Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №685/1096/25 — Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 685/1096/25

Провадження № 2/685/129/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року селище Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

у складі головуючої судді Турчин-Кукаріної І.В.,

за участі секретаря судового засідання Медун В.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Теофіпольського районного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_2 , заявивши вимогу про стягнення боргу за договором позики з ціною позову 6000,00 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.02.2025 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кошти від ОСОБА_1 у розмірі 6000,00 доларів США, які зобов`язався повернути у строк до 01.05.2025, підтвердженням чого є письмова розписка, складена і підписана особисто ОСОБА_2 . Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, грошових коштів не повернув, ухиляється від виконання зобов`язання, на численні звернення позивача з проханням повернути грошові кошти відповідач жодним чином не відреагував, що, на думку позивача, свідчить про відсутність дійсного наміру відповідача повернути йому грошові кошти. На підставі зазначеного, позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 6000,00 доларів США, що еквівалентно 252 253,80 грн, та судові витрати.

Ухвалою судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20.11.2025 провадження у справі відкрито, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, встановлено учасникам строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20.11.2025 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.

У підготовче засідання 18.12.2025, 21.01.2026, 18.02.2026 відповідач ОСОБА_2 не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення судом підготовчого засідання у справі, докази поважності причин неприбуття суду не надав, заяв чи клопотань до суду від нього не надходило.

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18.02.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено порядок з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

У судовому засіданні 16.03.2026 позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання 16.03.2026 не з`явився. Надіслана відповідачу судова повістка про виклик до суду повернулась на адресу суду 26.02.2026 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На підставі положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи судом.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України, позиції позивача, який не заперечив проти розгляду справи за вказаної явки учасників справи, суд ухвалив судове засідання провести за фактичної явки учасників судового провадження, без участі відповідача, належним чином повідомленого про дату, час, місце судового засідання, який не з`явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини своєї неявки, не подав відзив.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

На підставі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні у справі докази за правилами ЦПК України як кожен окремо, так і у сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про наявність такого, що підлягає судовому розгляду, спору між сторонами, що виник з відносин договору позики.

При вирішенні питання про наявність законних підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, зазначених у позові, суд, дослідивши докази, з`ясувавши правову позицію позивача в судовому засіданні, а також висловлену у заяві по суті справи, виходить із змісту спірних правовідносин і таких встановлених фактичних обставин справи.

20.02.2025 ОСОБА_2 власноручно написав боргову розписку, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 6000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 01.05.2025.

Оригінал зазначеної розписки від 20.02.2025 наявний у матеріалах цивільної справи (а.с. 7).

Як вбачається з долученої позивачем копії вимоги від 10.11.2025 (а.с. 8), направленої відповідачу 10.11.2025 (а.с. 9-10), одержаної відповідачем 17.11.2025 (а.с. 11), ОСОБА_1 повідомив відповідача ОСОБА_2 про те, що станом на 06.11.2025 ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6000,00 доларів США за борговою розпискою від 20.02.2025, та вимагав повернути зазначену суму грошових коштів не пізніше 16.11.2025 в гривневому еквіваленті за міжбанківським курсом продажу доларів США на день фактичного повернення суми позики.

У силу вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Відтак, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд виявляє справжню правову природу укладеного договору, а також надає оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робить відповідні правові висновки про характер та зміст спірних правовідносин.

Таким чином, суд вважає доведеним факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики від 20.02.2025, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальникові ОСОБА_2 кошти у сумі 6000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 01.05.2025, а також вважає доведеним факт виконання позивачем свого зобов`язання за цим договором з передачі відповідачу у позику коштів у сумі 6000,00 доларів США, як і доведеним факт отримання відповідачем ОСОБА_2 зазначених у розписці коштів як позичальником.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц викладено правовий висновок, відповідно до якого відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

З огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Системний аналіз зазначених вище положень закону та судової практики дає підстави дійти висновку, що у разі передачі у позику грошових коштів у національній валюті та визначення умовами договору, що така позика має бути повернута у валютному еквіваленті до позиченої суми коштів, зобов`язання за договором вважається виконаним після повернення позичальником позикодавцеві грошових коштів саме у валютному еквіваленті, визначеному сторонами у договорі.

