Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №243/846/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1005/26 Справа № 243/846/26 Суддя у 1-й інстанції - Пронін С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Стародуб О. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Стародуб О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Остріченко М.М. на постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою:

АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, та накладене адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 17000 гривень,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови, сержант ОСОБА_1 , під час дії особливого періоду, будучи військовою службовою особою, та перебуваючи на посаді тво командира взводу зв`язку військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимогам статей 11, 16, 49, 58, 59, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, не організував та не забезпечив такого внутрішнього порядку у підпорядкованому його підрозділі, який би гарантував неухильне дотримання військової дисципліни підпорядкованими його військовослужбовцями взводу зв`язку військової частини НОМЕР_1 , допустивши вживання алкогольних напоїв сержантом ОСОБА_2 та старшим солдатом ОСОБА_3 , в результаті чого 17 січня 2026 року, у місці тимчасового розташування (бойової позиції) підрозділу біля АДРЕСА_2 , під час вживання спиртних напоїв між сержантом ОСОБА_2 і старшим солдатом ОСОБА_3 виникла взаємна сварка на побутовому фоні, в ході якої сержант ОСОБА_2 з особистої стрілецької зброї, а саме, з АК-74 (№ НОМЕР_2 ) зробив постріл в область тулубу старшого солдата ОСОБА_3 , який від отриманих поранень помер на місці. Таким чином, сержант ОСОБА_1 , допустив недбале ставлення до військової служби, в умовах особливого періоду, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник Остріченко М.М. просить скасувати постанову судді та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Вважає, що суд не повно з`ясував обставини справи, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 є необґрунтованим, передчасним та зробленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та істотним порушенням норм процесуального права. Зазначає про неврахування судом активної поведінки ОСОБА_1 , спрямованої на забезпечення функціонування підрозділу, що об`єктивно виключає ознаки бездіяльності чи недбалості. Вказує, що обов`язки з морально-психологічної роботи в батальйоні виходять за межі посадової компетенції ОСОБА_1 . Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не встановив конкретного службового обов`язку, який порушив ОСОБА_1 , не довів наявності об`єктивної сторони правопорушення, не встановив причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 та наслідками. Наголошує, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінуємого йому правопорушення.

ОСОБА_1 та його захисник Остріченко М.М. про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи без їх участі.

У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно статей 245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

З`ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Частиною другою статті 172-15 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Об`єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов`язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (хвороба, відсутність досвіду, нетривалість служби). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов`язків характеризує, перш за все, об`єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов`язки, або хоча і діє, але виконує ці обов`язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.

Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 року справі № 185/12161/15-к вказав, що, при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.

Відповідно до ст.ст. 11, 16, 17 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців, крім іншого, такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників).

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст.252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вимоги до змісту протоколу про адміністративне правопорушення містить стаття 256 КУпАП, якою, поряд з іншим, передбачені викладення суті адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих та інше. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Як на докази вини ОСОБА_1 суд першої інстанції послався на протокол про адміністративне правопорушення № ДНК-2 № 0250 від 18.01.2026 року; письмові пояснення сержанта ОСОБА_1 від 18.01.2026 року; письмові пояснення молодшого сержанта ОСОБА_2 від 12.01.2026 року та 18.01.2026 року; довідку № 17 за фактом загибелі військовослужбовця ЗСУ старшого солдата ОСОБА_3 ; копію протоколу про адміністративне правопорушення від 18.01.2026 року стосовно ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП; копію акту огляду ОСОБА_2 на стан алкогольного сп`яніння та чек-роздруківку приладу про перебування у останнього у стані алкогольного сп`яніння; доповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій викладені встановлені обставини за фактом загибелі військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_3 та вжиті заходи реагування; матеріали службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню вбивства старшого солдата ОСОБА_3 , які затверджені наказом командира військової частини № 91 від 16.02.2026 про результати службового розслідування; копію військового квитка ОСОБА_1 .

Апеляційний суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме, недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Так, диспозицією ст.172-15 КУпАП передбачено відповідальність військової службової особи за недбале ставлення до військової служби.

Безпосереднім об`єктом цього правопорушення є встановлений порядок службової діяльності у сфері реалізації військовими службовими особами своїх прав і виконання обов`язків.

З об`єктивної сторони - правопорушення характеризується суспільно небезпечною бездіяльністю у вигляді недбалого ставлення до служби, суспільно небезпечними наслідками у вигляді істотної шкоди і причинним зв`язком між вказаними бездіяльністю і наслідками.

Недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання військовою службовою особою своїх службових обов`язків, передбачених законами, військовими статутами, положеннями, наказами командування, через недбале чи несумлінне ставлення до них.

Невиконання службових обов`язків полягає у невиконання дій, які входять до службових обов`язків.

Неналежне виконання службових обов`язків полягає в нечіткому, формальному або неповному здійсненні обов`язків.

При визначенні сфери службової недбалості слід установити межі службової компетенції службової особи та конкретне коло її повноважень. Невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків може бути як одноразовим, так і систематичним, і набувати вигляду певної лінії поведінки по службі. З цього випливає необхідність установлення конкретних обов`язків, які покладалися на конкретну військову службову особу та які з цих обов`язків не виконані чи виконані неналежним чином, а також які нормативні положення порушені суб`єктом правопорушення.

