Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №158/3742/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 158/3742/25 пров. № А/857/2000/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Мандзія О.П.,

за участю секретаря судового засідання Тучапської Д.Р.,

представника позивача Охріменка В.В.,

розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Грузії ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області до громадянина Грузії ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Корецька В.В.,

час ухвалення рішення – 14:56:52,

місце ухвалення рішення – м. Ківерці,

дата складання повного тексту рішення – 16 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

15 грудня 2025 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області звернулось в суд з позовом до громадянина Грузії ОСОБА_1 , в якому просило затримати громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13.12.2025 співробітниками УМП ГУНП у Київській області був виявлений громадянин Грузії ОСОБА_1 , який незаконно перебуває на території України. Документи, які підтверджують законність перебування на території України у відповідача були відсутні, тому відповідно до частини другої статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідач був затриманий строком на 72 год. з метою з`ясування причин та обставин правопорушення та поміщений до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України. Крім того, вказує, що 13.12.2025 працівниками Вишгородського об`єднаного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП. Оскільки відповідач незаконно перебуває на території України, його особа на даний час є не ідентифікована, при затриманні у нього були відсутні будь-які документи, тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач і в подальшому може ухилитись від виконання рішення компетентного органу про його примусове видворення, що унеможливлює виконання вищевказаного рішення щодо відповідача по справі, тому наявні підстави для затримання останнього з метою ідентифікації та забезпечення процедури видворення з поміщенням до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Затримано громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 3 місяці. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом не встановлено заборон, перелічених у ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо примусового повернення чи примусового видворення відповідача з території України в країну його походження або третю країну. Законні підстави для перебування на території України у відповідача відсутні. Як слідує із рапорту заступника начальника 2-го відділу УСР у Волинській області ДСР НП України від 16.12.2025 року, ними отримано інформацію про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , використовує посвідку на постійне проживання під іншими персональними даними. Також, згідно рапорту оперуповноваженого УМП ГУНП у Волинській області від 16.12.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою приховання справжніх анкетних даних використовує посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.11.2010 року, видану на особу – « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Поряд з цим встановлено, що вказана посвідка з даною серією та номером в Донецькій області не видавалася. Окрім того, дана особа в`їхала на територію України після дати видачі посвідки. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що при затриманні відповідача, останній зазначив, що він є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак після затриманні останнього, поміщенні до Волинського ПТПІ та звернення до суду із вказаним позовом, відповідач почав стверджувати, що він є « ОСОБА_2 ». При затриманні відповідача, у останнього були відсутні будь які документи. З врахуванням вищевикладеного, оскільки відповідач незаконно перебуває на території України, його особа на даний час є не ідентифікована, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач і в подальшому може ухилитись від виконання рішення компетентного органу про його примусове видворення, що унеможливлює виконання вищевказаного рішення щодо відповідача по справі, а тому суд першої інстанції вважав, що є підстави для затримання останнього з метою ідентифікації та забезпечення процедури видворення з поміщенням до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Поряд з цим, суд першої інстанції вказав, що представником позивача не доведено наявність обставин, які є досить значними для затримання відповідача строком на 6 місяців. Враховуючи вищевикладене, з метою завершення процедури примусового видворення відповідача до країни громадянської приналежності, його ідентифікації, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність затримання відповідача строком на 3 місяці.

Не погодившись з прийнятим рішенням, громадянин Грузії ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідач у справі насправді є не ОСОБА_1 , як про це зазначає позивач, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 15.11.2010, копія якої була надана під час розгляду справи у суді першої інстанції та додається до апеляційної скарги. Вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що під час виявлення та затримання відповідача, останній мав при собі діючий документ, що посвідчує його особу - посвідку на постійне проживання. Вважає, що посилання суду першої інстанції на рапорти працівників уповноважених органів (по суті зацікавлених осіб) є необґрунтованим та незаконними, оскільки дані документи не можуть слугувати доказами обставин, що розглядались під час розгляду справи у суді першої інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 13.12.2025 співробітниками ЦМУ ДМС у Київській області складено протокол № МКО 000305 про адміністративне затримання за частиною 2 статті 263 КУпАП громадянина Грузії ОСОБА_1 у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП для з`ясування причин та обставин правопорушення та умов, що їм сприяли (а.с.7).

Постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МКО 002694 від 13.12.2025 відповідно до ч. 2 ст.2023 КУпАП накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. Встановлено, що 13 грудня 2025 року о 15:20 за адресою: м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, виявлено громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні (а.с.9-10).

Рішенням заступника Вишгородського об`єднаного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 13.12.2025 вирішено примусово видворити відповідача з території України. Встановлено, що ОСОБА_4 прибув до України приблизно у 2008 року через пункт пропуску не пам`ятає. Після закінчення дозволеного строку перебування іноземець територію України не залишив, свідомо порушуючи міграційне законодавство України. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів іноземець не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. Окрім того, у іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України (а.с.10-11).

Рішенням заступника Вишгородського об`єднаного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 13.12.2025 поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території Україні Грузія, Гузараули Мамука, 25 січня 1974 р. з метою ідентифікації або для забезпечення примусового видворення (а.с.12).

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині затримання громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 3 місяці.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі – Закон № 3773-VI).

Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону № 3773-VI встановлено що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Згідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначений Закону № 3773-VI.

Зокрема, відповідно до ч. 16 ст. 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого КМУ від 15 лютого 2012 року № 150, а саме пп. 2 п. 2 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 прибув до України у 2008 році. Після закінчення дозволеного строку перебування іноземець територію України не залишив, свідомо порушуючи міграційне законодавство України. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів іноземець не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. Окрім того, у іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України.

Як слідує з матеріалів справи, постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МКО 002694 від 13.12.2025 відповідно до ч. 2 ст.2023 КУпАП накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. Встановлено, що 13 грудня 2025 року о 15:20 за адресою: м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, виявлено громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні (а.с.9-10).

Положеннями абзацу першого ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», передбачено що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення реадмісії за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно із частиною 1 статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно до частини 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням заступника Вишгородського об`єднаного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 13.12.2025 вирішено примусово видворити відповідача з території України.

Відповідно до ч. 11 ст. 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно із пунктом 12 розділу ІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 року № 141, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, що затримані в установленому законодавством порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Відповідно до пунктів 1, 5 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства:

стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України;

стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством;

затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.

Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.

За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

З матеріалів справи слідує, що на момент затримання відповідача у зв`язку з порушенням ним законодавства України про правовий статус іноземців, у нього були відсутні дійсні документи, які посвідчують його законне перебування на території України.

Доказів поширення на відповідача дії приписів Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» матеріали справи не містять.

Судом не встановлено заборон, перелічених у ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо примусового повернення чи примусового видворення відповідача з території України в країну його походження або третю країну. Законні підстави для знаходження на території України у відповідача відсутні.

Тобто, з аналізу наведених вище норм слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання такого рішення. Тобто обов`язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове видворення.

Разом з тим, суд не може брати до уваги доводи скаржника про те, що він є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.11.2010 року з огляду на наступне.

Як слідує із рапорту заступника начальника 2-го відділу УСР у Волинській області ДСР НП України від 16.12.2025 року, ними отримано інформацію про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , використовує посвідку на постійне проживання під іншими персональними даними.

Також, згідно рапорту оперуповноваженого УМП ГУНП у Волинській області від 16.12.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою приховання справжніх анкетних даних використовує посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.11.2010 року, видану на особу – « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Поряд з цим встановлено, що вказана посвідка з даною серією та номером в Донецькій області не видавалася. Окрім того, дана особа в`їхала на територію України після дати видачі посвідки.

У судовому засіданні у суді першої інстанції представник позивача зазначив, що при затриманні відповідача, останній зазначив, що він є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак після затриманні останнього, поміщенні до Волинського ПТПІ та звернення до суду із вказаним позовом, відповідач почав стверджувати, що він є « ОСОБА_2 ».

З врахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що відповідач незаконно перебуває на території України, дана особа на даний час є неідентифікована, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач і в подальшому може ухилитись від виконання рішення компетентного органу про його примусове видворення, що унеможливлює виконання вищевказаного рішення щодо відповідача по справі, тому наявні підстави для затримання останнього з метою ідентифікації та забезпечення процедури видворення з поміщенням до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що враховуючи встановлені обставини справи, відповідач не може вважатись належним чином ідентифікованим.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оскільки відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не є ідентифікованим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для затримання громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 3 місяці

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 289, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Грузії ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року у справі № 158/3742/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

О. П. Мандзій