Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №620/13649/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/13649/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) 19.12.2025 через підсистему «Електронний Суд» звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об`єктів (далі- ГУ ДСНС у Чернігівській області, відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2025 за час затримки виплати, але не більш як за шість місяців;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка нарахована та виплачена згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 по справі № 620/2958/25;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка нарахована та виплачена згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 по справі № 620/2958/25, за весь час такої затримки;

- визнати протиправними дії відповідача щодо утримання при виплаті індексації грошового забезпечення, яка нарахована та виплачена згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 по справі № 620/2958/25, військового збору у розмірі 5 % замість 1,5 %.

- зобов`язати відповідача виплатити надлишково утриманий з індексації грошового забезпечення, яка нарахована та виплачена згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 по справі № 620/2958/25, військовий збір у розмірі 3,5 %.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що непроведення із ним своєчасного розрахунку при звільненні зі служби відповідно до вимог чинного законодавства є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, крім того, зазначає що порушення строків виплати грошового забезпечення є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходу. Також позивач вважає протиправними дії відповідача по утриманню з належних позивачеві сум на виконання рішення по справі №620/2958/25 військового збору у розмірі 5% замість 1,5%.

Ухвалою судді від 27.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що відсутні підстави щодо нарахування і виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже, відсутність виплати основної суми доходу у розумінні Закону №2050-ІІІ унеможливлює нарахування компенсації. Щодо утримання військового збору зазначено, що ставка військового збору 1,5% застосовується лише для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які отримують дохід у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат. Разом з цим, для відповідача на сьогодні ставка військового збору складає 5% від об`єкта оподаткування (пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, дохід у вигляді доплат, розрахований на підставі рішення суду оподатковується військовим збором на загальних підставах за ставкою 5%.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 проходив службу в ГУ ДСНС у Чернігівській області.

Відповідно до витягу із наказу (по особовому складу) ГУ ДСНС у Чернігівській області від 29.01.2025 №49 майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , головного фахівця відділу організації профілактичної роботи та цивільного захисту Чернігівського районного управління ГУ ДСНС у Чернігівській області звільнено із служби цивільного захисту за підпунктом 4 пункту 176 (у зв`язку із скороченням штату) (а.с.11).

Згідно із витягом із наказу (по особовому складу) ГУ ДСНС у Чернігівській області від 03.02.2025 №56 майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , головного фахівця відділу організації профілактичної роботи та цивільного захисту Чернігівського районного управління ГУ ДСНС у Чернігівській області, якого наказом ГУ ДСНС України у Чернігівській області (по особовому складу) від 29.01.2025 №49 звільнено із служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 4 (у зв`язку із скороченням штату), вважати таким, який справи передав і припинив виконання обов`язків за посадою, знято з усіх видів забезпечення та виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 03.02.2025 (а.с.11 зворот).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі №620/2958/25, залишеним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2025 без змін, адміністративний позов задоволено у повному обсязі, зобов`язано Головне Управління ДСНС України В Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, із врахуванням раніше виплачених сум, з виплатою компенсації суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127166746).

20.11.2025 на виконання рішення суду відповідачем проведено виплату відповідних коштів у сумі 68 413,57, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с. 12).

На звернення представника позивача ГУ ДСНС у Чернігівській області листом від 05.12.2025 №705-6991/7005 повідомило, що на виконання рішення Чернігівського ОАС суду від 06.05.2025 по справі №620/2958/25 ОСОБА_1 було нараховано індексацію у сумі 83625,23 грн. Враховуючи, що за час проходження служби йому була виплачена індексація у сумі 11 610,95 грн, до виплати належить 72 014,28 грн. Військовий збір (5%) в розмірі 3 600,71 грн був утриманий та перерахований до бюджету, податок на доходи фізичних осіб у сумі 12 962,57 грн, компенсований згідно рішення суду (а.с.12 зворот).

Позивач вважає такі дії ГУ ДСНС у Чернігівській області протиправними, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №520/12809/19, від 18.03.2021 у справі № 820/3313/17, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, від 04.06.2021 у справі №280/1198/20, від 22.04.2021 у справі №620/828/20, та в силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

У своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, Європейський суд з прав людини у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Тому, за висновком Європейського суду з прав людини, не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17, дійшла висновку що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Таким чином, позивач має право на відшкодування, яке передбачене статтею 117 КЗпП.

Щодо розміру стягнення, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Судом встановлено, що позивач наказом (по особовому складу) ГУ ДСНС у Чернігівській області від 29.01.2025 №49 звільнений із служби цивільного захисту за підпунктом 4 пункту 176 (у зв`язку із скороченням штату).

Відповідно до витягу із наказу (по особовому складу) ГУ ДСНС у Чернігівській області від 03.02.2025 №56 позивач знятий з усіх видів забезпечення та виключений з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 03.02.2025.

