Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №380/2501/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/2501/25 пров. № А/857/16561/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Качмара В.Я.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року (суддя – Мричко Н.І., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №380/2501/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У лютому 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі – відповідач), в якій просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та липні 2017 року відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у червні 2016 року та липні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”, ураховуючи раніше виплачені суми.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та липні 2017 року відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у червні 2016 року та липні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”, ураховуючи раніше виплачені суми.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відсутні підстави для нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Пункт 8 Інструкції 73 вказує, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Ця виплата має іншу правову природу, та не є додатковим видом грошового забезпечення в розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постанови КМУ від 07.11.07 № 1294, а відноситься до інших соціальних гарантій що надаються військовослужбовцям. Також звертає увагу апелянт на пропуск позивачем місячного строку для звернення до суду встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 по справі №380/2501/25 і постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивача підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 15 травня 2021 року, що підтверджується витягом з наказу Ректора Національної академії Державної прикордонної служби України від 05 травня 2021 року № 322-ос (а.с.9).

Також встановлено, що позивачу проводились нарахування та виплати, розрахунковою величиною яких є розмір місячного грошового забезпечення, зокрема, у червні 2016 року у розмірі 8 075,00 грн, у липні 2017 року у розмірі 8 092,63 грн - грошова допомога на оздоровлення без включення до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди нарахованої у ці місяці у розмірі 4 845,00 грн та 4 855,58 грн відповідно, виплату якої було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій” і така виплачувалась із січня 2016 року по лютий 2018 року щомісячно.

Позивач, не погодившись з невключенням відповідачем до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди при нарахуванні та виплаті у червні 2016 року, липня 2017 року допомоги на оздоровлення, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Судом першої інстанції вірно враховано, що основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (була чинною до 28.02.2018, тобто регулює спірні правовідносини; далі - Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З 1 жовтня 2010 року Уряд постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ” (далі - Постанова №889) встановив військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

З 01.01.2016 набрала чинності постанова від 16 вересня 2015 №704 “Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 №889”, якою внесено зміни до Постанови №889 та поширено виплату щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, на всіх військовослужбовців Державної прикордонної служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що відповідно до архівних відомостей карток грошового забезпечення за 2016-2018 роки, позивачу проводились нарахування та виплати, розрахунковою величиною яких є розмір місячного грошового забезпечення, зокрема, у червні 2016 року у розмірі 8075,00 грн, у липні 2017 року у розмірі 8092,63 грн - грошова допомога на оздоровлення без включення до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди нарахованої у ці місяці у розмірі 4845,00 грн та 4855,58 грн відповідно, виплату якої було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій” і така виплачувалась із січня 2016 року по лютий 2018 року щомісячно.

Відповідно до Постанови №889 щомісячна додаткова грошова винагорода надається в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення військовослужбовця, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ №1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Таким чином, щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889 в розумінні положень статті 9 Закону №2011-ХІІ та Постанови №1294 була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, оскільки: - виплачувалася щомісяця; - мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до окладу; - складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця, тому ця винагорода не може вважатись одноразовою чи такою, що носить тимчасовий характер.

Як уже зазначалося вище, відповідач не включив суми щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення позивача, у червні 2016 та липні 2017, з якого обчислював грошову допомогу на оздоровлення, обгрунтовуючи такі дії, застосуванням пункту 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 р. за № 217/28347 (далі - Інструкція №73).

З цього приводу, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статей 9-1, 10-1 Закону №2011-XII грошова допомога на оздоровлення надаються військовослужбовцю у розмірі місячного грошового забезпечення, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ 1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Судом першої інстанції вірно враховано, що положення пункту 8 Інструкції №73 прямо суперечить статтям 9, 9-1, 10-1 Закону №2011-XII, оскільки закон не встановлює будь-яких обмежень щодо складових місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір підйомної допомоги чи допомоги на оздоровлення. Тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми Закону №2011-XII.

Таким чином, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та липні 2017 року відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 є протиправними, а тому позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги відповідача вищенаведених висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до непогодження із ним, а тому апеляційним судом визнаються як необґрунтовані.

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, то суд не приймає їх до уваги з огляду на таке.

Частиною першою - третьою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи згаданим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення згаданим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 згаданого Кодексу.

Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Так, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Проте, на момент виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Колегія суддів вважає, що доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року в адміністративній справі №380/2501/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. Я. Качмар