розмірі 3500,00 грн. щомісячно, що є необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

За таких обставин, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зміни розміру аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

Окремо суд вказує, що у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та у постанові Верховного Суду № 621/307/17 (провадження № 61-31400св18) від 16.08.2018 року, відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачкою зазначено, що попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат становить 1000 грн., проте, жодних доказів понесення цих витрат позивачкою не подано, а тому такі стягненню з відповідача не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Відповідно до статті 430 ЦПК України рішення в частині стягнення суми платежів за один місяць слід допустити до негайного виконання.

На підставі наведеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 274, 279ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Позов задоволити частково.

Змінити розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2014 у справі №442/8424/14-ц в частині стягнення аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 3500,00 гривень щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1331,20 гривень в дохід держави.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 26 березня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання - АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 .

Головуюча суддя Курус Р.І.