Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №640/6136/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/6136/20 Головуючий у І інстанції - Зозуля Д.П.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 387 від 11.10.2019 «Про результати службового розслідування», яким Позивачу оголошено догану та притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності з урахуванням кратності у сумі 297855,30 грн.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повернути Позивачу грошові кошти, стягнуті за час дії оскаржуваного наказу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що Відповідачем не доведено склад правопорушення, вчиненого Позивачем, та наявність зв`язку між діями останнього і заподіяною шкодою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» від 16 липня 2024 року № 3863-IX, пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX викладено в такій редакції, зокрема:

- «Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом» (абзац четвертий пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»);

- «Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд» (абзац шостий пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»).

На виконання вимог Закону № 2825-IX, Рівненському окружному адміністративному суду розподілено не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва справи, зокрема 05 березня 2025 року і справу № 640/6136/20.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року прийнято до провадження справу № 640/6136/20, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Військової частини НОМЕР_1 № 387 від 11.10.2019 «Про результати службового розслідування», згідно з яким ОСОБА_1 оголошено сувору догану та притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності з урахуванням кратності у сумі 297 855,30 грн шляхом здійснення виконавчого напису на надання його до Відділу державної виконавчої служби.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована також тим, що за результатами проведеної у вересні 2019 року перевірки комісією було виявлено нестачу на загальну суму 156386,56 грн без урахування кратності, яка утворилась через втрату військового майна та особисте упущення матеріально-відповідальної особи (Позивача) при виконанні своїх обов`язків щодо обліку військового майна. Вказав, що у зв`язку з цим, Позивача, як матеріально відповідальну особу, притягнуто до відповідальності. Вважає, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу з грудня 2013 року у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді Начальника об`єкта.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 250 від 16.10.2019 підполковника ОСОБА_1 , Начальника об`єкта, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.06.2019 № 278 у запас за пп.«б» (за станом здоров`я), Позивач вважається таким, що справи та посаду здав 16.10.2019 та виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2019 № 354 на підставі Акта прийому справ та посади Начальника об`єкта від 25.09.2019 № 175, з метою уточнення причин і умов, що сприяли виникненню виявленій нестачі, надлишків та недоліків, а також встановлення ступеня вини військовослужбовців, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення призначено службове розслідування.

На виконання вимог вказаного наказу в період з 25.09.2019 по 10.10.2019 комісією проведено службове розслідування по факту виявлених недоліків та нестачі матеріальних засобів, виявлених в ході приймання-передачі справ та посади начальника об`єкта Військової частини НОМЕР_1 , за наслідками якого складено акт від 11.10.2019.

В акті зазначено, що під час приймання та передачі посади начальника об`єкта Військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2019 № 235 призначені комісії по перевірці військового майна (служби пунктів управління, квартирно-експлуатаційної служби, засобів зв`язку), що рахується за матеріально-відповідальною особою - Начальником об`єкта підполковником ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки у період з 14.09.2019 по 25.09.2019 комісіями по перевірці майна служби пунктів управління та квартирно-експлуатаційної служби виявлено: нестачу майна служби пункту управління на суму 230360,41 грн; нестачу майна служби КЕС на суму 2508 грн; наявне майно, яке не обліковане по бухгалтерському обліку у Військової частині НОМЕР_1 ; відсутність формулярів, паспортів, технічної документації на системи СФС УК-878 та їх елементи; часткова відсутність документів бойової підготовки та документації начальника об`єкта за посадою.

Згідно з висновком акта перевірки нестача на загальну суму 156386,56 грн без урахування кратності утворилась через втрату військового майна та особисте упущення матеріально відповідальної особи підполковника ОСОБА_1 при виконанні своїх обов`язків щодо обліку військового майна; недостатніх знаннях керівних документів, щодо порядку обліку, зберігання, списання та використання майна, чим порушив вимоги п. 11, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548, п. 31 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 № 748 «Про затвердження Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах України», п. 6, 7, 8, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 «Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України»; п. 2, 6 наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», п. 1.2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2017 № 362 «Про затвердження Положення об`єкта ЦУО».

На підставі вказаних висновків командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ № 387 від 11.10.2019 «Про результати службового розслідування», згідно з яким за неналежне виконання службових обов`язків, передбачене законодавчими актами, військовими статутами, наказами командира Військової частини НОМЕР_1 в межах службових зобов`язань, особисту недисциплінованість, ОСОБА_1 оголошено сувору догану та притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності з урахуванням кратності у сумі 297855,30 грн шляхом здійснення виконавчого напису на надання його до Відділу державної виконавчої служби.

Вважаючи вказаний наказ Відповідача протиправним, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що акт службового розслідування та матеріали розслідування, не містять належних та допустимих доказів про те, що саме з вини ОСОБА_1 державі було завдано збитки у зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків. Так, Відповідачем не доведено, в чому конкретно виражалася особиста недисциплінованість Позивача, та який це причинний зв`язок має з нестачею військового майна, які дії Позивачу слід було вчинити, які прийняти рішення, щоб не виникла така нестача майна.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Відповідач, приймаючи наказ № 387 від 11.10.2019 «Про результати службового розслідування», згідно з яким ОСОБА_1 оголошено догану та притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності з урахуванням кратності у сумі 297855,30 грн, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

Разом з тим, щодо позовної вимоги про зобов`язання Відповідача повернути грошові кошти, стягнуті за час дії оскаржуваного наказу, судом враховано, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

В силу вимог ч. 2 ст. 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» № 160-IX у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, у разі скасування наказу про притягнення Позивача до матеріальної відповідальності стягнуті з нього кошти будуть йому повернуті, про що має бути виданий відповідний наказ.

Враховуючи те, що судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, враховуючи наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Згідно зі статтею 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статей 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (далі - Положення № 243/95-ВР, чинне на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2 Положення № 243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Згідно з п. 3 Положення № 243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності:

а) заподіяння прямої дійсної шкоди;

б) протиправної їх поведінки;

в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;

г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

Відповідно до п. 8 Положення № 243/95-ВР залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.

Згідно з п. 13 Положення № 243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі:

- умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій;

- приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах;

- заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані;

- дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину;

- недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Відповідно до п. 17-19 Положення № 243/95-ВР командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов`язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п`ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.

Розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного до матеріальної відповідальності.

Розслідування проводиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту.

Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця або військовозобов`язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.

Розслідуванням повинно бути встановлено:

- в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка;

- якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного заподіяно шкоду;

- вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено;

- умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду;

- чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов`язків;

- ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами;

- умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

Згідно з п. 21 Положення № 243/95-ВР у висновку розслідування викладаються факти, встановлені відповідно до вимог пунктів 3 і 19 цього Положення, та пропозиції про притягнення винної особи (винних осіб) до обмеженої, повної чи підвищеної матеріальної відповідальності, а в разі необхідності - обґрунтування можливості зменшення суми, що підлягає стягненню з винного для відшкодування заподіяної шкоди.

До висновку додаються:

- письмові пояснення особи (осіб), яка притягається до матеріальної відповідальності;

- письмові пояснення інших осіб, причетних до факту заподіяння шкоди;

- акти ревізій (перевірок), інвентаризацій, накладні, витяги з обліково-видаткових книг і журналів та інші матеріали розслідування;

- довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Висновок підписується офіцером, який проводив розслідування.

Всі матеріали розслідування подаються на розгляд командиру (начальнику) військової частини, який його затверджує у разі прийняття рішення про стягнення з винного встановленої шкоди.

Відповідно до п. 37 Положення № 243/95-ВР матеріальна відповідальність не настає у випадках:

- коли заподіяна шкода є наслідком дії непереборної сили;

- невстановлення винної особи;

- смерті винної особи;

- коли шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника, або виправданого в конкретних умовах службового ризику, або правомірних дій.

Вказане Положення було чинним до моменту набрання чинності Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX) (набрав чинності 31 жовтня 2019 року), статтею 4 якого визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 160-IX пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Частинами 1, 2 статті 3 Закону № 160-IX встановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірни рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Статтею 8 Закону № 160-IX визначено, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Таким чином, для притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності, обов`язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння саме ним дій чи бездіяльності, та з якою метою завдано шкоду або збитки. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, попередню поведінку військовослужбовця та його ставлення до виконання службових обов`язків.

Під час службового розслідування було встановлено, що через втрату військового майна утворилася нестача на загальну суму 156386,56 грн.

Разом з тим, Відповідачем не зазначено, які саме дії Позивача призвели до виникнення нестачі військового майна. Також, службовим розслідуванням не встановлено можливих мети та мотиву вчиненого Позивачем (на переконання Відповідача) правопорушень, внаслідок яких державі було завдано шкоди.

Крім того, Відповідачем не доведена ні протиправна поведінка Позивача, ні наявність причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, вина саме Позивача у заподіянні шкоди, які згідно наведених вище норм законодавства є обов`язковими і необхідними умовами притягнення Позивача до підвищеної матеріальної відповідальності.

Отже, службовим розслідуванням не встановлено прямого причинного зв`язку між діями/бездіяльністю Позивача та виконанням ним обов`язків військової служби, а формальне посилання Відповідача на те, що ОСОБА_1 був матеріально відповідальною особою за зберігання майна військової частини, не може бути належним та допустимим доказом притягнення до підвищеної матеріальної відповідальності.

Таким чином, будь-яких доказів того, що саме Позивач винен за нестачу військового майна Відповідачем, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Щодо посилання Відповідача на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року у справі № 760/18688/21 та матеріали кримінального провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року у справі № 760/18688/21 встановлено, що 29.12.2020 досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019100000001393 від 03.10.2019 за ч. 3 ст. 410 КК України відносно ОСОБА_1 відновлено за рішенням прокурора.

Разом з тим, листом від 26.03.2025 № 14624-25/к/11-04-5894/25 на виконання вимог ухвали суду від 20 березня 2025 року слідчим Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Києві повідомлено, що ним здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні від 03.10.2019 № 62019100000001393 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 410 КК України, як слідчим першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Києві) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, який за результатами організаційно штатних змін ліквідований.

30.11.2021 за результатами проведення досудового розслідування прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 62019100000001393 від 03.10.2019 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме у зв`язку з відсутністю в діях особи складу кримінального правопорушення. Постанова про закриття кримінального провадження не скасована.

Враховуючи вищевикладене, оскільки акт службового розслідування та матеріали розслідування, не містять належних та допустимих доказів про те, що саме з вини ОСОБА_1 державі було завдано збитки у зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків, тобто матеріалами справи не підтверджуються обставини, встановлені Відповідачем під час проведення службового розслідування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність притягнення Позивача до підвищеної матеріальної відповідальності на суму 297855,30 грн, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів в оскаржуваній частині.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Військової частини НОМЕР_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Н.П. Бужак

Є.І. Мєзєнцев