Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №140/4279/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/4279/25 пров. № А/857/44224/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року (головуючий суддя Каленюк Ж.В., м.Луцьк) у справі №140/4279/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

25.04.2025 позивачка ( ОСОБА_1 ) звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач), в якому просила: визнати протиправним та скасування рішення відповідача від 24 січня 2025 року №262240028937 про відмову в призначенні пенсії позивачці за віком на пільгових умовах; зобов`язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту б статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) з дня звернення (17 січня 2025 року), зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року та з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року.

Позов обґрунтовує тим, що 17 січня 2025 року позивачка звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту б статті 13 Закону №1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон №213-VІІІ) для осіб, які працювали на посадах за Списком №2. Однак рішенням ГУ ПФУ у Волинській області їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV). При цьому відповідач до страхового стажу не зарахував періоди роботи - з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року та з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року. Позивачка вважає, що має право на пільгову пенсію відповідно до пункту б статті 13 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 13 названого Закону зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, яким було збільшено вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 до 55 років. При цьому вказала на дотримання нею умови призначення пенсії згідно з пунктом б статті 13 Закону №1788-ХІІ: страховий стаж становить 22 роки 11 місяців 27 днів, а пільговий, передбачений Списком №2, 7 років 7 місяців 20 днів, що становить більше половини від 10 років і дає право на зниження пенсійного віку з 55 років на 3 роки (на момент звернення виповнилося 56 років). Також, на переконання позивачки, ГУ ПФУ у Волинській області протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року та з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року, відомості про які містяться у трудовій книжці, обов`язок ведення якої покладається на роботодавця або уповноважену ним особу. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже й не може впливати на його особисті права.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 24 січня 2025 року №262240028937 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту б статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення з 17 січня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року та з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці, та лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Вказує, що період з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року зарахований частково, оскільки запис про звільнення завірений не належним чином, а саме відсутня посада, підпис відповідальної особи, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції 3 України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58. Зазначає, що оскільки, позивачкою не надано належного доказу на підтвердження періодів роботи з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року та з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року підстав для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу, немає. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

17 січня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільговим умовах.

Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками пенсійного органу заява позивачки відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 24 січня 2025 року №262240028937 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового (не менше 10 років) та страхового стажу (не менше 25 років) згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV. Вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 11 місяців 27 днів, пільговий стаж за Списком №2 7 років 7 місяців 20 днів. Додатково повідомлено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 15 грудня 1987 року НОМЕР_1 :

з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року (наявне виправлення в номері наказу про звільнення);

з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року (запис про звільнення завірений не належним чином, а саме відсутня посада, підпис відповідальної особи, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58). З 01 січня 1998 року страховий стаж зараховано згідно з відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивачка, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 1 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 12 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом б статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За змістом наведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

З 01 січня 2004 року законами, які впорядковують основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення є Закон №1058-IV, який був прийнятий на зміну окремих положень Закону №1788-XII.

Оскільки Закони №1058-IV та №1788-XII регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неврегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.

Водночас існують і виключення із загального правила.

Відповідно до пункту б частини першої статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону №213-VIII, який набрав чинності 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відтак, Законом №213-VIII раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону №1788-XII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

При цьому пунктом 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV установлено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувалися пунктом б статті 13 Закону №1788-ХІІ.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності 11 жовтня 2017 року нормами Закону України №2148-VIII, яким Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1, який містить статтю 114 Пенсія за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Відповідно до частини першої статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Законом №2148-VIII у новій редакції був викладений і пункт 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, де зазначалося, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Отже, правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватися одночасно двома законами: пунктом б статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього ж Рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам….

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону №213-VIII.

Відтак, з 23 січня 2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2: пункт б статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII. Правила цих законів містять розбіжність відносно вікового цензу, який складає 50 років за пунктом б статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вважає, що за наявності страхового стажу 22 роки 11 місяців 27 днів, пільгового стажу 7 років 7 місяців 20 днів (що становить більше половини від 10 років і дає право на зниження пенсійного віку з 55 років на 3 роки), та досягненням 56 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.

Із змісту рішення від 24 січня 2025 року №262240028937 вбачається, що у призначенні пенсії ГУ ПФУ у Волинській області відмовило ОСОБА_1 через відсутність необхідного пільгового та страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону №1058-ІV.