Слід ураховувати, що відповідальність настає лише в тому разі, коли військова службова особа була не лише зобов`язана, а й мала реальну можливість діяти відповідним чином та виконати свої службові обов`язки в повному обсязі.

Це адміністративне правопорушення належить до правопорушень з формальним складом, для якого закон вимагає лише встановлення факту діяння, тобто відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби настає незалежно від того, чи призвело це діяння до негативних наслідків та завдання шкоди матеріального характеру.

За змістом ст. 172-15 КУпАП ця норма закону є бланкетною, тобто при притягнені особи до адміністративної відповідальності у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові суду повинно бути наведені не тільки найменування норм правових актів у тому числі відомчих, а й їхній зміст щодо кола посадових обов`язків (повноважень), у порушенні яких обвинувачується особа. Тобто повинно бути чітко зазначено нормативний акт з переліком службових обов`язків військової службової особи, у невиконанні або неналежному виконанні ця особа обвинувачується.

Проте, ані в протоколі про адміністративне правопорушення, ані в наданих доказів до нього не зазначено, яким саме документом встановлюється коло службових обов`язків ОСОБА_1 та які саме з цього кола службових обов`язків він не виконував або неналежно виконував. Також відсутні докази про порушення ОСОБА_1 спеціальної норми закону, невиконання якої утворювало б недбале ставлення до військової служби.

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення № ДНК-2 № 0250 від 18.01.2026, сержант ОСОБА_1 , під час дії особливого періоду, що настав з моменту введення воєнного стану в Україні, будучи військовою службовою особою, та перебуваючи на посаді тво командира взводу зв`язку військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимогам статей 11, 16, 49, 58, 59, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, не організував та не забезпечив такого внутрішнього порядку у підпорядкованому його підрозділі, який би гарантував неухильне дотримання військової дисципліни підпорядкованими його військовослужбовцями взводу зв`язку військової частини НОМЕР_1 , допустивши вживання алкогольних напоїв сержантом ОСОБА_2 та старшим солдатом ОСОБА_3 , в результаті чого 17 січня 2026 року, у місці тимчасового розташування (бойової позиції) підрозділу біля АДРЕСА_2 , під час вживання спиртних напоїв між сержантом ОСОБА_2 і старшим солдатом ОСОБА_3 виникла взаємна сварка на побутовому фоні, в ході якої сержант ОСОБА_2 з особистої стрілецької зброї, а саме, з АК-74 (№ НОМЕР_2 ) зробив постріл в область тулубу старшого солдата ОСОБА_3 , який від отриманих поранень помер на місці.

З письмових пояснень сержанта ОСОБА_1 від 18.01.2026 року вбачається, що з вересня 2025 року він перебуває на посаді тво командира взводу зв`язку військової частини НОМЕР_1 . 12.01.2026 його підлеглі молодший сержант ОСОБА_2 та старший солдат ОСОБА_3 заступили на чергування на позицію «Вежа-1», перевірка зв`язку здійснювалась кожні 3 години через засоби радіозв`язку. 18.01.2026 приблизно о 01 год. 00 хв. з позицією «Вежа-1» пропав зв`язок, після чого вони вирушили на позицію та він виявив старшого солдата ОСОБА_3 , лежачого в укритті на дровах, та загорнутого у спальний мішок сержанта ОСОБА_2 , який був із запахом алкоголю. Після чого він доповів про дану ситуацію командуванню, перед цим перевірив та розрядив зброю, забезпечив охорону місця злочину.

При цьому, службовим розслідуванням з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню вбивства старшого солдата ОСОБА_3 , які затверджені наказом командира військової частини № 91 від 16.02.2026 встановлено, що тимчасово виконуючий обов`язки командира взводу зв`язку 2 батальйону безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_1 , вжив всі заходи для підтримання боєздатності підрозділу передбачені статутами Збройних сил України, що підтверджується поясненнями свідків. Попри це, огляду на низький рівень морально-психологічних якостей, особисту недисциплінованість молодшого сержанта ОСОБА_2 та не усвідомлення ним своєї ролі та місця як військовослужбовця, у зв`язку з чим сержант ОСОБА_1 не забезпечив на достатньому рівні стан військової дисципліни у ввіреному йому підрозділі, чим допустив в своїх діях неумисне порушення вимог статті 119 та статті 120 Статуту внутрішньої служби у Збройних силах України. За порушення вимог ст.ст. 119, 120 Статуту внутрішньої служби у Збройних силах України, тво командира взводу зв`язку сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, шляхом накладення дисциплінарного стягнення у виді догани.

Посадової інструкції ОСОБА_1 із встановленням меж його відповідальності, у тому числі за морально-психологічний стан підлеглих, матеріали справи не містять.

Також у матеріалах справи відсутні відомості про доведення тво командира взводу зв`язку 2 батальйону безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 сержантом ОСОБА_1 вимог статутів ЗСУ, положень КУпАП: ст.ст. 172-20, 177-1, 178, 130, 172-19, 174 та КК України до особового складу.

Враховуючи вищезазначене, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а саме недбалому ставленні до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України»).

Згідно з вказаною позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Сукупність викладених вище обставин свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Враховуючи викладене, а саме, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б об`єктивно та поза розумним сумнівом доводили провину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, приходжу до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова судді підлягає скасуванню, з закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Остріченко М.М. задовольнити.

Постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП - скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя