Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №320/53213/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозькиї, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Жукова Є.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року Справа № 320/53213/24

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної охорони України

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчини дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної охорони України (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України (код ЄДРПОУ 00037478) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.12.2016 по 02.03.2024;

- зобов`язати Управління державної охорони України нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2016 по 02.03.2024.

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року позовну заяву було залишено без розгляду.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом. При цьому, суд зазначив, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України.

Також суд заначив, що обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі Позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів, Позивачем не було наведено.

3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, зазначаючи, що він має право на отримання відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.

Також Апелянт звертає увагу на те, що частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинні на момент звільнення позивача з військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, Апелянт зазначає, що пропуск строку звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними. При цьому Апелянт відзначає, що Відповідач затримав виплату належних ОСОБА_1 сум більше ніж на 8 років, і відразу після отримання належним сум, Позивач звернувся до Відповідача із заявою про компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак отримав відмову та відразу звернувся для захисту своїх прав до суду

В обгрунтування своєї позиції Апелянт також посилається на правові висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2025 р. у справі № 990/29/22, постанові Верховного Суду від 30 січня 2025 р. у справі № 9901/524/21.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято за неповно та неправильно встановлених обставин та з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення процесуального питання.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

5. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, стверджуючи про законність та обґрунтованість ухвали суду та безпідставність доводів Апелянта.

При цьому Відповідач зазначає, що «право на суд не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності.

6.Відповідно до частин першої - третьої статті 308 КАС України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.

8. Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

9. Висновки суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду з урахуванням доводів Апелянта щодо застосування приписів ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом України № 2352-IX від 1 липня 2022 року, колегія суддів зазначає, що висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду військовослужбовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №240/532/20 встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначено у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загального строку у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення у справі №240/532/20, Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, і погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема від 04.12.2019 (справа №815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа №620/1982/19).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що спір у цій справі виник з відносин публічної служби, а тому з позовом Позивач міг звернутися в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Доводи Апелянта щодо необхідності застосування до спірних правовідносин приписів ст. 233 КЗпП України є необґрунтованими, а тому колегією суддів до уваги не приймаються.

Щодо моменту, коли Апелянт мав дізнатися про порушення своїх прав, то колегія суддів зазначає таке.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Зі змісту частини першої статті 120 та частини п`ятої статті 122 КАС України випливає, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Як установлено судом першої інстанції, спірним у цій справі є питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні грошового забезпечення, виплаченого Позивачу 02.03.2024.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно виходив з того, що днем, коли Позивач дізнався (повинен був дізнатися) про ненарахування йому середнього грошового забезпечення є саме 02.03.2024.

Посилання Позивача на звернення до Відповідача із заявою та лист Відповідача, яким було відмовлено у нарахуванні ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказаний лист не змінює моменту, з якого Позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли останній почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі №120/8473/23.

Суд також вважає слушними аргументи Відповідача про те, що право на звернення до суду з позовом не є абсолютним точки зору його практичного забезпечення. Позаяк, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (строк звернення до суду).

Колегія суддів погоджується з твердженням Апелянта, що за наявності поважних причин, суд може поновити процесуальний строк, однак зазначає, що ані у заяві від 29.05.2025 про поновлення пропущеного строку звернення до суду, ані в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навів доводів та не надав доказів, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі Позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Посилання Апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06 лютого 2025 р. у справі № 990/29/22, від 30 січня 2025 р. у справі № 9901/524/21 колегія суддів вважає помилковим, оскільки вони не є подібними до справи, що розглядається з огляду на відмінні обставини справи, суб`єктний склад та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин.

Надаючи оцінку всім доводам апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 24 березня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев