Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №570/42/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/42/25

Номер провадження 2/570/104/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань Дзюбишиної І.Ю.

представника відповідача ГвяздовськогоА.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне (в порядку спрощеного позовного провадження) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" звернулося до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за кредитними договорами №30301-02/2024 від 27 лютого 2024 року у розмірі 31 500 грн, договором позики №79421924 від 08 березня 2024 року у розмірі 13 900 грн, за кредитним договором №08932-03/2024 від 06 березня 2024 року у розмірі 8 000 грн, кредитним договором №8034523 від 30 січня 2024 року у розмірі 4312,01 грн. Представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами загальна сума, яких складає 57 712, 01 грн, а також відшкодувати понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 10.01.2025 р. справа була прийнята до провадження судді Красовського О., та призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

06.03.2025 року представником відповідача – адвокатом Гвяздовським А.Є. подано до суду відзив на позовну заяву. В поданому відзиві заперечує позовні вимоги, зазначаючи, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б достовірно піддержували факт перерахування кредитних коштів на зазначені в заяві рахунки відповідача. Зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи.

19.03.2025 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якому заперечував доводи відповідача.

02.09.2025 представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи детальні розрахунки заборгованості за кредитними договорами (№08932-03/2024; №30301-02/2024; №8034523; № 79421924); довідки про перерахування коштів за кредитними договорами )№ 08932-03/2024 та № 79421924) та платіжне доручення про перерахування коштів за кредитним договором № 8034523.

Справа призначалася до розгляду на 20.02.2025, 03.04.2025, 15.04.2025, 19.06.2025, 02.09.2025, 27.10.2025, 28.11.2025, 13.01.2026, 10.03.2026 р.

Представником позивача було заявлене клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке судом задоволене.

У подальшому представник позивача просив розглядати справу без його участі.

Були заявлені клопотання про долучення письмових доказів, які судом задоволені.

Представник позивача не з`явився в судове засідання. Згідно до поданої заяви позов підтримує та просить справу розглядати без його участі.

Відповідач на розгляд справи не з`явився.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи суд та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Обставини, встановлені при розгляді справи.

27.02.2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 30301-02/2024 за умовами якого Товариство надало кредит позичальнику в сумі 9000,00 грн шляхом зарахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 хх-хххх-9412 , строком на 100 днів, із процентною ставкою 2,50 % в день.

У графіку платежів до кредитного договору №30301-02/2024 визначено дату видачі та дату платежу кредиту, згідно якого позичальник зобов`язаний сплатити платіж на погашення кредиту до 05 червня 2024 року, що складається з погашення суми кредиту та процентів за користування кредитом.

Згідно до договору факторингу № 24062024 від 24.06.2024 року ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" передало ТОВ "ФК "ЄАПБ" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "ФК "ЄАПБ" прийняло належні ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. (а.с.16-17).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 24 червня 2024 року до договору факторингу № 24062024 від 24.06.2024, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 30301-02/2024 в розмірі 31500 грн, з яких: 9000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 22500 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.18).

08 березня 2024 року між ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та відповідачем укладено договір позики № 79421924.

Згідно з п. 2 договору позики № 79421924 від 08.03.2024 року сума кредиту становить 4000 грн, строк позики 30 днів, процентна ставка становить 2,5 % (фіксована), процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,70 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка 1186,17 %, орієнтовна загальна вартість кредиту 4900 грн.

Згідно з п. 4 договору проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

Відповідно до п.п. 5.1 п. 5 договору позики, позичальник підтвердив, що ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачені ст. 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії".

14 червня 2021 року між TOB "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та ТОВ "ФК "ЄАПБ" укладено Договір факторингу № 14/06/21 відповідно до умов якого TOB "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" передає (відступає) ТОВ "ФК "ЄАПБ" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "ФК "ЄАПБ" приймає належні TOB "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників № 30 від 19.08.2024 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 13900 грн, з яких: 4000грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9900 грн - сума заборгованості за відсотками.

06 березня 2024 року між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем було укладено кредитний договір № 08932-03/2024

Відповідно до п. 1.1. договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2. передбачено, що кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 06.03.2024 року. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 03.07.2024 року.

