Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства
Дата: 23 березня 2026 р.
Справа: №346/2768/25
Суддя: Качмар Володимир Ярославович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 346/2768/25 пров. № А/857/43824/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача – Качмара В.Я.,
суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області, Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області та Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року (суддя Григорук О.Б., м.Івано-Франківськ), -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Коломийського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області, Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (далі Відділ, Управління, ЗМУДМС відповідно), в якому просила:
визнати протиправною відмову Відділу у видачі паспорта громадянина у формі книжечки;
зобов`язати Відділ оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржили відповідачі, які із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В доводах апеляційної скарги вказують, що заявниця документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серія та номер НОМЕР_1 виданого 25.05.2017, який оформлений засобами Єдиного державного демографічного реєстру (далі ЄДДР) та містить безконтактний електронний носій, при оформленні якого сформовано унікальний номер запису в Реєстрі (далі УНЗР). Оскільки УНЗР у позивача вже сформований під час оформлення нею паспорта громадянина України для виїзду за кордон та який залишається незмінним при всіх наступних операціях і, відповідно, буде незмінним протягом усього життя позивача. Вказують на невідповідність даної справи ознакам зразкової справи, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Позивач у відзиві на апеляційні скарги заперечує вимоги таких, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційні скаргм подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з покликанням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17, а також Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 820/155/18 вказав, що не оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, обмежує права позивача, що встановлені законом, і не є необхідним в демократичному суспільстві. Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. Для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивач надала персональні дані, які були необхідні розпоряднику виключно для оформлення та видачі паспорта громадянина для виїзду за кордон, однак у даній ситуації вимоги позивачки стосуються видачі внутрішнього паспорта громадянина України.
Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 02.05.2025 ОСОБА_2 (до зміни ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Відділу із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
За результатом розгляду заяви, Управління відповіддю від 20.05.2025 № С-79/6/2602-25/2619/89-25 повідомило, що з огляду на попереднє оформлення документів засобами ЄДДР, і відповідно, наявність сформованої УНЗР у реєстрі, позиція позивача щодо небажання оформлення нового паспорта громадянина України у формі ID-картки є необґрунтованою. Зазначено, що 19.09.2018 Великою Палатою Верховного Суду постановлено рішення у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), яке стосується питань захисту прав і свобод громадян, які не надають згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, оскільки побоюються присвоєння цифрових ідентифікаторів особистості з огляду на свої релігійні переконання. З урахуванням висновків постанови Великої Палати Верховного Суду постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 внесено зміни до пункту 3 постанови КМУ від 25 березня 2015 р. № 302 з метою забезпечення можливості оформлення паспорта у формі книжечки зразка 1994 року громадянами, які з релігійних переконань відмовляються від формування унікального номеру запису у ЄДДР. Згідно внесених змін, Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, то набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Підстав для побоювання формування УНЗР в ЄДДР у позивача немає, оскільки УНЗР у реєстрі вже сформований під час оформлення позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон серія та номер НОМЕР_2 , виданого 25.05.2017. Обробку персональних даних засобами реєстру проведено на підставі особистої заяви-анкети позивача № 5182555 для внесення інформації до ЄДДР від 11.05.2017, про присвоєння УНЗР позивача було повідомлено під підпис. Відповідно до статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон № 5492-VI) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі залишається незмінним при всіх наступних операціях у реєстрі, тому при оформленні позивачу паспорта у формі ID-картки повторно формуватися не буде.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено «Положення про паспорт громадянина України» (далі Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон № 5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Законом від 14.07.2016 № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» частину другу статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України»:
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, затверджено зразок бланка, технічного опису та «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі Порядок № 302).
Згідно з пунктами 1-3 Порядку № 302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 46 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20.
Як слідує з матеріалів справи, згідно з заявою-анкетою від 11.05.2017 № 5182555 позивачу 25.05.2017 було видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , дані внесені до ЄДДР та було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР) 19841125-03060, який є незмінним.
Так, за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в ЄДДР є незмінним.
Таким чином, фактично у ЄДДР вже містяться персональні дані позивача та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому реєстрі (УНЗР), який є незмінним, а рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.
Отже, використання позивачем раніше паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно УНЗР в ЄДДР, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне життя.
З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постановах від 08 червня 2023 року по справі № 380/5977/21, від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, від 19 березня 2025 року у справі № 300/5845/23.
Ба більше, зазначаючи про відмову в отриманні паспорту у вигляді ID-картки, недостатньо тільки зазначати про право вибору за волевиявленням, а також про втручання у приватне життя. Позивач повинен навести мотиви саме такого волевиявлення, а також які саме сфери його особистого життя зачіпає отримання паспорту у вигляді картки.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав у відповідача для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) в контексті правовідносин, що склались у цій справі.
Щодо покликання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), то апеляційний суд вважає такі помилковими з огляду на таке.
Ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.
У вказаній зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Натомість, у цій справі обробку персональних даних позивача уже проведено при видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон; обробка була здійснена за згодою позивача; оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами ЄДДР на наявність у реєстрі раніше сформованого УНЗР не вплине.
У зв`язку із наведеним, у суду першої інстанції не було правових підстав для врахування висновків Верховного Суду, викладених у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), при розгляді цієї справи.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають.
Вказані вище обставини є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
У зв`язку з наведеним, доводи апеляційних скарг знайшли своє підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 315 КАС, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, що відповідно до приписів статті 317 КАС є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області та Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич
Оригінал: reyestr.court.gov.ua