Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №380/24410/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 рокусправа № 380/24410/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність,-

встановив :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08.04.2023 по день здійснення фактичного розрахунку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 08.04.2023 по день здійснення фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не провів своєчасно розрахунок у зв`язку із звільненням, а саме, своєчасно не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання цього позову. Залишено без руху позовну заяву та надано строк для учуднення недоліків (суддя Москаль Р. М.).

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами ( суддя Москаль Р. М.).

Указом Президента України №167/2026 від 24 лютого 2026 року ОСОБА_2 призначено на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до Розпорядження №19/р від 26.02.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи на підставі п. 4 ст.24 Закону України «Про судоустрій і статус судців», Указу Президента України «Про призначення суддів» № 167/2026 від 24 лютого 2026 року, наказу №52/К/ТР від 25.02.2026 «Про відрахування із штату суду ОСОБА_3 » та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради судців України 11.11.2024 № 39 (із змінами).

Згідно з повторним протоколом автоматизованого розподілу між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Брильовському Р.М.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 2 березня 2026 року у справі № 380/24410/25 адміністративну справу прийнято до провадження.

ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – відповідач) подало до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними. Зазначає про те, що відповідні правовідносини вже були предметом неодноразового судового розгляду, за результатами якого на користь позивача здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за визначений період. Таким чином, повторне звернення з аналогічними вимогами фактично спрямоване на подвійне (або багаторазове) стягнення, що суперечить правовій природі відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Крім того, заявлений позивачем розмір середнього заробітку є необґрунтованим, оскільки розрахунок здійснено з порушенням вимог Порядку №100, зокрема шляхом безпідставного включення виплат, які не мають постійного характеру або фактично не були нараховані у відповідний розрахунковий період. Натомість відповідачем правильно визначено середньоденний розмір грошового забезпечення виходячи з виплат за останні два місяці служби перед звільненням. Водночас, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та принципу пропорційності, розмір можливого відшкодування має відповідати реальним майновим втратам позивача. З огляду на це, розрахунок, здійснений із використанням облікової ставки Національного банку України, свідчить про значно менший розмір можливих втрат, ніж заявлено позивачем. При цьому вже виплачені позивачу суми перевищують розмір таких втрат, що додатково підтверджує відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, законодавство не передбачає можливості неодноразового стягнення середнього заробітку за один і той самий період затримки розрахунку при звільненні. Оскільки судами у попередніх справах уже вирішено питання щодо відповідальності відповідача та здійснено відповідні виплати, повторне задоволення аналогічних вимог призведе до необґрунтованого покладення на відповідача подвійної чи навіть потрійної відповідальності за одне й те саме порушення. З урахуванням викладеного, а також відсутності належних і допустимих доказів протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 (далі-позивач) проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.

Згідно з витягом з наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.04.2023 № 138-ОС полковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення з 07.04.2023.

Рішенням від 14 січня 2025 року у справі № 380/19520/24 позов задоволено повністю; визнано противними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо неправильно проведеного розрахунку індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 07.04.2023 відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із розрахунку 4444,64 грн на місяць за період з 01.03.2018 по 07.04.2023, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.10.2025 у справі № 380/19520/24 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишив без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 380/19520/24 - без змін.

На виконання рішення від 14 січня 2025 року у справі № 380/19520/24 відповідач виплатив індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 268077,72 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 939 від 3.11.2025.

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Суд враховує, що ст.116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому, жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, в свою чергу, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23).

Відтак, враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.

Як видно з матеріалів справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (грошового забезпечення) здійснений відповідачем лише 5 листопада 2025 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 380/19520/24.

Періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 8.04.2023 (з дня наступного за датою звільнення) по 5.11.2025 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ).

За усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, та сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Період з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями,

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі як до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Суд встановив, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 7.04.2023, а відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 5.11.2025, виплативши на виконання рішення суду у сумі 268 077,72 грн.

З огляду на те, що останнім днем виключення позивача зі всіх видів грошового забезпечення є 7.04.2023 , тому двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий 2023 року – березень 2023 року.

Суд встановив, що відповідно до архівної відомості № 1 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 грошове забезпечення позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (лютий 2023 року – березень 2023 року) складає: 53416,00 грн. + 53416,00 грн. = 106 832,00 грн.

Кількість календарних днів за лютий 2023 року – березень 2023 року становить 59 календарних днів.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1810,71 грн (106832,00 грн (розмір грошового забезпечення за лютий 2023 року + березень 2023 року) / 59 (кількість календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 8.04.2023 по 5.11.2025 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить184 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 333 170,64 грн (1810,71 грн х 184 календарних дні).

Водночас, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8.04.2023 по 5.11.2025 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ), суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром присудженої позивачу індексації грошового забезпечення (268 077,72 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 8.04.2023 по 5.11.2025 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) (333 170,64 грн) не можна вважати співмірною.

Отож, суд дійшов переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Зокрема, істотність частки складових індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8.04.2023 по 5.11.2025 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить: 268 077,72 грн (сума індексації грошового забезпечення) / 333 170,64 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,8.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,8, становить 266 536,51 грн: 1810,71 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,8 х 184 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 8.04.2023 по 5.11.2025 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ).

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8.04.2023 по 5.11.2025 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 266 536,51 грн, зважаючи на такий розрахунок.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просить позивач, а саме 266 536,51 грн.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що між сторонами вже були судові спору щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У постанові від 19 травня 2025 року у справі № 380/1794/24 Верховний Суд зазначив наступне «порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку. Наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки, оскільки правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов`язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення. Таким чином, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього грошового забезпечення – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 266 536,51 грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 968,96 грн сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

комунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович