Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №201/8820/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/8820/25

Провадження № 2/201/696/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

23 березня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі – Тоцькій Л.В.,

розглянувши у загальному позовному провадженні з викликом сторін в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.01.2022р. між агентством нерухомості «Status» в особі Даниленка О.С., діючого як фізична особа-підприємець та ОСОБА_3 було укладено фінансову угоду.

Відповідно до п. 2 зазначеної фінансової угоди, сторони підтвердили, що 29.01.2022р. позивач передала відповідачу грошову суму в розмірі 15 000 доларів США, що було еквівалентно 428 250 грн.

Пунктом 3 фінансової угоди було погоджено, що відповідач зобов`язується відшкодувати отриману суму в строк до 05.02.2022р., з можливістю дострокового закриття зобов`язань, або пролонгації угоди, за погодженням сторін.

Пунктом 4 фінансової угоди, сторони передбачили, що відповідач зобов`язався виплатити винагороду за користування грошовими коштами у розмірі 3,3% від отриманої суми, т.ч. суму еквівалент 500, 00 доларів США, що було еквівалентом 14 275 грн.

У встановлений термін відповідач борг не повернув, крім того, ним не було повернуто також і винагорода передбачена п. 4 фінансової угоди.

На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача на користь позивачки суму боргу за фінансовою угодою від 29.01.2022р. у розмірі 15 500 доларів США, яка складається з: 15 000 доларів США – сума основного боргу; 500 доларів США винагорода за користування грошовими коштами.

Від представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Біжко Ю.О. (діє на підставі ордеру серії АЕ № 1387921 від 19.05.2025р.) надійшла заява про розгляд справи без її участі та участі позивачки. Позивачка підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просить їх задовольнити.

В судові засідання, які були призначені на 22.09.2025р., 17.11.2025р., 27.01.2026р., 26.02.2026р., 12.03.2026р. відповідач не з`явився, про дату та час слухання повідомлявся шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації відповідача. Втім, конверти з судовими повістками були повернуті суду за зворотною адресою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, про дати розгляду справи відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошень на сайті «Судова влада України».

Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач у судові засідання повторно не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, а також не скористався правом подачі відзиву на позов.

Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч.11 ст.128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, згідно до ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст.89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 29.01.2022р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Агентство нерухомості «STATUS») та ОСОБА_4 було укладено Фінансову угоду, за умовами якої відповідач прийняв від позивачки грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США, що на момент укладення угоди було еквівалентно 428 250 грн. Згідно з п. 3 вказаної угоди, відповідач зобов`язався повернути прийняту суму у строк до 05.02.2022р., а також відповідно до п. 4 угоди виплатити винагороду за користування грошовими коштами у розмірі 3,3 % від суми, що становить 500 доларів США (а.с. 14).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 01.02.2016р. (номер запису 22240000000104623), а його основним видом діяльності є надання послуг агентствами нерухомості (а.с. 19).

Отже, між сторонами виникли зобов`язання на підставі фінансової угоди, яка за своєю правовою природою є договором позики.

Доказів повернення позики матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Згідно зі статтею 99 Конституції України та статтями 192, 524, 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошовою одиницею України є гривня, і вона є законним платіжним засобом. Іноземна валюта може використовуватися лише у випадках та порядку, визначених законом. Грошові зобов`язання мають виконуватись у гривнях, а у разі зазначення валютного еквіваленту, перерахунок здійснюється за офіційним курсом на день платежу.

Відповідно до статей 192, 524, 533 ЦК України, грошові зобов`язання на території України мають виконуватись у гривнях. Якщо сторони не передбачили інше, курсова різниця не підлягає окремому відшкодуванню.

Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України, згідно з яким «відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

За змістом частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц дійшла висновку, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Поміж іншим, слід зазначити, що відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, за змістом ст. 1046, 1049, 192 ЦК України - не заборонено в Україні укладати договори позики в іноземній валюті, і відповідно до природи даного договору (за яким отримане в позику повертається у тому ж виді), та виходячи з умов договору між сторонами, які визначили, що валютою позики є долари США, враховуючи, що в позику передавались саме долари, тому згідно вказаного вище договору позики виникло зобов`язання повернути вказану суму саме в доларах, а не в національній валюті.

Велика Палата Верховного Суду у справі №373/2054/16-ц в постанові від 16.01.2019 відступила від правової позиції ВСУ у справі № 6-79цс14 і від позиції ВС у справі №308/3824/16-ц (щодо обов`язкового визначення грошового зобов`язання у національній валюті незалежно від того, що за договором позики предметом позики була іноземна валюта) і зробила такі висновки:

Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення (Постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24)

Враховуючи, що за умовами договору між сторонами і фактично у позику були передані долари, що в у фінансовій угоді зазначено про борг у доларах, за змістом угоди позичальник повинен повернути долари, і що відсутні будь-які домовленості щодо переведення боргового зобов`язання у національну валюту чи в еквівалент до національно валюти, тому суд робить висновок, що за умовами договору між сторонами позичальник має зобов`язання повернути борг у доларах у вказаній сумі, отже і поверненню позичальником (та стягненню за рішенням суду) підлягає сума боргу в іноземній валюті (валюті позики і валюті визначеного сторонами грошового зобов`язання), за самим правовим змістом договору позики і за принципом «поверни те, що взяв»».

Доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання матеріали справи не містять, борг позивачу не повернуто, із вимогами про визнання договору позики недійсним відповідач не звертався.

А тому слід стягнути з відповідача на користь позивачки суму позики в розмірі 15 000 доларів США.

Також, позивачкою заявлена вимога щодо стягнення з відповідача винагороди за користування грошовими коштами у розмірі 500 доларів США.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, визначення у договорі позики плати за користування нею у твердій грошовій сумі є правомірним. Хоча стаття 1048 ЦК України вживає термін «проценти», виходячи з принципів свободи договору (ст. 6, 627 ЦК) та загальнодозвільного характеру цивільного права, сторони мають право самостійно обирати спосіб оплати.

Таким чином, винагорода у розмірі 500 доларів США є невід`ємною частиною основного боргу за користування грошовими коштами.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5187, 60 грн. (а.с. 42).

Керуючись ст. 526, 536, 545, 610, 611, 625, 626, 1046, 1047, 1050 ЦК України,ст. 4, 12, 76 81, 141, 223, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за фінансовою угодою від 29.01.2022р. у розмірі 15 500 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот доларів США).

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 5187 (п`ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Повний текст рішення буде складений впродовж 10 днів.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя Д.О. Покопцева