Згідно із довідкою ГУ ДСНС у Чернігівській області від 30.01.2026 №26 загальний розмір виплачених ОСОБА_1 при звільненні коштів становить 552 823,57 грн, у тому числі: посадовий оклад – 528,21 грн, оклад за спеціальним званням – 143,57 грн, надбавка за вислугу років – 335,89 грн, надбавка за особливості проходження служби – 503,84 грн, премія – 15 828,81 грн, компенсація за невикористану відпустку – 156 224,75 грн, одноразова грошова допомога при звільненні 369 258,50 грн, додаткова винагорода 100 000,00 грн. Кошти перераховані на картковий рахунок у сумі 525 182,39 грн (а.с.26).

Відповідно до інформації, відображеної в Єдиному реєстрі судових рішень, позивач у березні 2025 року звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про перерахунок індексації грошового забезпечення за період за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі №620/2958/25, залишеним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2025 без змін, адміністративний позов задоволено у повному обсязі, (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127166746).

Згідно із довідкою ГУ ДСНС у Чернігівській області від 30.01.2026 №26 на виконання рішення Чернігівського ОАС від 06.05.2025 по справі №620/2958/25 було нараховано індексацію в сумі 83 625,23 грн. Враховуючи виплачену за час проходження служби індексацію у розмірі 11 610,95 грн, сума до виплати складала 72 014,28 грн. До бюджету перерахована військовий збір 5% у сумі 3 600,71 грн, податок на доходи фізичних осіб у сумі 12 962,57 грн, який був компенсовано згідно рішення суду. Платіжним дорученням від 19.11.2025 на картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано 68 413,57 (а.с.26).

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Із розрахунку ГУ ДСНС у Чернігівській області встановлено, що сума середньоденного грошового забезпечення позивача складала 916,27 грн (а.с.26 зворот).

Відповідно до статті 117 КЗпП України редакції з 19.07.2022, зазначено: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.» (Закон України від 01.07.2022 №2352-IX)

За таких обставин, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежена шістьма місяцями і не повинна перевищувати 167 677,41 грн (183 дні*916,27 грн) (не більш як за шість місяців).

Під час розгляду даних позовних вимог суд ураховує останні правові висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, у якій суд сформулював такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову.

Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Отже, покликаючись на вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, в період дії якого Державна служба з надзвичайних ситуацій відіграє ключову роль у забезпеченні безпеки населення, захисті об`єктів критичної інфраструктури та мінімізації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникають унаслідок бойових дій. Ефективна діяльність цієї служби є важливим елементом національної безпеки та стійкості країни в умовах кризи. Під час воєнного стану обсяг завдань, що стоять перед ДСНС, значно зростає. До традиційних функцій із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій додається необхідність оперативного реагування на загрози, пов`язані з військовими діями, включно з розмінуванням територій. А видатки державного бюджету насамперед спрямовуються на здійснення першочергових заходів щодо укріплення обороноздатності держави та виплату грошового забезпечення діючим службовцям Державної служби з надзвичайних ситуацій, отже, виходячи із принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд висновує, що стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у розмірі 30 000,00 грн буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені у межах встановлених обставин даної справи, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за час затримки розрахунку, суд зазначає таке.

Верховний Суд викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ), зокрема у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в цій частині необхідно задовольнити.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити надлишково утриманий з індексації грошового забезпечення військовий збір у розмірі 3,5%, суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 16-1 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.1пункту163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» №4015-IX від 10.10.2024 (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» № 4113 від 04.12.2024 уточнено перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4113 від 04.12.2024 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX.

З огляду на те, що Закон України № 4015-IX від 10.10.2024 року набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України внесені Законом України № 4113 від 04.12.2024 щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.

Як встановлено судом, на виконання рішення суду по справі №620/2958/25 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військовий збір за ставкою 5%.

Однак, суд звертає увагу, що до такого доходу позивача, в силу положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Таким чином, відповідач протиправно надмірно утримав 3,5 відсотки військового збору (5% замість 1,5%) з виплаченого грошового забезпечення позивача.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5 відсотків з нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі №620/2958/25; зобов`язання відповідача перерахувати та виплати суму надлишково утриманого військового збору у розмірі 3,5% з виплаченої індексації грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі №620/2958/25.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення відповідно до судового рішення по справі №620/2958/25.

Визнати протиправними дій Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області щодо утримання військового збору у розмірі 5 відсотків з нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі №620/2958/25.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області перерахувати та виплати ОСОБА_1 суму надлишково утриманого військового збору у розмірі 3,5% з виплаченої індексації грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі №620/2958/25.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24 березня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 38590042, просп. Миру, буд. 190-А, м. Чернігів, 14037).

Суддя С.В. Бородавкіна