Відповідно до п. 1.4.1. договору, денна процентна ставка становить 2,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору.

Згідно п 1.4.2. договору, клієнт має право 04.04.2024 року сплатити перший платіж відповідно до таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Графік платежів), з урахуванням знижки в розмірі 28%. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання клієнтом права на отримання знижки (прострочення сплати першого платежу) він зобов`язаний сплатити перший платіж (за перший розрахунковий період) в розмірі, визначеному Графіком платежів.

Згідно до договору факторингу № 20082024 від 20 серпня 2024 року, ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" передало ТОВ "ФК "ЄАПБ" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "ФК "ЄАПБ" прийняло належні ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 20.08.2024 року до договору факторингу № 20082024 від 20.08.2024року, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 08932-03/2024 в сумі 8000грн, з яких: 2000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 6000 грн сума заборгованості за відсотками.

Також, 30.01.2024 року між ТОВ "МІОЛАН" та відповідачем було укладено кредитний договір № 8034523 за умовами якого товариство надало кредит позичальнику в сумі 11000 грн, строком на 180 днів, денна процентна ставка 0,72%, комісія за надання кредиту 25% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Дата остаточного погашення заборгованості 28.07.2024 року.

Відповідно до п.2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.

Згідно до договору факторингу № 30072024/2 від 30 липня 2024 року, ТОВ "МІОЛАН " передало ТОВ "ФК "ЄАПБ" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "ФК "ЄАПБ" прийняло належні ТОВ "МІОЛАН " права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників №1 від 30 липня 2024 року до договору факторингу № 30072024/2 від 30 липня 2024, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 4312,01 грн., з яких: 2411,41 грн. -сума заборгованості за основною сумою боргу; 984,60 грн.- сума заборгованості за процентами за користування кредитом, 916 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту.

Щодо відступлення права вимоги за договорами факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною першою статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Норми права щодо укладення договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначені ст. 639 ЦК України, відповідно до якої: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Кредитні договори підписано боржником за допомогою електронного підпису використання якого погоджено сторонами. (а.с.10 на звороті; 24 на звороті; 39 на звороті; 59). Якщо вказані документи підписано за допомогою електронного підпису, то він є аналогом власноручного підпису.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), так згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Цей Закон визначає правові та організаційні засади електронної ідентифікації та надання електронних довірчих послуг, права та обов`язки суб`єктів відносин у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, у тому числі Закону України «Про електрону комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суд першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України)».

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційно цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній форм вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, а іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторона спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким вона ознайомилася перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту. Таким чином, між кредитором та відповідачкою укладений Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором».

Висновки суду.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, і, як наслідок, виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач як фактор звернувся до суду.

В судовому засіданні підтверджено укладення договорів з ОСОБА_1 , а саме кредитного договору № 30301/02-25 від 27.02.2024 року; договору позики №79421924 від 08.03.2024; кредитного договору №08932-03/2024 від 06.03.2024 року та кредитного договору №8034523 від 30.01.2024 року. В матеріалах справи наявні докази про перерахунок коштів на рахунок відповідача за переліченими договорами.

Позивач у справі ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не є первісним кредитором згідно вищезазначених кредитних договорів.

Суд зазначає, що належними та допустимими доказами відступлення права вимоги є докази, які підтверджують належність виконання правонаступником своїх фінансових зобов`язань за договором відступлення прав вимоги, у зв`язку з чим перехід прав та обов`язків до правонаступника можуть підтверджувати відповідні первинні документи щодо повної оплати відступлення права вимоги (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14).

За положеннями договорів факторингу № 24062024 від 24.06.2024 року; №20082024 від 20.08.2024 року та № 30072024/2 від 30.07.2024 року визначено, що «Ціна продажу» - сума грошових коштів, що сплачується Фактором Клієнту після підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників за умовами даного Договору, розмір якої встановлюється згідно п.3.3 цього Договору.

Зазначені договори факторингу передбачають, що відповідно до п.3.6 моментом виконання фактором грошового зобов`язання сторони визначають момент надходження Ціни продажу за договором на рахунок клієнта, зазначений в п.3.4 даного договору.

