Вирок від 23 березня 2026 р. у справі №357/15617/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15617/25

1-кп/357/203/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючий суддя - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши в м. Біла Церква, у відкритому судовому засіданні, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025116030000448 від 01 червня 2025 року, стосовно:

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Хижня, Жашківський район, Черкаська область, з професійно-технічною освітою, одружений, учасник бойових дій, військовослужбовець за мобілізацією в/ч НОМЕР_1 у званні «солдат», місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

за ознаками кримінальних правопорушень – злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України та кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, установив таке.

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Епізод 1

ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем призваним під час мобілізації, на початку липня 2023 році точної дати, часу та місця досудовим розслідуванням не встановлено, реалізуючи свій протиправний умисел, у месенджері «Instagram», діючи умисно, з метою підроблення посвідчення водія та подальшого його використання, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, вступив у змову з невстановленою особою, щодо спільного виготовлення завідомо підробленого посвідчення водія на власне ім`я за винагороду у розмірі7000 грн.

Продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, спрямованого на підроблення посвідчення водія, ОСОБА_4 , діючи умисно, за попередньою змовою із вказаною невстановленою особою, безпосередньо виконав частину об`єктивної сторони кримінально-караного діяння, пов`язаного із підробленням офіційних документів, надавши (повідомивши) цій особі, використовуючи можливості мобільного телефону, свої анкетні дані, які необхідно було зазначити при підробленні документу, а також, свою фотокартку та зразок свого підпису, які у подальшому використано під час виготовлення завідомо підробленого посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_4 .

У подальшому, невстановленою особою, за попередньою змовою із ОСОБА_4 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, у один з днів, у період з 01.07.2023 до 09.07.2023, більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, у невстановленому місці, із застосуванням друкуючого пристрою із термосублімаційним способом друку, виготовлено завідомо для останнього підроблений офіційний документ, а саме посвідчення водія на ім`я ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 , видане 09.07.2023 ТСЦ 0541, оскільки бланк документа не відповідає аналогічним бланкам документів, що знаходяться в офіційному обігу на території України, посвідчення водія серії НОМЕР_3 , видане 09.07.2023 на ім`я іншої особи.

Таким чином, ОСОБА_4 , діючи за вказаних вище обставин за попередньою змовою із невстановленою особою, безпосередньо виконавши частину об`єктивної сторони кримінально-караного діяння, пов`язаного із підробленням офіційного документу, шляхом надання (повідомлення) цій особі своїх анкетних даних, які необхідно було зазначити при підробленні документа, а також надавши своє фото, та фото власного підпису, вчинив підроблення посвідчення (офіційного документу), яке видається та посвідчується установою, і яке надає права, з метою використання його підроблювачем.

У подальшому, близько 10.07.2023, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, невстановленою особою, досудове розслідування щодо якої здійснюється окремо, за попередньою домовленістю з ОСОБА_4 , зазначене підроблене посвідчення водія НОМЕР_3 посилкою відправлено у відділення № 1 ТОВ «Нова Пошта» за адресою: вул. Перемоги, 11, м. Жашків Черкаської області де15.07.2023 ОСОБА_4 , отримав вищевказане підроблене посвідчення водія такористувався ним до 31.05.2025.

Епізод 2

Крім того, ОСОБА_4 діючи умисно, у порушення вимог ст. 9, 11, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993№ 340, 31.05.2025, приблизно о 15 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем марки«ВАЗ»,моделі «2101» реєстраційний номер НОМЕР_4 , рухаючись по автомобільній дорозі М-05 «Київ-Одеса», на 78 км., поблизу міста Біла Церква Київської області був зупинений працівниками патрульної поліції та на їх вимогу, відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», пред`явити для перевірки документи, що посвідчують особу, маючи протиправний умисел, спрямований на використання завідомо підробленого документу, усвідомлюючи свої протиправні дії, достовірно знаючи, що посвідчення водія НОМЕР_2 є підробленим, з метою створити перед працівниками поліції видимість наявності у нього дійсного посвідчення водія, яке дає право на керування транспортним засобом відповідної категорії і таким чином уникнути адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного із порушенням Правил дорожнього руху (ст.126 КУпАП), надав завідомо для нього підроблене посвідчення водія на власне ім`я BXI № НОМЕР_5 , видане 09.07.2023 ТСЦ0541, оскільки бланк документа не відповідає аналогічним бланкам документів, що знаходяться в офіційному обігу на території України, а посвідчення водія серії НОМЕР_2 , видане 09.07.2023, на ім`я іншої особи.

ІІ. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

За першим епізодом суд визнає ОСОБА_4 винуватим у підробленні посвідчення, яке видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, з метою використання його підроблювачем, за попередньою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

За другим епізодом суд визнає ОСОБА_4 винуватим у використанні завідомо підробленого документа, тобто у вчиненні кримінального правопорушення – кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

ІІІ. Досліджені судом докази.

Згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, отримавши згоду учасників кримінального провадження, суд визнав за недоцільне дослідження доказів щодо обставин, які ними не оспорювались, оскільки вони розуміли правильно їх зміст, сумнівів у добровільності їх позиції не було, а їм роз`яснено, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В порядку ч. 4 ст. 349 КПК України, суд допитав обвинуваченого ОСОБА_4 , який повністю визнав пред`явлене йому обвинувачення, підтвердив кожну обставину, про яку зазначено у ньому, кваліфікацію своїх дій за ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України не оспорював та надав покази, які повністю узгоджуються із зазначеними в обвинувальному акті, зазначив, що щиро кається, просив суворо його не карати.

IV. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання (ст. 67 КК України) судом не установлено.

V. Мотиви призначення покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 373 КПК України, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.

Визначаючись із покаранням обвинуваченому ОСОБА_4 суд керується таким.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ст. 50 КК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 65 КК України).

Відповідно до практики Верховного Суду, керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 січня 2024 року, у справі ЄУН 715/2635/22).

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 70 КК України передбачає, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

Застосовуючи вказані правила, суд зазначає, що санкція ч. 3 ст. 358 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Своєю чергою, санкція ч. 4 ст. 358 КК України передбачає покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

Визначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_4 суд враховує, що відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості, ним вчинені кримінальний проступок (ч. 4 ст. 358 КК України) та нетяжкий злочин (ч. 3 ст. 358 КК України).

Суд враховує і конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень (умисну форму вини, мотив та мету – уникнення адміністративної відповідальності, строк використання підроблених документів тощо).

Суд враховує і дані про особу ОСОБА_4 , який незнятих та непогашених судимостей не має, кримінальне правопорушення вчинив вперше, є діючим військовослужбовцем, призваним за мобілізацією, учасник бойових дій, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, вину визнав, в суді засуджував свою поведінку, щиро каявся.

Суд враховує установлені вище обставини, що пом`якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Отож, суд вважає, що досягнення мети покарання, визначеної у ст. 50 КК України, а саме виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як ним, так і іншими особами, можливе шляхом призначення йому покарання:

-в межах санкції ч. 3 ст. 358 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік;

-в межах санкції ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Натомість, за сукупністю кримінальних правопорушень, остаточне покарання ОСОБА_4 суд визначає за правилами ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, врахувавши крім даних про особу винного й обставини, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, кількість злочинів, що входять до сукупності – два, умисну форму вини, мотив, вид сукупності (реальна).

Суд вважає, що вказане покарання буде справедливим, оскільки відповідатиме ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховує особу винного та буде адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності.

Своєю чергою, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

На підставі викладеної норми, оскільки ОСОБА_4 призначене покарання у виді позбавлення волі на строк, що не перевищує п`ять років, зважаючи на те, що він незнятих та непогашених судимостей не має, кримінальне правопорушення вчинив вперше, учасник бойових дій, а також ставлення до вчиненого, а саме: він вину визнав, засуджував свою поведінку, щиро каявся, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважає, що він не становить такого рівня суспільної небезпеки, який унеможливлює його звільнення від відбування покарання, на підставі ст. 75 КК України.

Отже, на підставі ч. 1 ст. 75 КК України, суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_4 , від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік та покладенням обов`язків передбачених ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

VІ. Рішення стосовно речових доказів.

Судом установлено, що речовим доказом визнане: посвідчення водія серії НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

Вказане питання вирішується судом за правилами частини дев`ятої статті 100 КПК України, а саме: ... (7) документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Отож, посвідчення водія серії НОМЕР_2 , що визнане речовим доказом, необхідно залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Вказаний висновок відповідає позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, висловленій у постанові від 06 жовтня 2025 року (справа ЄУН 462/1067/25).

VII. Рішення стосовно процесуальних витрат.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Судом установлено, що в ході кримінального провадження понесені витрати на залучення експерта в розмірі 2674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок (висновок експерта від 04 червня 2025 року № СЕ-19/111-25/34093-ДД).

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Отож, згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, з ОСОБА_4 на користь держави необхідно стягнути витрати на залучення експерта в розмірі 2674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок.

Керуючись ст. 100, 124, 368, 374, 377, 381-382, 395, 532 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України та кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Призначити ОСОБА_4 покарання:

- за ч. 3 ст. 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік;

- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання (штрафу) більш суворим (позбавлення волі), визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Установити ОСОБА_4 іспитовий строк тривалістю на 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_4 , під час іспитового строку, виконувати такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислювати з 24 березня 2026 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 2674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок.

Речовий доказ: посвідчення водія серії НОМЕР_2 - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання

Вирок не може бути оскаржений з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

В іншій частині, вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду, в порядку встановленому законом, протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України вручити учасникам судового провадження копію повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя

Білоцерківського міськрайонного суду ОСОБА_5

Київської області