Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №380/892/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/892/26 пров. № А/857/10504/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року (суддя Мартинюк В.Я., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 01.01.2025 включно індексації грошового забезпечення у розмірі 261 263,03 грн;

зобов`язати нарахувати та виплатити за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 01.01.2025 включно індексацію грошового забезпечення у розмірі 261 263,03 грн;

визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період із жовтня 2024 року по січень 2025 року включно (до моменту внесення до ЄРДР відомостей про ймовірне вчинення кримінального правопорушення);

зобов`язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період із жовтня 2024 року по січень 2025 року включно.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В доводах апеляційної скарги вказує, що висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є передчасними. Судом не встановлено, чи позивача було ознайомлено з грошовим атестатом та іншими копіями довідок, які засвідчували б повну виплату грошового забезпечення, та проігноровано, що саме з відповіді в/ч від 28.08.2025 № 8071 на адвокатський запит позивачем було встановлено достовірно та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених сум.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, звернувшись до суду із даним позовом 16.01.2026, пропустив трьохмісячний строк.

Такі висновки суду першої інстанції є дещо помилковими з таких міркувань.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 122 КАС, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівника.

Норми статті 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Тобто Верховний Суд вчергове підтвердив висновок про те, що положення статті 233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС.

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Разом із тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).

Так, Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом спору у цій справі є, зокрема, виплата грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.03.2018 по січень 2025 року включно.

Спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) та після цього.

Період з січня 2019 року до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП (у редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, а також підтриманий Верховним Судом у постанові від 30 травня 2025 року у справі №380/19729/24.

У постанові від 4 грудня 2025 року у справі № 380/25392/24 Верховний Суд вказав, що чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

З огляду на обставини цієї справи, апеляційний суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по січень 2025 року слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення.

Як убачається з матеріалів справи, докази ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду були відсутні, у зв`язку з чим 11.08.2025 представник позивача звернувся до в/ч з адвокатським запитом № А3/28/08-25, у якому просив надати копію грошового атестата ОСОБА_1 за весь період проходження ним військової служби у в/ч; надати довідку про всі види отриманого грошового забезпечення позивачем за весь період проходження ним військової служби у в/ч; надати інформацію з підтверджуючими документами про те, чи було нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки учасника бойових дій при виключенні його із списків особового складу в/ч; надати інформацію з підтверджуючими документами про те, чи було нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки за період проходження ним військової служби у 2021– 2022 роках при виключенні його зі списків особового складу в/ч; надати інформацію з підтверджуючими документами про те, чи було нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у в/ч.

Листом від 28.08.2025 № 8071 відповідач надав позивачу витребувану інформацію.

Таким чином, враховуючи, що саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, а матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача з такими документами раніше, відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом розпочався з моменту отримання позивачем відповіді від 28.08.2025.

Водночас звернення представника позивача до відповідача із заявою від 28.10.2025 про перерахунок грошового забезпечення не змінює моменту, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права та не впливає на перебіг строку звернення до суду.

Із вказаним позовом позивач звернувся 16.01.2026.

Отже, наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по січень 2025 року.

Водночас, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 (включно) є помилковим, оскільки до 19.07.2022 норми КЗпП не обмежували будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини третьої статті 312 КАС у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що є підставою для часткового скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду у відповідній частині.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року в частині повернення позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 включно індексації грошового забезпечення у розмірі 261 263,03 гривень та зобов`язання нарахувати та виплатити за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 включно індексацію грошового забезпечення у розмірі 261 263,03 гривень скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В решті ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич