Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №520/28854/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 р. Справа № 520/28854/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 24.11.25 по справі № 520/28854/25

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України , Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі – Міноборони, перший відповідач), Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , другий відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі грошового забезпечення та пов`язаних виплат за період проходження служби позивача у 2023 році;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Міністерство оборони України провести перерахунок та виплату належного грошового забезпечення за 2023 рік, у розмірі, що буде встановлений судом після перевірки бухгалтерських розрахунків;

- зобов`язати Міністерство оборони України (як головного розпорядника коштів) та військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період 08.04.2023 - 07.12.2023 з урахуванням фактично нарахованих доходів та нормативних коефіцієнтів і виплатити різницю в сумі 156154,05 грн. (різниця між сумою фактичного доходу, вказаного в довідці ОК-7, та сумою, що врахована в ОК-5);

- нарахувати та виплатити одноразову допомогу при звільненні у розмірах, передбачених законодавством та наказами (у тому числі: не менше 25% від місячного грошового забезпечення за кожний повний місяць служби, розрахунок за 9 повних місяців);

- нарахувати і виплатити компенсацію за 23 дні невикористаної основної щорічної відпустки за 2023 рік;

- нарахувати і виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (у порядку та розмірах, передбачених законодавством і внутрішніми наказами);

- нарахувати і виплатити належні премії та надбавки (утому числі надбавку 65% та інші надбавки, зазначені в наказах та особистих нарахуваннях);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Міністерство оборони України відобразити уточнені дані про грошові нарахування у відповідних звітних документах (ОК-5, ОК-7) для правильного обліку стажу та пенсійних виплат;

- внести або забезпечити внесення коректних даних до персоніфікованого обліку (ОК-5, ОК-7) стосовно доходів позивача за 2023 рік, що необхідно для правильного пенсійного та страхового обліку;

- стягнути з Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача компенсацію моральної шкоди в розмірі 100000 грн;

- стягнути з Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 судовий збір та витрати, пов`язані з поданням позову;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Міністерство оборони України сплатити проценти (відсотки за користування чужими коштами/компенсацію інфляційних втрат) у порядку та розмірах, визначених законом або судом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправну бездіяльність відповідачів, яка полягає у невиплаті позивачу грошового забезпечення та інших належних ОСОБА_1 , як військовослужбовцю виплат за період проходження ним військової служби з 08.04.2023 по 07.12.2023.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі №520/28854/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Надано позивачу термін - не більше десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.

Повідомлено позивача про необхідність виправити зазначені недоліки у визначений термін.

Роз`яснено позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута з усіма доданими до неї документами.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали від 06.11.2025 позивачем подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строків звернення до суду, у якій зазначено, що після звільнення з військової служби (у грудні 2023 року) позивачу було повідомлено, що належні йому виплати будуть здійснені поступово, упродовж трьох років у зв`язку з введенням воєнного стану та обмеженим фінансуванням, що з огляду на відсутність спеціальних знань у сфері військових фінансових розрахунків було розцінене позивачем як звичайна процедура під час воєнного стану та слугувало підставою для очікування на здійснення належних йому виплат, яке так і не виправдалися.

Зауважив, що після звільнення з військової служби позивач доглядав за своєю дружиною, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи (основний діагноз: 169.3 — наслідки інфаркту мозку), супроводжував її під час лікування та займався оформленням необхідних документів, через це значну частину часу присвячував догляду за нею та не мав можливості дізнатись про порушення його прав відповідачами і звернутись з відповідним позовом до суду.

Враховуючи викладене просив, визнати поважними причини та поновити ОСОБА_1 строк звернення до Харківського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №520/28854/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі № 520/28854/25 про повернення позовної заяви, поновити строк звернення до адміністративного суду, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, повинен був надати належну оцінку обставинам, зазначеним у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, та врахувати відсутність у ОСОБА_1 сумніву в офіційному оголошенні представника командування ВЧ НОМЕР_1 (що є єдиним джерелом інформації для військовослужбовця) про те, що всі належні позивачу виплати будуть здійснені поступово протягом трьох років у зв`язку із обмеженим фінансуванням.

Стверджував, що надана командуванням ВЧ НОМЕР_1 позивачу гарантія щодо здійснення виплати належних йому коштів протягом 3 років після звільнення створила у ОСОБА_1 легітимне очікування отримання коштів без судового втручання, що є прямою причиною пропуску строку.

Також переконував, що судом не враховано такі поважні причини пропуску строку звернення до суду, як необхідність швидкого працевлаштування після демобілізації для утримання сім`ї, а також потреба важкохворої дружини у постійному догляді.

Перший відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що жодного порушення покладених законодавством на Міноборони повноважень, позивачем не зазначено, як не доведено протиправності дій чи рішень. Крім того, позивач не проходить військову службу та не займає жодних посад в штаті Центрального апарату саме Міністерства оборони України, як юридичної особи.

Враховуючи викладене просив у задоволенні апеляційних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі № 520/28854/25 – залишити без змін.

Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом – КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2023 № 356, солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 274-рс від 05.12.2023 у запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07 грудня 2023 року.

У наказі ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2023 № 356 зазначено виплатити позивачу:

- надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальний результат служби в розмірі 505 відсотків посадового окладу за період з 01 грудня по 07 грудня 2023 року;

- грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік;

- одноразову грошову допомогу у разі звільнення в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше як 25 відсотків місячного грошового забезпечення із розрахунку 9 календарних місяців.

Тобто, зі змісту наказу вбачається, що позивач був обізнаний про належні йому до виплати суми.

Тоді як до суду з даним позовом звернувся засобами поштового зв`язку лише 28.10.2025, що підтверджено печаткою пошти, тобто, з пропуском тримісячного строку звернення до суду.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з не надання позивачем належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом та не встановлення судом обставин, що свідчать про наявність об`єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі грошового забезпечення та пов`язаних виплат (одноразової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки та премії) за період з 08.04.2023 по 07.12.2023, що призвело до отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення у неналежному розмірі.

В силу приписів пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, отже, військова служба в органах цивільного захисту є публічною службою.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби (військової служби).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.

Відповідно до вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної військовослужбовцю грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-ІХ) внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Колегією суддів встановлено, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду засобами поштового зв`язку 26.10.2025, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року.

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що звернення до суду з позовом про перерахунок грошового забезпечення за період 08.04.2023 по 30.06.2023 включно не підпадало під дію частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яка почала діяти з 19 липня 2022 року, а тому, позивач не пропустив строк на звернення до суду з позовними вимогами за вказаний період.

Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск строку звернення до суду за період з 08.04.2023 по 30.06.2023 є хибним.

Однак, внаслідок невірного встановлення обставин у справі та неправильного застосування норм матеріального права, зазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції та призвело до необґрунтованого висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 08.04.2023 по 30.06.2023, відмови у задоволенні помилково поданого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та повернення позовної заяви.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

При цьому, слід зазначити, що дійшовши висновку про неповажність наведених у клопотанні про поновлення строку звернення до суду причин пропуску строку за весь період з 08.04.2023 по 07.12.2023, суд першої інстанції відмовив у його поновленні та повернув позовну заяву, не зважаючи на те, що відповідно до статті 123 КАС України мав надати позивачу можливість навести інші поважні причини.

З наведеного слідує, що повертаючи позивачу позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду за вищевказаний період, суд першої інстанції, застосовуючи приписи частини 1 статті 233 КЗпП України (яка станом на дату апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції визнана неконституційною), не врахував актуальну правову позицію Верховного Суду у спорах зазначеної категорії, не з`ясував суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, що в свою чергу позбавило позивача права на звернення до суду з позовом про нарахування та виплату у повному обсязі грошового забезпечення та пов`язаних виплат (одноразової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки та премії) за період з 08.04.2023 по 07.12.2023.

За приписами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 520/28854/25 прийнята при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм процесуального права, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 520/28854/25 - скасувати.

Справу № 520/28854/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін