Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №500/6008/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/6008/25 пров. № А/857/4680/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Мандзія О.П.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції - Дерех Н.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення - 19 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

16 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якому просила: визнати протиправними дії щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення пенсії за п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано; зобов`язати здійснити нарахування і виплату підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01 серпня 2025 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є дитиною, тобто членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону № 962-ХІІ із змінами, внесеними Законом № 2325-VIIl. Вважає, що має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.08.2025.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є членом сім`ї репресованих осіб, які визнані реабілітованими та відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а відтак, є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими по політичним мотивам батьками.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до наданого висновку Національної комісії з реабілітації про визнання потерпілого від репресій позивач народилася у місці позбавлення волі під час перебування репресованої особи (її матері) у місці позбавлення волі, і не була примусово переселена, а тому не належить до кола осіб, яким встановлюється підвищення до пенсії у розмірах передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654. Тому, на думку відповідача, проводити позивачу перерахунок пенсії як члену сім`ї репресованих осіб, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає підстав.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне страхування».

Позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті воркута, республіка комі, що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 та паспортом громадянина України Серія НОМЕР_2 , виданим Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області 22 липня 1998 року.

Згідно із свідоцтвом про народження батько позивачки - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 .

У зв`язку з укладенням шлюбу мати позивача змінила дівоче прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_3 від 30.12.1954.

Відповідно до Довідки про реабілітацію № 13/2351-92 від 30 квітня 1992 року, виданої прокуратурою Тернопільської області, мати позивачки - ОСОБА_6 засуджено (репресовано) 22 серпня 1945 року Військовим трибуналом військ НКВС Тернопільської області. На підставі ст.ст. 19, 54-1 «а», 54-11 КК УРСР засуджена до 10 років ув`язнення в ВТТ з конфіскацією майна. Арештована 29 березня 1945 року. Звільнена 12 березня 1953 року. Утримувалась під вартою, в місцях позбавлення волі: 7 років, 11 місяців, 13 днів.

На підставі Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» мати позивачки - ОСОБА_6 реабілітовано.

30 липня 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила провести їй розрахунок підвищення пенсії та виплачувати підвищення пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області своїм листом від 15.08.2025 за № 5349-5537/0-02/8-1900/25 повідомило позивача про те, що підстав для проведення перерахунку пенсії немає. Зокрема, відповідач вказав, що позивач не належить до кола осіб, яким встановлюється підвищення пенсії у розмірах у розмірах Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 за № 654.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Статтею 1 Закону № 962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону № 962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить, як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону № 962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Аналогічна правова позиція зазначена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно Довідки про реабілітацію № 13/2351-92 від 30 квітня 1992 року, виданої прокуратурою Тернопільської області, мати позивачки засуджено (репресовано) 22 серпня 1945 року Військовим трибуналом військ НКВС Тернопільської області. На підставі ст.ст. 19, 54-1 «а», 54-11 КК УРСР засуджена до 10 років ув`язнення в ВТТ з конфіскацією майна. Арештована 29 березня 1945 року. Звільнена 12 березня 1953 року. Утримувалась під вартою, в місцях позбавлення волі: 7 років, 11 місяців, 13 днів. На підставі Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» мати позивачки - реабілітовано. Відповідно до свідоцтва про народження та паспорта громадянина України, позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті воркута, республіка комі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач є дитиною особи, яку було засуджено 22 серпня 1945 року, і народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 під час ув`язнення матері, тобто в період, коли щодо її матері здійснювались репресії, і на момент здійснення репресій позивачка проживала з репресованою особою однією сім`єю і була пов`язана спільним побутом.

Таким чином, позивач є дитиною, тобто, членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Відтак, на переконання колегії суддів, позивач має право на отримання підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З огляду на вказане, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.08.2025.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі № 500/6008/25 - без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

О. П. Мандзій