Колегія суддів зазначає, що мотиви відповідача суперечать нормам чинного законодавства та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 23 січня 2020 року №1-р/2020, які відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є рівною мірою обов`язковими до виконання.

Апеляційним судом враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 листопада 2021 року за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).

У постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого, існує колізія.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а саме: застосуванню підлягають норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Ця справа з огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права (пункт 120 рішення Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у зразковій справі №360/3611/20), відповідає наведеним ознакам, тому відповідно до частини третьої статті 291 КАС України правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи підлягають врахуванню.

Колегія суддів наголошує, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивачки закону.

За вказаних обставин така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, відмова відповідача у призначенні позивачці, яка на момент звернення досягла віку 56 років та мала необхідний загальний та пільговий стаж роботи, пенсії за віком на пільгових умовах із посиланням на відсутність необхідного пільгового та страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.

З урахуванням наведеного колегія суддів наголошує, що рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 24 січня 2025 року №262240028937 протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із посиланням на відсутність необхідного пільгового та страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону №1058-ІV.

Щодо неврахування до страхового стажу періодів роботи з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року та з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року апеляційний суд зазначає наступне.

Колегія суддів враховує, що абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами частини першої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (Порядок №637, зі змінами). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (персоніфікований облік), є трудова книжка.

Відповідно абзацу другого пункту 1, пункт 2 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка.

У позивачки наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка надавалася разом із заявою про призначення пенсії.

ГУ ПФУ у Волинській області виходило з того, що до страхового стажу не може бути зараховано період роботи з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року з тієї причини, що наявне виправлення в номері наказу про звільнення, а запис про період роботи з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року завірений не належним чином при звільненні з роботи, а саме відсутня посада, підпис відповідальної особи.

Згідно чинної на момент внесення до трудової книжки спірних записів Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 17 серпня 1993 року №110; Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 глави 1).

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно пункту 4.1 глави 4 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 (записи №4-10) ОСОБА_1 з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року працювала комірницею у Виробничому об`єднанні Спецрембуд, далі переведена на посаду комірниці у підприємство Спецрембуд, звідки була звільнена за власним бажанням з 03 березня 1997 року; з 03 березня 1997 року призначена на посаду оператора АЗС (Дочірнє підприємство Сигма-2, з 01 листопада 1998 року переведена на посаду бухгалтера та 15 лютого 2002 року звільнена за власним бажанням.

Апеляційний суд зауважує, що у розглядуваному випадку записи трудової книжки читабельні та зрозумілі, між собою пов`язані хронологічно. Тож наявність послідовних записів роботи не викликає сумнівів у їх достовірності.

Щодо аргументів апелянта про наявність виправлення в номері наказу про звільнення від 03 січня 1996 року та відсутність при внесенні запису про звільнення позивачки зі займаної посади у Дочірньому підприємстві Сигма-2 з 15 лютого 2002 року посади та підпису керівника підприємства або спеціально уповноваженої особи, апеляційний суд зазначає, що позивачка не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки в її оформленні. При цьому запис про звільнення позивачки з посади у Дочірньому підприємстві Сигма-2 15 лютого 2002 року завірений печаткою підприємства, а сам період роботи на цьому підприємстві частково з 01 січня 1998 року зараховано ГУ ПФУ у Волинській області до страхового стажу позивачки згідно з відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Колегія суддів відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства; вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань з призначення пенсії за віком.

На думку колегії суддів, право позивачки на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а тому не зазначення посади та відсутність підпису уповноваженої особи при внесенні запису про звільнення в трудовій книжці (при тому, що запис засвідчений печаткою юридичної особи) чи виправлення в номері наказу (тоді, як номер наказу впливає на період трудової діяльності) не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а сформовано висновки, відповідно до яких підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління Пенсійного фонду України не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Водночас апеляційний суд звертає увагу, що апелянтам не заперечується факт належності трудової книжки серії НОМЕР_1 саме позивачці.

Колегія суддів звертає увагу, що всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення її трудової книжки на позивачки.

Також апеляційний суд зазначає, що наявність в органу Пенсійного фонду сумнівів у достовірності відомостей в поданих документах може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак це не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту б статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення з 17 січня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27 липня 1995 року по 03 січня 1996 року та з 04 березня 1997 року по 31 грудня 1998 року.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 140/4279/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар