Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №620/13642/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/13642/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) 18.12.2025 через підсистему «Електронний Суд» звернулась до суду із адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (далі – Департамент, відповідач) та просить:

- визнати протиправною відмову відповідача оформлену листом №5014/2-16.04/2025 від 22.10.2025 у видачі посвідчення члена сім' ї загиблого згідно із п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та визнати протиправним рішенням Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради №07-07/945 від 21 жовтня 2025 року про відмову в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни;

- зобов`язати відповідача надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та зобов`язати видати посвідчення «Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни», як особі, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Позов мотивовано тим, що позивач була дружиною померлого ОСОБА_2 , який мав статус інваліда ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та в силу вимог статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вона, як дружина померлого, має на право на встановлені законодавством пільги.

Ухвалою судді від 27.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що виконання обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не є військовою службою під час воєнних дій та конфліктів, оскільки аварія на ЧАЕС не відноситься до воєнних дій та конфліктів. Тобто, захворювання померлого ОСОБА_2 не пов`язане з перебуванням на фронті та не одержане в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для надання позивачу статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 дружина ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.11 зворот).

Відповідно до експертного висновку Центральної Міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 22.09.2025 №7271 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.10).

За життя ОСОБА_2 мав статус особи ветерана війни – інваліда ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.13).

У зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». До заяви надала відповідний пакет документів.

Рішенням Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 21.10.2025 №07-07/945 ОСОБА_1 відмовлено в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни (а.с.9).

Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Вирішуючи спір суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 3 Конституції України гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Правовий статус ветеранів війни регламентується Законом України від 22.10.1993 року №3551-ХII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХII).

У преамбулі до Закону №3551-ХII зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із статтею 4 Закону №3551-ХII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХIІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно із пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.004 року №20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону №3551-ХIІ визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Таким чином, обов`язковими умовами, за яких ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС може бути віднесено до осіб з інвалідністю внаслідок війни є наявність факту інвалідності, доказів залучення особи до виконання обов`язків військової служби або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Судом встановлено, що у 2001 році ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК від №032398 (а.с.12).

18.05.2010 ОСОБА_2 видано посвідчення інваліда ІІ групи серії НОМЕР_3 , відповідно до якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни (а.с.13).

Порядок проведення військово-лікарської експертизи визначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення № 402).

Відповідно до п. 1.1 розділу І цього Положення військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 2.4.5, 21.30 Положення № 402 військово-лікарська комісія може приймати постанову про причинний зв`язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення.

Згідно з п. 21.6 Положення № 402 при встановленні причинного зв`язку захворювань військовослужбовців з аварією на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об`єктах, учасників ядерних випробувань і випробувань ядерної зброї та тих, що брали участь у складанні ядерних боєприпасів і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, постанови приймаються, зокрема, у таких формулюваннях (наявність посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії (постраждалого від наслідків аварії) на Чорнобильській АЕС відповідної категорії при встановленні причинного зв`язку обов`язкова):

а) "Захворювання, ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" - якщо захворювання виникли у період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, загострились або ускладнились, призвели до інвалідності чи смерті у строки, передбачені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 травня 1997 року N 150 "Про затвердження нормативних актів щодо хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв`язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 вересня 1997 року за N 448/2252, (далі - наказ МОЗ України від 17 травня 1997 року N 150), і військовослужбовець, колишній військовослужбовець має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними військово-лікарськими комісіями (п. 21.9 розділу ІІ Положення № 402).

Відповідно до експертного висновку Центральної Міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 22.09.2025 №7271 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Таким чином, уповноваженим органом державної влади (ВЛК) встановлено причинний зв`язок смерті чоловіка позивача внаслідок захворювань, набутих у зв`язку з виконанням обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже судом встановлено, що на чоловіка позивача за життя поширювалась дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і він мав право на пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни; до смерті чоловіка позивача призвело захворювання, пов`язане з виконанням ним обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У силу приписів п. 1 ст. 10 Закону №3551-ХII чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у ст. 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Змістовний аналіз наведеної норми у сукупності з положеннями ст. 4, п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХII дає змогу зробити висновок, що чинність цього Закону поширюється на членів сім`ї військовослужбовців та прирівняних до них осіб, які: 1) загинули (пропали безвісті); або 2) померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків); або 3) померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

При цьому відповідно до абзацу 19 пункту 1 статті 10 Закону №3551-ХII до членів сімей загиблих військовослужбовців належить один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Отже, позивачка, будучи членом сім`ї померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зі статусом особи з інвалідністю внаслідок війни, смерть якого настала у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, вважається особою, на яку поширюється чинність Закону №3551-ХII.

Більше того, поширення чинності Закону №3551-ХII на позивача є похідними від приналежності її померлого чоловіка до категорії ветеранів війни-інвалідів війни.

А тому дії відповідача щодо відмови позивачу у присвоєнні статусу члена сім`ї загиблого на підставі положень п.1 ст.10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є протиправними.

Таким чином, враховуючи протиправний характер наданої відповідачем відмови, задля ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає можливим зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача та вирішити питання щодо визнання за ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до Закону №3551-ХII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідачем, у свою чергу, не доведено правомірність відмови ОСОБА_1 у задоволенні її заяви.

Відповідно до частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого.

Зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання щодо надання статусу члена загиблого (померлого) ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'', з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24 березня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради (код ЄДРПОУ 43649464, вул. Івана Мазепи, буд. 19, м. Чернігів, 14017).

Суддя С.В. Бородавкіна