Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №280/4434/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/4434/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Шлай А.В., Малиш Н.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.08.2025, (суддя суду першої інстанції Артоуз О.О.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Запоріжжя, в адміністративній справі №280/4434/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

29.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області № 262540018053 від 02.04.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-УІІІ з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 25.03.2025, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 25.03.2025.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач 25.03.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугою років як працівнику освіти відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області № 262540018053 від 02.04.2025 у призначенні пенсії позивачу відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. З вказаним рішенням відповідача позивач не згодна, вважає його протиправними та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом. Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 12.08.2025 задовольнив позовні вимоги частково. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області № 262540018053 від 02.04.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-УІІІ з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 25.03.2025. В іншій частині – відмовив.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262540018053 від 02.04.2025 правомірно було відмовлено у призначенні пенсії позивачеві у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу не менше 26 років 6 місяців станом на 10.10.2017.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Овруцьким РВ УМВС України в Житомирській області 26.05.1997.

25 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” як працівник освіти.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії № 262540018053 від 02.04.2025 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Згідно положень п. е) ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, які в період до 11.10.2017 мали вислугу років на відповідних посадах не менше 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 32 роки 5 місяців 10 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Спеціальний стаж особи складає 21 рік 3 місяці 16 днів. До спеціального стажу роботи зараховано всі періоди роботи згідно доданих документів. На дату звернення особа працює. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, з урахуванням, пункту е, ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців на посаді працівника освіти станом на 10.10 2017.

Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в цій справі.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення пенсії на підставі п. «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі – Порядок № 22-1, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п. 2-1 Перехідних положень Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст. ст. 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Проте, Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 було внесено зміни, відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України № 213-VIII та № 911-VIII.

Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, положення Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Таким чином, стаття 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України № 213-VIII та № 911-VIII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Враховуючи викладене, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років незалежно від віку необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років на посадах зазначених у переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 по справі № 440/1286/20.

У постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №2-р/2019, а не Закону №1058-ІV.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 при розгляді справи №240/24/21.

За вищенаведеного правового аналізу, для призначення позивачу пенсії за вислугу років необхідно наявність у позивача спеціального стажу роботи від 25 до 30 років на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом з матеріалів справи відповідачем 1 не зараховано до спеціального стажу роботи позивача період з 11.10.2017 по 22.03.2023 з чим не згодна позивачка.

Із записі трудової книжки ОСОБА_1 від 17.08.1994 НОМЕР_3 , судом встановлено, що позивач у період:

15.08.1994 по 30.08.2001 працювала вчителем української мови та літератури Коптівщинської неповної середньої школи (07 років 00 місяців 16 днів);

01.09.2001 – 18.10.2006 працювала вчителем української мови та літератури в загальноосвітній школі І-ІІІ ст. м. Ірпеня (05 років 01 місяць 17 днів);

30.10.2006 – 23.10.2007 виплачувалася допомога по безробіттю (11 місяців 24 дні);

29.08.2008 – 22.03.2023 працювала вчителем української мови та літератури, вчителем початкових класів в спеціалізованій школі № 210 Оболонського району м. Києва (14 років 06 місяців 23 дні).

Посади, які займала позивач, входять до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

З урахуванням положень п. 2-1 та п. 16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років відповідно до положень пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017.

Суд вважає за необхідне застосувати в даному випадку правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 240/24/21 щодо того, що, обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Отже, згідно із записами трудової книжки позивача, спеціальний стаж позивача, як працівника освіти, у розумінні пункту “е” статті 55 Закону № 1788-XII в редакції до 01.04.2015 становить 26 років 08 місяців 25 днів, що є достатнім з огляду на мінімально необхідний 25 років станом на 11.10.2017.

При вирішенні цього спору суд також враховує, що відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Тобто, питання призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії або переведення з одного виду пенсії на інший вид вирішує за принципом екстериторіальності відповідний територіальний орган ПФУ, який після вирішення зазначених питань передає електронну пенсійну справу до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Таким чином, оскільки позивачу було відмовлено у призначенні пенсії рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області № 262540018053 від 02.04.2025 яке було прийнято відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 за принципом екстериторіальності, тому і належним відповідачем за позовною вимогою зобов`язального характеру щодо призначення пенсії є саме Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області слід зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VІІІ з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 25.03.2025, та про відмову у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в м. Києві, яке не порушувало прав позивача з огляду на те, що не розглядало заяву позивача про призначення пенсії та не відмовляло у виплаті пенсії з 25.03.2025.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування – відсутні.

Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.08.2025 в адміністративній справі № 280/4434/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Шлай

суддя Н.І. Малиш