Разом з тим, доказів, які б підтверджували надання ТОВ «ФК «ЄАПБ» первісним кредиторам грошових коштів за передачу права вимоги згідно вказаних договорів факторингу, представником позивача суду не надано.

Так, Верховний Суд у постанові від 03.11.2021 року (справа № 301/2368/14-ц) зазначив, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором.

На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 року в справі № 2-879/11 (провадження 61-10005св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимога до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.

Крім того, як відзначив у постанові № 916/2286/16 від 17.01.2020 року Верховний Суд, відсутність доказів на підтвердження повної оплати за договором факторингу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволені заяви про стягнення заборгованості.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.05.2020 року, справа № 219/1704/17, провадження № 61-1211св19.

Судом встановлено, що 14 червня 2021 року між ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та ТОВ "ФК "ЄАПБ" укладено договір факторингу №14/06/21, за яким первісний кредитор ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" передало на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" право вимоги до боржника, за договором позики № 79421924 від 08 березня 2024 року. Позивач зазначає, що отримав право вимоги за вищевказаним договорам позики на підставі договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року та реєстрів боржників №29 та № 30 від 19 серпня 2024 року.

Предметом договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року є відступлення права грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб боржників. Перелік боржників, суми грошових вимог та інші дані зазначаються у відповідних Реєстрах боржників.

При цьому відповідно до визначення термінів, що використовуються у вищевказаному договорі факторингу, право вимоги - це право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі договору позики (а.с.26-27).

Водночас, згідно умов п.1.1 договору факторингу встановлено, що за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить клієнту.

Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників, згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (п. 1.2 договору факторингу) (а.с.26-на звороті).

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників № 29 від 19 серпня 2024 року та витягу з реєстру боржників № 30 від 19 серпня 2024 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ "ФК "ЄАПБ" отримало право вимоги до відповідача за договором позики № 79421924 в розмірі 13900 грн.

Так, у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 1005/7136/2012 (провадження № 61-18606св21) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13».

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені уст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77- 5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Таким чином, підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Згідно з матеріалами справи, договір позики № 79421924 ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідач уклали 08 березня 2024 року, тобто майже через 3 роки після укладення 14.06.2021 року договору факторингу між ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Суд вважає, що на момент укладення договору факторингу від 14.06.2021 року № 14/06/21 ще не виникло (не існувало) зобов`язання між первісним кредитором ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем, не був укладений договір позики, тобто, у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі договору факторингу від 14 червня 2021 року.

Отже, право вимоги до ОСОБА_1 не існувало на момент укладення договору факторингу, хоча як право майбутньої вимоги на момент укладення договору мало би бути визначеним. Однак, жодної визначеної вимоги у первісного кредитора щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 14 червня 2021 року не було, та сторони не могли передбачити, що 08 березня 2024 року буде укладений договір позики № 79421924.

Таким чином ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» право вимоги відносно відповідача як боржника у зобов`язанні на момент укладення договору факторингу не набуло, відповідно таке право не могло бути переданим цим товариством на користь позивача на підставі договору факторингу №14/06/2021 від 14.06.2021 року.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що ТОВ «Фінансова компанія з повернення боргів» за договором факторингу №14/06/2021 від 14.06.2021 року набуло право вимоги до відповідача за договором позики № 79421924 від 08.03.2024 року, укладеним з ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Як неодноразово виснував Верховний Суд, зокрема і справі № 753/8671/21, відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (зокрема, постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» є неналежним позивачем у вказаній справі з огляду на недоведеність переходу прав вимоги за договорами № 30301-02/2024 від 27 лютого 2024 року; №79421924 від 08 березня 2024 року; №08932-03/2024 від 06 березня 2024 року; №8034523 від 30 січня 2024 року до позивача.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на відсутність порушеного права позивача.

Дана відмова жодним чином не перешкоджає кредитору звернутися з відповідним позовом до боржника у випадку порушення його прав.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судові витрати.

За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Розподіл між сторонами судових витрат суд вирішує за правилами ст. 141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову сплачений позивачем судовий збір не стягується з відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів"до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (код ЄДРПОУ 35625014, вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Суддя Красовський О.О.