Статтею 545 ЦК України, визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Разом з тим, свої зобов`язання за договором позики від 20.02.2025 відповідач ОСОБА_2 не виконав, суму позики позивачеві не повернув, у зв`язку із чим у нього наявна заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 6000,00 доларів США, що підтверджується наявністю оригіналу боргової розписки у позивача.

Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази виконання позичальником обов`язку з повернення позикодавцю зазначених у розписці грошових коштів у справі відсутні, тому суд вважає доведеним позивачем та неспростованим відповідачем обов`язок останнього повернути позивачеві на виконання договору позики від 20.02.2025 грошові кошти у сумі 6000,00 доларів США.

Суд враховує, що у тексті розписки, наявної у матеріалах справи (а.с. 7) грошове зобов`язання сторонами визначено у валюті - доларах США без визначення еквіваленту в національній валюті України, тому суд доходить висновку, що позичальник зобов`язаний повернути таку ж суму грошових коштів саме в іноземній валюті.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц та № 373/2054/16-ц.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За змістом ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно зі ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово та виснувано, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

У п. 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) сформульовано правовий висновок, згідно з яким якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Якщо між стягувачем та боржником існувало валютне грошове зобов`язання і кошти з боржника стягнуто судом в іноземній валюті, то виконавець зобов`язаний під час примусового виконання зазначеного виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», яка регламентує особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті, у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець – на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу.

У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими ч. 1 і ч. 2 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець – на відповідний рахунок приватного виконавця (ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого збору, стягнуті під час виконання рішення про стягнення коштів в іноземній валюті, відповідно до цієї статті підлягають валютообмінній фінансовій операції, а одержані після цього кошти у гривнях зараховуються до Державного бюджету України. Витрати у зв`язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов`язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.

При цьому, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти саме на день платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позову, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Позивач здійснив перерахунок зазначеної у доларах США грошової суми в еквіваленті національної валюти України, зазначити ціну позову, а також відобразив відповідний еквівалент у позовній вимозі.

Станом на дату подання позову еквівалент 6000 доларів США становив 252253,80 грн, у той час як станом на дату ухвалення судового рішення сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачаеквівалентна 262 972,80 грн (6000х43,8288 = 262 972,80), що є сумою більшою, ніж зазначено у позові.

Сума, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті за офіційним курсом НБ України в порядку виконання рішення суду саме на день здійснення відповідного платежу при виконанні рішення у добровільному або у примусовому порядку.

З урахуванням цього, оскільки вказана у розписці грошова сума зазначена виключно у доларах США, на час розгляду справи офіційний валютний курс змінився, то розглядаючи спір в межах заявлених вимог, суд не вбачає необхідності визначати в резолютивній частині рішення суду про стягнення грошових коштів у валюті, відмінній від національної валюти України, еквівалента 6000,00 доларів США за офіційним валютним курсом НБ України в національній валюті, оскільки це не є обов`язковим, не впливає на ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, дозволить уникнути двозначності у розумінні суті обов`язку боржника.

Ураховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні, оціненими кожен по окремості, а також у сукупності та взаємозв`язку, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального права, з дотриманням вимог процесуального права, суд дійшов висновку, що майнові права позивача підлягають захисту в судовому порядку, позов підлягає задоволенню, а порушене право відновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 20.02.2025, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у розмірі 6000,00 доларів США.

Щодо питання про розподіл судових витрат, яке підлягає вирішенню відповідно ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення, то на підставі ст. 141 ЦПК України, в разі задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на відповідача.

Розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду позивача відповідно до поданої копії квитанції № 9714-1680-0045-0536 від 17.11.2025, становить 2522,54 грн (а.с. 1), відтак, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Ураховуючи наведене, керуючись статтями 12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 280, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20.02.2025 у сумі 6000,00 (шість тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривні 54 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Повне рішення суду складено, підписано і проголошено 24.03.2026.

Головуюча суддя Турчин-Кукаріна І.В.