Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №539/467/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 р.Справа № 539/467/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Гуменюк Г.М., вул. Монастирська, 17, м. Лубни, Лубенський, Полтавська, 37500, по справі №539/467/26

за позовом Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області

до ОСОБА_1

про продовження строку затримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України,

ВСТАНОВИВ:

Лубенський відділ Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив продовжити строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ДУ «Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України», що розташований за адресою: вулиця Лісна, будинок 5с, село Розсудів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, строком на 6 місяців.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.02.2026 позов задоволено.

Продовжено строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ДУ «Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства які незаконно перебувають в Україні, ДМС України» строком на 6 (щість) місяців.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що для відповідача стало несподіванкою винесення рішення про примусове видворення з України. Відповідач майже все життя постійно проживає в Україні, вважає себе українцем, неухильно дотримується її законів, не вчиняє дій, які б посягали на національну безпеку чи порушення громадського порядку в Україні. Вживав заходів для набуття громадянства України, проте розгляд цього питання був припинений не з його волі. Неможливість оформлення дозвільних документів для проживання в Україні, 25.08.2025 продовження строку дії паспорта як документу, який посвідчує особу, на період війни між росією та Україною існує через незалежних від нього причин, а тому вважає, що рішення про його примусове видворення з України є безпідставним та передчасним, а відповідно і поміщення в ПТПІ. Окрім того, положення ст. ст. 26 та 30 Закону 3773, ч. 1 ст. 289 КАС України не містять імперативності застосування до іноземців (осіб без громадянства) таких мір відповідальності як примусове повернення та примусове видворення; затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців (осіб без громадянства), які незаконно перебувають в Україні. Викладаючи вказані норми із формулюванням «можуть бути повернуті»/«можуть прийняти рішення про видворення» говорить про те, що такі рішення мають прийматися з урахуванням та оцінкою об`єктивних обставин кожного конкретного випадку. Вирішення питання про затримання особи та поміщення її до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою забезпечення примусового видворення, відповідно до ст. 289 КА України передбачають наявність певних умов – ризиків, передбачених ч. 1 ст. 289 КАС України. Позивач не подав жодного доказу негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 13.08.2025 року Лубенським відділом УДМС України в Полтавській області було прийнято рішення №5330100100000523 про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповідача відсутні документи, які б надавали право законного перебування на території України. В Україну він прибув у 1992році, термін дії паспорта громадянина російської федерації закінчився 22.06.2023 року.

За посвідкою на постійне чи тимчасове проживання він не звертався, посвідками на постійне або тимчасове проживання на території України не документувався, зареєстрованим на території України не значиться. Законних джерел доходу немає, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства відсутні. Виїзд з території України самостійно не здійснив. Згідно ІП «Облік осіб, які набули чи припинили громадянство України» наявна справа про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, але у 2023 році прийняте рішення припинено провадження за заявою.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.08.2025 у справі №539/4002/25 задоволено адміністративний позов Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про примусове видворення за межі України та його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

13.08.2025 року Лубенським відділом УДМС України в Полтавській області було прийнято рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Чернігівького пунту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України з метою ідентифікації або для забезпечення примусового видворення.

Громадянина рф ОСОБА_1 14.08.2025 було поміщено до ДУ «Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України», що підтверджується Актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 14.08.2025 року.

На сьогоднішній день питання щодо забезпечення видворення відповідача не вирішено, що і стало підставою для звернення до суду із позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що неможливість забезпечення примусового видворення особи, пов`язана з відсутністю документу, що дає право на виїзд з України, а також пов`язана з відсутністю інформації чи документів з країни громадянської належності відповідача, що необхідні для ідентифікації його особи, як відсутня і співпраця з боку самого відповідача, в питанні його повернення до країни громадянської належності, відтак, у даному випадку наявні визначені ст.289 КАС України підстави для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а тому строк затримання слід продовжити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 2 ст.1 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997р., Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

За приписами ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі – Закон № 3773-VI).

Згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Частинами 1, 2 статті 16 Закону № 3773-VI визначено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 3773-VI, нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 2 статті 25 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Статтею 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

З аналізу вищенаведених норм Закону № 3773-VI дозволяє дійти висновку, що у разі незаконного перетинання державного кордону або у разі існування обґрунтованих підстав вважати, що затриманий іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення органи Державної міграційної служби України, охорони державного кордону або Служби безпеки України мають право приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яке повинно бути виконано такими особами у строк до 30 днів з дня прийняття відповідного рішення.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 13.08.2025 року Лубенським відділом УДМС України в Полтавській області було прийнято рішення №5330100100000523 про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У відповідача відсутні документи, які б надавали право законного перебування на території України. В Україну він прибув у 1992році, термін дії паспорта громадянина російської федерації закінчився 22.06.2023 року. За посвідкою на постійне чи тимчасове проживання він не звертався, посвідками на постійне або тимчасове проживання на території України не документувався, зареєстрованим на території України не значиться. Законних джерел доходу немає, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства відсутні. Виїзд з території України самостійно не здійснив. Згідно ІП «Облік осіб, які набули чи припинили громадянство України» наявна справа про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, але у 2023році прийняте рішення припинено провадження за заявою.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.08.2025 у справі №539/4002/25 задоволено адміністративний позов Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про примусове видворення за межі України та його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

13.08.2025 року Лубенським відділом УДМС України в Полтавській області було прийнято рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Чернігівького пунту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України з метою ідентифікації або для забезпечення примусового видворення.

