Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №127/38023/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/38023/24

Провадження № 22-ц/801/491/2026

Категорія: 40

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 рокуСправа № 127/38023/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Атлантик авто», директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Атлантик авто» Кондратюка Юрія Олексійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ», за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентини Василівни, про визнання недійсним договору іпотеки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником – адвокатом Семенюком Іваном Васильовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 05 грудня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Воробйовим В.В., дата складання повного тексту судового рішення 15 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року до суду надійшла вищевказана позовна заява, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 проживає у житловому будинку у АДРЕСА_1 , однією сім`єю з сином ОСОБА_2 , який не одружений та дітей не має. Вказаний житловий будинок ОСОБА_1 будувала власними силами та він є її єдиним житлом. Після закінчення будівництва будинку, ОСОБА_1 зі своїм сином погодили, щоб будинок буде оформлений на нього.

Зі слів сина, 18.07.2008 року зловживаючи його довірою та шляхом обману ОСОБА_3 вмовив його на укладення договору майнової поруки для оформлення договору іпотеки з метою отримання ОСОБА_3 198 000 дол. США зі строком повернення до 17.07.2017 року. Отримані кошти ОСОБА_3 використав на свої потреби, борг не повернув, що призвело до звернення стягнення на будинок та земельну ділянку позивача як на предмет іпотеки.

27.08.2024 року, з вимоги державного виконавця, адресованої на ім`я сина, позивачу стало відомо про наявність виконавчого листа № 127/8498/15 про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором.

На думку позивача, вказаний договір є таким, що укладений в супереч інтересам сім`ї та з порушенням її конституційних прав. ОСОБА_1 не надавала ОСОБА_2 жодних повноважень на укладення будь-яких правочинів.

22.08.2024 року приватний виконавець приватного округу Вінницької області Тимощук В.В. надіслав ОСОБА_2 вимогу про надання доступу до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки к.н. 0510100000:053:0138, для огляду з можливістю здійснення фотофіксації. Із вказаної вимоги позивач встановила, що 02.08.2017 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист № 127/8498/15, яким в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № СRL_SMEB00/292/2008 від 18.07.2008 року звернено стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме на нерухоме майно: житловий будинок зі спорудами АДРЕСА_2 , загальною площею 227,3 кв.м., належний ОСОБА_2 ; земельну ділянку, площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510137000:03:053:0138 належну ОСОБА_2 .

Як вказала позивач, ця вимога позбавляє її житла, права власності на належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку.

За таких обставин, позивач просила суд визнати недійсним договір іпотеки № РМ-SMEB00|292|2008|1 (майнової поруки) від 18.07.2008 року, укладений ОСОБА_2 , про заставу спільної власності нерухомого майна житлового будинку і земельної ділянки з юридичною особою Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») на користь боржника юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Атлантик авто» (далі - ТОВ «Торговий дім «Атлантик авто»), посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 4212.

05.12.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Семенюка І.В., подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що договір майнової поруки, укладений ОСОБА_2 , порушує права позивача як члена сім`ї ОСОБА_2 , та суперечить цивільному та сімейному законодавству, що є підставою для визнання його недійсним. Фактично доводи апеляційної скарги дублюють доводи, викладені у позовній заяві.

Разом з тим, на адресу апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. У поданому відзиві відповідач підтримує доводи, викладені у апеляційній скарзі.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_1 (т.1 а.с. 13).

Як вбачається із паспорту ОСОБА_1 , з 14.02.2001 року по 12.12.2017 року ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . З 12.12.2017 року – за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11). Із записів в домовій книзі вбачається, що вулицю Примакова в подальшому було перейменовано на АДРЕСА_1 , а також змінено нумерацію будинку з 296а на 5 (т. 1 а.с. 193-195).

Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_2 про право приватної власності на будівлю, видане виконавчим комітетом Вінницької міської ради 03.10.2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1316 від 28.09.2000 року, зареєстроване КП «ВООБТІ» 16.10.2000 року в реєстрову книгу № 21451, ОСОБА_2 належить будинок з спорудами житловою площею 98,0 кв.м., загальною площею 227,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (т. а.с. 14).

18.07.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № РM-SMEB00/292/2008/1, відповідно до умов якого в забезпечення виконання боргових зобов`язань за договором про надання кредитної лінії від 18.07.2008 року № СRL-SMEB00/292/2008 ОСОБА_2 надав в іпотеку вищевказаний житловий будинок (т. 1 а.с. 6-10).

02.08.2017 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист № 127/8498/15, яким в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № СRL_SMEB00/292/2008 від 18.07.2008 року звернено стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме на нерухоме майно: житловий будинок зі спорудами АДРЕСА_2 , загальною площею 227,3 кв.м., належний ОСОБА_2 ; земельну ділянку, площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510137000:03:053:0138 належну ОСОБА_2 , а кошти отримані від реалізації предмета іпотеки, направити на погашення загальної заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що виникла на підставі кредитного договору № СRL-SMEB00/292/2008 від 18.07.2008 року, в розмірі 103 075, 38 доларів США, що еквівалентно станом на 06.03.2015 року 2 380 062 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 94 807, 38 доларів США, що еквівалентно станом на 06.03.2015 року 2 189 149, 80 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками – 8 268 доларів США, що еквівалентно станом на 06.03.2015 року 190 912, 25 грн та пенею у розмірі 304 714, 86 грн. Застосувати спосіб реалізації предмета іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 39, 41 Закону України «Про іпотеку», а саме - шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, за початковою ціною, яку визначить суб`єкт оціночної діяльності в ході виконавчого провадження, але не нижчою за 1 158 341 грн, що визначена сторонами при укладенні договору іпотеки (п.4.4).

24.04.2024 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області замінено сторону стягувача з ТОВ «ОТП Факторинг України» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» (далі – ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ»).

22.08.2024 року приватний виконавець приватного округу Вінницької області Тимощук В.В. надіслав ОСОБА_2 вимогу про надання доступу до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки к.н. 0510100000:053:0138, для огляду з можливістю здійснення фотофіксації (т. 1 а.с. 15-16, 17).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог. Суд вважав, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, іпотекодавець на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору. Також вказаний договір був оформлений належним чином та відповідно до вимог чинного законодавства був посвідчений нотаріально. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору іпотеки та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 зазначила таке: «Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники, на вчинення правочину».

Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявного в неї права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку під ним, а тому немає підстав вважати, що спірний договір іпотеки, укладений ОСОБА_2 , є недійсним, так як визнання такого правочину, в даному випадку, недійсним можливо лише у тому разі, якщо суд встановить, що вказане майно передане в іпотеку без нотаріально посвідченої згоди всіх співвласників.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що стягнення на предмет іпотеки позбавляє її житла, права власності на належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку.

Разом з тим, за обставинами цієї справи, укладаючи іпотечний договір, ОСОБА_2 був єдиним власником нерухомого майна (предмета іпотеки), а тому, оскільки обставини набуття позивачем будь-яких майнових прав на нерухоме майно не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються матеріалами справи, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зокрема через недоведеність позивачем порушення її прав укладенням договору іпотеки, є правильним.

При цьому доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, та зводяться лише до необхідності переоцінки доказів, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Семенюком Іваном Васильовичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2025 року – без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. С. Панасюк

О. Ю. Береговий