Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №127/15184/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/15184/25

Провадження № 22-ц/801/522/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 рокуСправа № 127/15184/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 02 грудня 2025 року у м. Вінниці, під головуванням судді цього суду Медяної Ю.В., дата складення повного тексту судового рішення не відома,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, який обґрунтований тим, що відповідно до судового наказу Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2023 року у справі № 127/12634/23 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягуються аліменти у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу) позивача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.05.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач зазначив, що на його утриманні перебуває ще одна дитина, народжена в іншому шлюбі. Також на утриманні позивача перебуває син дружини від попереднього шлюбу. Вказане свідчить про зміну його сімейного стану. Крім цього, позивач хворіє на цукровий діабет І типу, середньої важкості, що призводить до значних витрат на лікування та обмежує його працездатність.

За таких обставин, позивач просив суд зменшити розмір аліментів, які стягуються судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2023 року з 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) позивача до 1/6 частки.

02.12.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що зміна сімейного стану позивача не є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів без доведення погіршення матеріального становища. При цьому ОСОБА_1 вважає, що зміна сімейного стану є самостійною підставою для перегляду розміру аліментів, оскільки народження ще однієї дитини та необхідність її утримувати створює потребу в балансі інтересів обох його дітей.

Крім того, апелянт зауважує, що його дохід наразі є нестабільним, а фактичне матеріальне становище є змінним та таким, що потенційно може суттєво погіршитись.

Натомість відповідач ОСОБА_2 має стабільний щомісячний дохід з урахуванням аліментів близько 30 200 грн. За ці кошти вона утримує себе та одну дитину. В той час, як у позивача залишається менше коштів на утримання себе та ще трьох осіб.

Між тим, позивач вказує, що він хворіє на цукровий діабет І типу, що вимагає додаткових витрат на лікування.

Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване – без змін.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що 14.10.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 14.10.2017 року Виконавчим комітетом Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (а.с. 18)

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_6 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 07.03.2018 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 11).

17.05.2023 року судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/12634/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 02.05.2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 10).

04.07.2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/16903/23 позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 46-48).

ОСОБА_1 хворіє на цукровий діабет, що підтверджується, зокрема, витягом із медичної картки стаціонарного хворого № 1773 від 12.07.2014 року (а.с. 13-14).

Позивачем придбавалися ліки та медичне приладдя, що підтверджується відповідними квитанціями та товарними чеками. (а.с. 112-114, 135-136) При цьому з таких квитанцій чітко вбачається, що більшу частину вартості ліків компенсовано за програмою «Доступні ліки» (а.с. 136).

З витягу з Єдиного державного реєстру декларацій від 10.03.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 1 000 кв.м., розташована у АДРЕСА_1 . Крім цього, з даної декларації вбачається, що ОСОБА_7 задекларувала транспортний засіб «Nissan Juke», 2014 року випуску, дата набуття права власності - 15.11.2023 року (після укладання шлюбу із ОСОБА_1 ) (а.с.129-133).

Відповідно до акту обстеження фактичного місця проживання від 03.04.2025 року, затвердженого Стрижавським селищним головою Михайлом Демченком, за адресою: АДРЕСА_2 , проживають без реєстрації: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с.12).

Із довідки № 24 від 19.06.2025 року, виданою Вінницькою державною регіональною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, середній заробіток ОСОБА_2 за період з червня 2024 року по травень 2025 року включно складає 20 757, 24 грн, без відрахування ПДФО та військового збору. Після відрахування вказаних сум середній заробіток відповідача за вказаний період становить 16 288,74 грн (а.с. 51).

Відповідно до довідки про доходи № 189590-2025, виданої ГУНП у Вінницькій області вбачається, що ОСОБА_1 отримує дохід, з якого стягуються аліменти. Загальна сума доходу позивача за період з травня 2023 року по серпень 2025 року становить 1 196 882,17 грн. З вказаної довідки вбачається, що податок на доходи фізичних осіб позивача компенсується в повному обсязі, таким чином з доходів позивача відраховується лише військовий збір. Таким чином, середній заробіток позивача за місяць (після відрахування військового збору та до відрахування аліментів) становить 41 610, 59 грн в місяць (а.с. 116-117).

Як вбачається із відповіді ГУ ДПС у Вінницькій області № 0232-2025-0003762 від 18.09.2025 року щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, за період з травня 2023 року по травень 2025 року, середньомісячний розмір доходу ОСОБА_7 становить 17 922, 94 грн (а.с.122-123).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними засобами доказування обставини щодо неможливості здійснення виплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у раніше визначеному судом розмірі.

З наявних у справі матеріалах вбачається, що позивач є працездатною особою, він офіційно працевлаштований та отримує дохід. Судом встановлено, що середній дохід позивача не зменшився у порівнянні з доходом, який він отримував на час видання наказу Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/12634/23 про стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання дитини. Тобто матеріальний стан позивача не погіршився.

Крім того, суд відхилив посилання позивача на те, що на його утриманні перебуває син дружини від першого шлюбу, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_8 не має батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання. Крім цього, мати ОСОБА_8 та дружина позивача – ОСОБА_7 офіційно працює та отримує дохід, а тому може надавати належне утримання даній дитині.

Також, суд вважав, що хоч позивач і довів наявність у нього захворювання – цукрового діабету І типу, проте з матеріалів справи вбачається, що вказане захворювання наявне у нього ще з 2014 року, тобто станом на 17.05.2023 року (дату видачі судового наказу про стягнення з позивача аліментів) вказана обставина вже існувала, і доказів погіршення стану здоров`я з того часу настільки, що потребувало б значних витрат на лікування, суду не надано. Суд також звернув увагу на те, що хоч і внаслідок захворювання на цукровий діабет І типу позивач, безсумнівно, має необхідність регулярно купувати ліки та медичне приладдя, такі витрати в значній мірі компенсується програмою «Доступні ліки».

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що сплата аліментів у визначеному судовим наказом розмірі ставить його у складне матеріальне становище, а його дохід після сплати аліментів є недостатнім для власного утримання, та утримання його сім`ї.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Як визначено частиною 1 статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Згідно з частиною 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

У відповідності до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

У пункті 23 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів. Таким чином зміна матеріального становища або сімейного стану є окремою підставою для зміни розміру аліментів. При цьому суд, вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, має враховувати й інші обставини, передбачені статтею 182 СК України, насамперед з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Із зазначених норм закону також випливає те, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи , що доказів, які б свідчили про неможливість позивачем сплачувати аліменти у визначеному судовим наказом розмірі, до суду першої інстанції надано не було, не встановивши необхідних умов задля виникнення підстав для зменшення розміру аліментів, які стягуються із ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач може сплачувати аліменти у визначеному розмірі та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

При цьому доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення.

Колегія суддів вважає, що зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, та іншу дружину, без доведення погіршення майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від шлюбу з відповідачем - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме його інтересам.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належними та допустимими доказами позивач не підтвердив погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану - народження другої дитини у іншому шлюбі та утримання іншої дружини не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 760/9783/18-ц, від 16.09.2020 року у справі № 565/2071/19, від 28.05.2021 року у справі № 715/2073/20.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач є особою працездатного віку, доказів погіршення його матеріального стану чи стану здоров`я не надав. Відомості про доходи сторін не підтверджують істотного погіршення матеріального становища позивача, яке б об`єктивно унеможливлювало сплату аліментів у встановленому судовим наказом розмірі.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, факт перебування на утриманні позивача сина його дружини ОСОБА_8 також не доведено.

Частинами 1 та 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

19.01.2026 року до суду апеляційної інстанції від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів на підтвердження доводів щодо витрат на лікування цукрового діабету. Скаржником було надано чеки купівлі ліків, з яких вбачається, що відповідні лікарські засоби не повністю компенсуються державою, а їх вартість була сплачена особисто ОСОБА_1 (а.с. 198-201).

Разом з тим, пунктом 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В силу вимог ч. 1, 2, 3 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи відсутність в поданому клопотанні достатнього та допустимого обґрунтування неможливості подання нових доказів у передбачений законом строк з причин, що не залежали від позивача, колегія суддів доходить висновку, що вище перелічені документи не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги.

Таким чином, з огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та не дають підстав для висновку про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2025 року - без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. С. Панасюк

О. Ю. Береговий