Громадянина рф ОСОБА_1 14.08.2025 було поміщено до ДУ «Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України», що підтверджується Актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 14.08.2025 року.

25.08.2025 року вищевказане рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.08.2025 у справі №539/4002/25 оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду.

08.10.2026 року ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду провадження зупинено до набрання законної сили рішення Лубенського міськрайонного суду у справі 539/4199/25, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення начальника Лубенського відділу УДМС у Полтавській області від 13 серпня 2025 року № 5330100100000523 про примусове видворення з України залишено без задоволення, зазначене рішення 30.10.2025року залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрито касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пелих Наталії Миколаївни на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі №539/4199/25.

Судова колегія відмічає, що за приписами ч. 18 ст. 289 КАС України, на час апеляційного оскарження іноземці або особи без громадянства, у яких відсутні документи, що дають право на виїзд з України, продовжують утримуватися у спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях органів (підрозділів) охорони державного кордону чи Служби безпеки України або в Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Тобто, у разі апеляційного оскарження рішення, відповідач буде продовжувати утримуватися в Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, до завершення апеляційного оскарження.

Як вбачається із листа Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, громадянин російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який поміщений до Чернігівського ПТПІ згідно рішення начальника Любенського відділу УДМС України в Полтавській області від 13.08.2025 про поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України та згідно рішення Любенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.08.2025, звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка погребує додаткового захисту на території України. 29.12.2025 вищевказана заява була направлена для розгляду до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.

Відповідач підтвердив, що подав таку заяву.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 3773-VІ центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до ч. 3ст. 30 Закону № 3773-VІ центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Колегія суддів зазначає, що особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.

Згідно з частинами 11, 12, 13 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Тобто, перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України, є вичерпним.

Зі змісту наведених приписів слідує, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства та/або неможливість забезпечення примусового видворення особи, пов`язана з відсутністю співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації або з неодержанням інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Як встановлено судовим розглядом, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.08.2025 у справі №539/4002/25 задоволено адміністративний позов Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про примусове видворення за межі України та його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

13.08.2025 року Лубенським відділом УДМС України в Полтавській області було прийнято рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Чернігівького пунту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України з метою ідентифікації або для забезпечення примусового видворення.

Отже, на момент закінчення шестимісячного строку затримання, інформація, необхідна для належної ідентифікації відповідача та забезпечення примусового повернення ОСОБА_1 , з країни громадянської належності органами ДМС не отримана, а відповідач категорично відмовився від співпраці з представниками УДМС у Полтавській області, що унеможливлює забезпечення примусового видворення відповідача за межі території України.

Колегія суддів зазначає, що відсутність інформації, необхідної для належної ідентифікації відповідача та забезпечення примусового повернення ОСОБА_1 , з країни громадянської належності, небажання ОСОБА_1 , співпрацювати з органами ДМС у питаннях належного виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, прийняте Лубенським відділом УДМС України в Полтавській області 13.08.2025, відсутність у громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документів, які б давали право перетину державного кордону, попередня поведінка відповідача, що полягала у недотриманні законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, перевищення ним встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, унеможливлює застосування відносно нього менш суворого заходу, визначеного статтею 289 КАС України, аніж продовження його перебування в ПТПІ.

Пояснення ОСОБА_1 , про те, що в Україні проживає його рідня, має тут налагоджений побут, сім`ю, не підкріплені жодними наявними в матеріалах справи доказами, окрім пояснень відповідача, які надавались ним в процесі опитування органами ДМС та під час судового розгляду.

Позивач довів наявність підстав для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, при цьому акцентував увагу суду на поведінці відповідача, який фактично ухиляється від виконання рішення про примусове видворення за межі території України.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що позивач не надав докази, що відповідач має намір ухилитися від добровільного виконання рішення, перешкоджання проведення процедури видворення або існування ризику втечі, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані та такі, що не впливають на вирішення даної справи, враховуючи вже наведені вище обґрунтування і висновки суду.

У відповідності до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ливада проти України" (від 26 червня 2014 року), проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.

Європейський суд з прав людини у справі "Амюр проти Франції" (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі "Дугуз проти Греції" (рішення від 6 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003).

У підпункті "f" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідач, відповідно до статті 4 Закону № 3773-VI, грубо та свідомо порушив законодавство України, отже останній не підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 31 Закону Закон № 3773-VI. Тому суд має всі підстави вважати, що ОСОБА_1 , буде ухилятися від виїзду за межі території України.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.02.2026 по справі №539/467/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк